...
ASINFO - Крым, Карпаты, погода в Украине.

Главная

Контакты:
тел. (+38097) 298-54-96
icq: 231-343-118
info@asinfo.com.ua

Отели / Туры

Отели-бронь
Отели-отзывы
Туры-бронь
Прайсы

Информация

Города и поселки
Погода
Форум
Фотогалерея
Горнолыжные курорты Карпат
Горные лыжи
Карты и схемы
Отдых в Карпатах
Расстояния по Карпатам
Расстояния по СНГ
Транспорт
Что посмотреть

Развлечения

Конные прогулки
Купание в чанах
Парапланеризм
Сафари на снегоходах

Статьи

О Карпатах
Отели Карпат
Вино и коньяк
Водопады Карпат
Горы Карпат
День города
Замки и дворцы
Заповедники
Зеленый туризм
Ивана-Купала
Карпатский трамвай
Когда отдыхать
Легенды Карпат
Лыжное снаряжение
Майские праздники
Минеральные воды
Музеи Карпат
Музей Кумлыка
Новый год
Озера Карпат
Палатки и частный сектор
Перевалы
Пещеры Буковины
Пиво в Карпатах
Походное снаряжение
Походы
Радоновые источники
Рассказы
Рафтинг
Реки Карпат
Рождество
Рыбалка
Синевирское озеро
Советы туристам
Солотвинские озера
Термальные курорты
Традиции
Туры в Карпаты
Храмы Буковины

Карпаты

Форум. Що читати про Карпати?





11.08.05 13:43
Було б добре, якби відвідувачі сайту подавали тут, якими путівниками можна користуватись в Карпатах, які цікаві статті читати в пресі і т.д.
Наскільки мені відомо, відповідний путівник львівського видавництва "Центр Європи" розрахований виключно на тих, хто любить ходити в гори.




13.08.05 20:11
http://www2.maidan.org.ua/culture/kk/10-2004/kocarev.htm
ТУРИСТИЧНІ КАРПАТИ:
НЕЗАЙМАНИЙ ПРОСТІР ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ КНИГИ

