Проводи на полонину
Великим святом для місцевих жителів є проводи гуцульських пастухів на віддалені гірські пасовища – полонини для випасання худоби. Найбільш яскраво його відзначають у Микуличині. Вихід на полонину відбувається у травні та триває до вересня. Умови життя у пастухів на полонині важкі: у високогір'ї часті холоди, два з трьох днів - дощові, іноді серед літа випадає сніг. Робота триває з раннього ранку і до пізньої ночі, але кожен гуцул мріє стати пастухом на полонині. Три речі, які характеризують життя гуцульських пастухів – це бринза, трембіта та ватра. Під полонинські наспіви ватажок запалює вогонь - ватру, а молоді пастухи танцюють гуцульський ритуальний чоловічий танець "Аркан" із маленькими сокирами в руках. Вівчари пригощають усіх бажаючих будзом та вурдою. Завершуються проводи святковим концертом.
Гуцульське весілля
Гуцульське весілля як казка. Навіть зараз гуцули дотримуються своїх традицій. Вони й зараз одягаються у національний одяг, прикрашають своїх коней. У день весілля наречену та нареченого супроводжують бояри, дружки, свати, старости. Весілля наповнене веселими та жалібними піснями, танцями, іграми, забавами. Жодне весілля не обходиться без короваю чи калачу, вишитих рушників, букетів, які вішають на одяг гостей та гілки дерев. Точного часу весіль не вказано. Зазвичай заручини та сватання відбувається навесні, рідше влітку, восени, взимку. А весілля намагаються зіграти до Великого Посту. Під час будь-якого посту весілля забороняються. Першою ознакою на Гуцульщині, коли приходили свати, було давати рушники, що означало готуватися до весілля. Закріпленням шлюбу було і є "стати на рушник". За давнім звичаєм, найкращі калачі дарують на вишитих рушниках, з побажанням, щоб їхнє життя було багатим і красивим. До церкви молодята їдуть на конях.
Різдво на Гуцульщині
Приготування до Різдва на Гуцульщині розпочинається заздалегідь. За давньою традицією зі снопів виплітають деревце - "Дідуха", в якому, як вважається, оселяються душі дідів, опікунів будинку. Господині рано-вранці 6 січня запалюють "живий вогонь" у печі з дванадцяти полін і готують дванадцять ритуальних пісних страв. Серед страв Святого Вечора на першому місці Кутья – варена пшениця з медом, маком, горіхами. Деякі дослідники народних звичаїв вважають, що це - відлуння стародавніх столів, які влаштовували у дні похорону мучеників Христової віри. Пшениця як зерно щорічно оживає, тож є символом вічності, мед – символ вічного щастя праведників у небі. На Різдво, 7 січня, розпочинаються справжні різдвяні колядки. Гуцули відвідують своїх родичів та друзів, ходять із вертепами від села до села. Більшість людей у ці дні їздить на санях у упряжці з дзвіночками. Через 7 днів після різдва, 14 січня, святкують Старий Новий рік, 18 січня постять цілий день, 19 січня святкують "Водохреще" чи "Йордан". Вечеряють тоді, коли на небі з'явиться перша зірка.
Великдень на гуцульщині
Встановлене Християнською церквою на честь воскресіння з мертвих Ісуса Христа свято Великодня на Гуцульщині вирізняється багатством обрядів та звичаїв. У Вербний тиждень гуцули приносять із церкви освячену вербу, б'ють трохи кожного зі своєї сім'ї. Освячена верба в понятті предків мала цілющі властивості. Великий піст – це час виготовлення писанок. У кожному селі були свої майстри. Для освячення в церкві в кошик клали паску, писанки та крашанки, сир, олію, ковбасу, сіль. Обов'язково клали хрін, на знак спогаду про Христові муки, воскова свічка, вставлена в пасху – символ божественного світла та Христового воскресіння. Багаті господарі їхали до церкви на конях, бідні йшли пішки.
