Вилкове - це місце злиття вод Дунаю та Чорного моря, перлина придунайського пониззя, "Українська Венеція", розташована прямо біля моря на кордоні з Румунією. Незвичайність міста полягає в тому, що стара частина міста розташована на воді. Замість вулиць там – канали, якими переміщуються, в основному, на своєрідних українських "гондолах" (виготовляють тут же) та моторних човнах. У місті каналами плавають стоячи на кормі човна і відштовхуючись жердиною. А як вам, наприклад, адреса: Білгородський канал, 24. Це в них щось на кшталт центрального проспекту. Пливеш, а довкола - білі чисті будиночки, невеликі городи, удобрені мулом, дерев'яні кладки по сторонах каналів 1-2 метри завширшки. Канали звуть еріками. Через ерики перекинуті простенькі дерев'яні містки. Верх містків не закріплений. Якщо човном перевозиться негабаритний вантаж, то верх моста знімають, а коли човен проходить, ставлять на місце. Виходить, що розводні мости.
Площа Вилкова – близько 460 гектарів. Скільки тут островів, жодній владі не відомо, хоча фактично це місто з населенням у 10 тисяч осіб – українська територія. Але люди тут як і раніше говорять російською допетровських часів і не знають, в якій країні живуть: хто досі думає, що "під Росією", хто - "під Румунією". Але, Вилкове, як і раніше, залишається тихим і таємним, захованим у дунайських плавнях - очеретяних чагарниках. Містечко невелике, тут складно заблукає, а навколо зустрічаються дуже доброзичливі та привітні люди.
Знайомлячись із цим дивним краєм, ми не можемо не розповісти про історію його виникнення. У середині 17 століття донські і запорізькі козаки, які переслідуються за релігійними політичними мотивами, оселилися в нижній частині дельти Дунаю. Місце вибрали на материковій частині на низьких наносних берегах, які за сильних вітрів і паводків затоплювалися водою. Виникла потреба у зміцненні місць під житло, господарські будівлі та городи. Ґрунт брали тут же, прокопуючи навколо захоплених ділянок канали та ерики. Вони служили кордоном між земельними ділянками господарів та добрими проходами та укриттям для човнів.
Спільно з природними протоками дельти рукотворні канали утворили єдину водну систему каналів та ериків м. Вилкове. Вона займає до 45% території міста і каналами на човні можна потрапити в будь-яку його частину.
Вилкове - самобутній та колоритний край: липованські поселення, дивовижні діалекти, місто рибалок та виноробів. Місто стоїть на воді, тож уся земля тут наносна. Більшість городів перебуває на островах, куди вирушають човном. Стоячи у воді, дістають тут мул, потім укладають на березі, підсохлими тачками або носилками доставляють у потрібне місце. Добривами майже не користуються. Іл, як і в стародавньому Єгипті, дарує силу будь-якій рослині. Можливо тому полуниця, тут практично цілий рік, але, крім полуниці, тут вирощують виноград «Новак», абсолютно унікальний – ніде немає такого сорту, щоб ріс на мулі та воді. З винограду роблять чудове червоне вино і продають, про що повідомляють написи крейдою поряд із хвіртками. Вино коштує 5-6 гривень 1,5 літри. Тут існує жарт: вилковчанина, який промочив горло вином «Новак», можна легко впізнати. Він хитається тільки вперед-назад і в жодному разі не вліво-вправо. У Вилковому це неможливо, бо одразу впадеш у воду – такі вузькі кладки вздовж будинків. Також тут можете попити прекрасний трав'яний чай з дров'яного самовару, який можна порівняти тільки з карпатськими.
Згідно з місцем легенди, вилківчани вміють ходити морем, як сушею. У Вилковому майже в кожній родині є рибалки, тому свіжої риби тут повно. Чоловіки ловлять рибу, виїжджаючи на Дунай або на острови. Рибалка у Вилковому відмінна. Любителі риболовлі гідно оцінять тихі береги Дунаю та його протоки, зарослі вербами і очеретом, що схилилися до води. Ви побачите безліч екзотичних птахів, які вдосталь живуть у плавнях: це і рожеві пелікани, і казарки, і смугасті яструби, і знамениті орлани білохвости.
Можна поїхати на екскурсію Дунаєм на катері, де вам покажуть «0» кілометр - місце впадання Дунаю в Чорне море, природу Дунайського біосферного заповідника, нагодують юшкою і напоють вином, а ввечері привезуть назад на пристань. Ночувати можна у міському готелі або зняти кімнату, домовившись із бабусями на автостанції.
Тож для тих, хто ще не назбирав грошей на Італію, пропонуємо поки що помилуватися нашою, «Українською Венецією». Повірте, якщо Ви хоч раз побуваєте в українському Придунав'ї, назавжди залишитеся закохані в цей край. Саме тут природа та людина живуть зовсім поряд, а ввечері можна взяти пляшку вина, сісти на березі Дунаю та просто відпочивати. Ну їй-богу, відчуття просто ні з чим не порівнянне, коли сидячи біля будиночка в невеликому зеленому садку і попиваючи смачне домашнє вино чуєш за парканом шум моторного човна, що проїжджає, а не мотоцикла або машини. І що зовсім кумедним здається для міської людини – це побачити, як корів возять на човнах пастись на заповідну сушу, а ночувати повертають на острови. На човниках, в які й людині сісти страшно і де весляр, як гондольєр, по-венеціанськи стоїть, відштовхуючись чотириметровим веслом, гордо їдуть корівки, зачіпаючи рогами очерет. У Вилкові їх дражнять "морськими корівками". Оце екзотика!
Добиратися до Вилкового потрібно з Одеси. Автостанція знаходиться поряд із вокзалом на Привозі. Відправлення до Вилкового о 6.20 та близько 10 ранку вже будете на місці.