"Книжковий Клуб +". - №10 - 2004

Вересень вивершив літній туристичний сезон у Карпатах. Кілька місяців порівняного затишшя - й у гори потягнуться прихильники гірських лиж та різдвяної екзотики. В калейдоскопі вражень не останнє місце посідає книжка - і як засіб для дозвілля, і як власне продукція для туристів. Тож питання, які саме книжки могли запропонувати гостеві в цьому рекреаційному регіоні, особливо актуальне, видавцям та книгорозповсюджувачам до уваги, адже йдеться передусім про зиск та прибуток.
Візьмімо для прикладу книжкове життя двох досить відомих туристичному люду міст - Мукачевого та Яремчі. Мукачеве - найперше славетне своїми архітектурно-історичними пам"ятками (замок, готична каплиця, церкви тощо), власне гори починаються вже за межею міста. Даних про кількість туристів немає, але їх чимало, значний відсоток іноземців, найбільше - угорців. Натомість Яремча - кліматичний курорт, розташований просто серед гір. Протягом 2004 року тут очікують близько 400 тисяч туристів, половина з них уже відвідала місто до початку серпня. У Яремчу приїздять не лише з будь-яких частин України, а й із цілої Європи. На диво, серед закордонних туристів тут не помітне домінування поляків. В обох містах книгарень небагато. В Мукачевому - декілька, в Яремчі одна (з урахуванням населення, відповідно, 80 і 8 тисяч осіб). Хоча потроху книжки продаються й у деяких неспеціальних магазинах, наприклад, в одному відділі з люстрами. Попри стереотипи про ідеальну україномовність Карпат, у книгарнях обох міст відсоток книг державною мовою не сягає навіть половини. Найменше їх у Мукачевому. Причин такого розкладу може бути дві: по-перше, байдужість українського споживача до мови читання («аби було зрозуміло»), по-друге, не досить активна робота з книгарнями з боку українських книговидавців (вірогідно, на тлі досить активної роботи видавців російських?). А говорити про несприйняття української книги тут не доводиться - й серед туристів, і серед місцевого населення українська мова виразно домінує. Зате інтереси читачів з решти країн явно забуто: книжок європейськими мовами майже немає. Сподіваються, що всі знають російську? Карпати однозначно потр...ють літератури, як мінімум, англійською, польською, угорською та німецькою. Серед структури книжкової пропозиції в туристичних краях, звісно ж, чільне місце посідає краєзнавчо-картографічна література. Щороку виразно покращується ситуація з картами та маршрутними виданнями. Їх чимало, вони досить багатоманітні за змістом і розраховані на будь-яку кишеню. Трохи складніше з власне краєзнавством. Фотоальбомів чимало, зате видань із цікавим і якісним текстом бракує. Приміром, у Мукачевому продається книга «Мукачево і мукачівці» 1994 року видання. Дуже низька якість друку, оформлення плюс занудний соцреалістичний пафос не надто талановитого тексту (добірка нарисів про історичні події та видатних городян, серед них ледь не половина - про «щирих радянських робітників», що, звісно, дуже цікаво туристам і самим мукачівцям!). У результаті книга, що має бути куплена перш за все (аналогічних видань-конкурентів у продажу немає), продається вже десять років. Варто звернути увагу й на факт, здається, повної відсутності книжкового втілення однієї з найпомітніших історичних віх Карпат - бойових дій за участю УПА. Не завадила б і література про австрійські часи, про угорське повстання, диктатуру Пілсудського, етно-графічні групи тощо. Коротше, все те, що можна купити у Львові, за якісь шість годин «бусиком» від Яремчі. Досить стандартно представлено довідкову й словникову літературу. Трохи популярних енциклопедій і основних словників. Хоча слід визнати, що в Карпатах довідкова література - не найважливіша. Але й тут спливає мовне питання. Де різноспрямовані розмовники, необхідні для адекватного взаєморозуміння між українськими господарями та закордонними гостями? Особливо це актуально для Яремчі, де у приватному секторі живе дуже багато туристів, на відміну від переважно готельного Мукачевого. А в нечисленних наявних словниках і розмовниках, знову-таки, «місцевою» мовою є російська. Хіба в нас такого не друкують? Зате добре вирізняється Яремча своєю добіркою дитячої книги. Значна частина - переклади зарубіжних творів українською - від Крокодила Гени до Гаррі Поттера, зокрема видання «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ». У Мукачевому дитячих видань, зокрема українських, менше. Художня література - одвічна проблема провінції, хай і туристично привабливої. Чи хоч комусь удавалося спростувати загальновизнаний стереотип, що сучасну українську художню літературу можна придбати в містах, рангом не нижчих від обласного центру? Принаймні, не в Яремчі й не в Мукачевому. Ані відгримілих «Обручів», ані практично землякових «НепрОстих», ані «супер-знаного» Кожелянка помічено не було. Не кажучи вже про менш імените панство. Сучасної української літератури, принаймні «якісної», тут немає. Можливо, видавці вважають, що їхні книжки все одно крім киян і львів"ян ніхто не читає, а вони й удома можуть усе купити? Проте хороший худліт купити все ж таки можна. У яремчанській книгарні - безпрецедентний вибір радянської та пізньорадянської букіністики. Здебільшого світової та російської класики й трохи української. Якщо можна продавати основні твори Платонова, то хіба не можна Прохаська? Або українське ХХ століття, яке останні п"ятнадцять років «починає перевидаватись»? У Мукачевому ж немає великої пропозиції букіністики, натомість є певна кількість творів місцевих письменників. Теж потрібна галузь, у свою чергу забута в Яремчі. Знову виходить, що або немає часу й бажання зайнятися поширенням книжок, або вважається, що смак усіх людей (крім, звісно, самих видавців і авторів) апріорі поганий, тому й рипатися нема чого. Тема окремої розмови - доля читання понад 30 мільйонів українців, котрі не живуть в обласних центрах. Зате з «попсовою» літературою в Карпатах проблем жодних. Детективи, жіночі романи, жахи (все, звісно, російською) наявні в якнайширшому асортименті на якнайпомітніших місцях і обговорення не потр...ють. Отаке «карпатське золото». Видається, ще багато чого варто змінити власникам книгарень цього дивовижного регіону, аби бути певними, що кожен відвідувач їхнього закладу залишиться задоволений і матиме, що почитати перед сном і що повезти додому на згадку. З одного боку, начебто ті книжки, яких явно бракує, чи подібні їм - легко знайти на будь-якій виставці, у столичних чи львівських крамницях, але з іншого, - там, де вони найбільш потрібні, той самий турист їх чомусь не бачить. Маємо, здається, цілковито незаймані естетичні, інтелектуальні та ринкові простори. Спробувати заповнити їх - вимога не лише примарних євростандартів, а, найперше, елементарного здорового глузду.
Олег КОЦАРЕВ




17.08.05 13:39
Цього тижня в продажу ( й, мабуть, в інеті)з*явився свіжий (літо 2005) № журналу =Карпати=.




23.08.05 19:10
http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/article/17/3320055979.html
Угорський варіант
Юрій Макаров/ "Контракти" , № 33 вiд 15-08-2005
Хтось згадує відпустку в Туреччині, хтось на Багамах, а я свій законний тиждень провів у Карпатах. Вражень — безліч. Від свіженьких, щойно збудованих готелів, які дедалі більше створюють майже повну ілюзію Європи, до музики в ресторанах, яка невблаганно повертає тебе до Азії.

Але я не про це. Після багаторічної перерви опинившись у Мукачевому, я звернув увагу на понаднормову кількість меморіальних дошок. На чию честь їх встановлено, вдавалося з’ясувати не одразу, бо текст на них угорський, переважно без перекладу. За радянських часів не вважалося добрим тоном згадувати, що Мукачеве колись було столицею угорського князівства Трансильванія, що саме тут був епіцентр визвольного руху куруців проти габсбурзьких лабанців, що перша залізниця зв’язала місто не зі Львовом, а з Будапештом.
Але дізнатися про це з дошок важко: угорська мова — не англійська. Довелося консультуватися в місцевих жителів. Відповідали охоче. «У цьому будинку провів одну ніч Шандор Петефі». «На цьому місці стояв будинок, де народився видатний художник-реаліст Міхай Мункачі». «В цьому будинку жив Ференц ІІ Ракоці». Деінде висять віночки з червоно-біло-зеленими стрічками.
Їй-бо, цей ентузіазм заражає. Гадаю, угорці підозрюють, що Мункачі... як би це так сказати... не Леонардо да Вінчі. Але для національної свідомості його творчість важить чимало, і цього досить, щоб підтримувати пам’ять про нього, хай навіть за кордоном. Відсутність комплексу меншовартості в цьому й полягає: не переоцінювати, а просто цінувати спадщину.
Не стверджувати, що всі ми прямі нащадки аріїв, а сумлінно фіксувати опорні пункти своєї справжньої, невигаданої історії. В сімейному альбомі я зберігаю фото людей, які нічого не важать для світової культури. Вони щось важать для мене, і мені цього досить. Їм я завдячую своєю індивідуальністю, а індивідуальність є тим, що найбільше цінується в сучасному світі.
А ми крутимо в своїх кнайпах найгірше з усього, що будь-коли продукувала велика російська культура. Імовірно, нам здається, що це робить нас менш провінційними. Збожеволівши від російської попси, яка навіть у гомеопатичних дозах викликає в мене подразнення шкіри, я привіз із чергової експедиції в місто кілька дисків: Руслана, «Океан Ельзи», «ТНМК». Відтоді в ресторані, де ми снідали, обідали й вечеряли, остаточно встановився дух Європи. Все решта, включно з інтер’єром і кухнею, і без того було на рівні.




23.08.05 21:01
http://dlearn.tstu.edu.ua/mountains/losth/karpatia/people_citizens_right.htm

Мешканці Карпатії

У цьому дивовижному краю живуть працьовиті та премилі люди, ще не цілком, на відміну від деяких міщан, зіпсованих цивілізацією. Ці люди віками мирно співжили з природою, в їхній кропіткій праці їм помагали свійські тварини, які, окрім всього, мають свої особливі риси - незбагненні та таємничі. Звичайно, які гори без чарів? Тут живуть різні міфічні створіння, невидимі та невловимі, проте їхній вплив могутній. Кожен в цьому переконається, якщо прийде в край сизих верхотурів та манливих смерекових хащ з лихими намірами...
Люди
ГУЦУЛЬЩИНА. Земля прадавніх слов"ян, яка завжди була привабливою для мандрівників, даруючи їм незабутні враження, які неможливо отримати де-н...дь інде, адже край цей по-справжньому унікальний і неповторний. Саме тут знаходяться і найвища гора України — Говерла (2061 м ), і географічний центр Європи поблизу селища Ділове, що на Рахівщині, і найвисокогірніше в Україні озеро Бребенескул (1801 м над р. м. ). А скільки нових вражень можна отримати, пройшовши з наплечником по гірським стежкам, помилувавшись чарівними краєвидами, які відкриваються з гірських вершин, побачивши на власні очі красу карпатських полонин і озер. Перелік цей можна продовжувати ще й далі, але усіх цікавинок, які ви зустрінете на Гуцульщині, не перелічити. Відпочиваючи на Верховинщині, Михайло Коцюбинський у своїх листах написав рядки, які неможливо не процитувати, коли мова йде про Гуцульщину:
"...Якби ви знали, який це дивовижний, майже казковий куточок, з густозеленими горами, з вічно шумливими гірськими ріками, чистий і свіжий, наче вчора народився. Ноша, звичаї... гуцулів-номадів, які проводять усе літо зі своїми стадами на вершинах гір, — настільки своєрідні й барвисті, що почуваєш себе перенесеним у якийсь новий, незнаний світ... Якби Ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою..."
Гуцульщина охоплює південні частини Косівського та Надвірнянського, декілька гуцульських сіл на території Коломийського і повністю Верховинський райони Івано-Франківської області, Рахівський район Закарпатської, південну частину Вижницького і весь Путильський район Чернівецької області Хоча площа території, яку займає Гуцульщина, є досить значною (майже 6,5 тисячі кілометрів квадратних), кількість населення, що постійно проживає тут досягає лише 150 тисяч. Поселення гуцулів займають обширну територію у цьому регіоні і знаходяться,
як правило, поблизу річок Окремі хутори можна побачити навіть на, здавалося б, зовсім не пристосованих для проживання людей високих полонинах та поблизу гірських вершин.

ГУЦУЛИ

На даний час остаточно не з"ясовано, звідки пішла назва "гуцул". Існує декілька гіпотез її походження Основними версіями є наступні:

1) Назва "гуцул" — тюркського, половецького, печенізького походження;
2) Гуцули — це залишки різних кочових орд;
3) Назву "гуцул" пов"язують з іменем Гецила — братом князя Моравії;
4) Назва "гуцул" походить від молдавського слова "гуц" —"розбійник", "опришок". Традиційним заняттям для гуцулів було і залишається тваринництво, зокрема, вівчарство. Для землеробства через відсутність необхідних площ та низьку родючість ґрунтів цей регіон надається мало. Переважна більшість населення Гуцульщини проживає в хатах. Гуцульські хати знаходяться поряд з пасовиськами і, таким чином, і віддаленими одна від одної. Для випасу худоби влітку потрібна була значно більша територія, тому гуцули покидали свої домівки і вирушали на високогірні луки - полонини - на усе літо. Їхній напівкочовий уклад життя породив багато оригінальних та цікавих
звичаїв і обрядів, зокрема, свято вигону худоби на полонину (полонинський хід на Юрія, 6 травня) та свято розлучення восени. Останнє якнайкраще свідчить про любов гуцулів до вільного життя на далеких полонинах, бо "розлученням" вони називали не весняний день виходу з отарами на полонини, а сумну осінню днину, коли доводилось залишати милі серцю гори, щоб повертатися додому.
Полонинське господарство зберігалося у повному обсязі до 30-х рр нашого століття, відголоски цього цікавого етнокультурного явища частково збереглися й понині.
Серед інших занять населення Гуцульщини було бджолярство, полювання, риболовство, виварювання солі з ропи соляних джерел, вирубування та сплав лісу, різні види декоративно-ужиткового мистецтва.
Окрему підгрупу складають легенди про походження народів, їхні характерні прикмети тощо. Особливість цих творів у. поєднанні фантастичних і конкретно-реальних елементів з домінантою перших (вони виконують сюжетотворчу функцію). Так, про одну з етнографічних груп українців Карпат — гуцулів — оповідають, що це чортові діти, які нібито взялися від дівчини і щезника (чорта). Згідно з міфологічними уявленнями щезники живуть переважно в скелях, каменях тощо. Несучи обід косарям на полонину, дівчина потрапила в скелю до нечистого за борозною, яку він проклав. Очевидно, цю мітку слід розуміти як межу між світом людським і демонічним. Далі у творі проглядається і християнський елемент — схрещення чортових дітей, внаслідок чого він відмовляється від своїх нащадків, котрі потім розселилися по горах. Слід додати, що за християнськими віруваннями нечистий боїться хреста, а також усього свяченого, які виступають основними атрибутами названого обряду.
Походження циган. Цікаво поєднуються міфологічні та християнські мотиви в і етіологічній легенді про циган. Звільнивши народ з неволі, Мойсей перевів його через море, яке вмить висушив помахом палиці. Не встигла перейти тільки одна недолуга дівчина, з якою й побрався чорт. Від них взялися цигани — чорні, “як дідько”, і з “натурою дурнуватою”. Перший мотив літературного походження. За біблійною версією Мойсей визволив єврейські племена з полону, здійснивши ряд чудес, у тому числі й перехід через море: “І простяг Мойсей руку над морем, і відганяв Господь море всю ніч сильним східним вітром, і зробив море сухим, і води!
До цього циклу примикає легенда про те, чому волохи (тут — пастухи, а взагалі — буковинці) носять куці сорочки. У ній розкривається тема шлюбу дівчини з Бідою (чортом) та народження дітей, яких чорт закляв: “Аби з цего мого поколіні куцо си носили”. Немає потр... доводити пов"язаність походження волохів від чорта, бо аналогічна проблема розглядалась у попередніх легендах. Використання ж куцих сорочок у пастухів зумовлене їхньою зручністю у побутових умовах.

Минуле гуцульського краю

Дані археологічних розкопок свідчать, що перші люди жили тут ще в епоху мезоліту, тобто 100 - 38 тисяч років до Р.Х. Найдавніші стоянки первісних людей, що населяли Карпати, виявлені археологами селі Заріччя Надвірнянського району та в околицях с. Делятина. З кінця ІІ ст.н.е на Гуцульщині поселяються племена карпів. Деякі дослідники припускають, що саме від назви цих носіїв культури карпатських курганів і походить власне сама назва гір - Карпати. Про це свідчать легенди і перекази, які дійшли до наших днів. На зміну карпам на початку VII ст. н. е. приходять племена білих хорватів, писемні згадки про яких знаходимо у Нестора Літописця. Знайдені при розкопках римські монети дають підставу стверджувати, що жителі цих місць мали торговельні зв"язки з римлянами. Німим підтвердженням є Овідієва гора поблизу с. Кути у Косівському районі, яку пов"язують з іменем засланого поета Овідія.
У IX-XI ст.ст територія Гуцульщини належала до складу Київської Русі, а з XI по XIII - до Галицького та Галицько - Волинського князівств. З тих часів до нас дійшли топонімічні назви урочищ урочищ Галицька гора, Княжа гора, Боярське пасовище, Княждвір тощо.
Фестиваль у країні, де плачуть трембіти
Ціла низка недавніх гуцульських фестивалів черговий раз привернула увагу до цього дивовижного карпатського етносу. Не в останню чергу завдяки тому, що один з них, гуцульський з"їзд у Коломиї, удостоїв своєю присутністю сам Президент. За що, очевидно, й отримав титул "почесного гуцула". Нашому кореспондентові пощастило повеселитися на іншій забаві — традиційному "фестивалі бринзи" у Квасах на Рахівщині. Проте ми вирішили не акцентувати уваги на фестивальних враженнях, надавши перевагу бодай фрагментарній розповіді про історію і сьогодення Гуцульщини.


"...Якби прокопати завал і зайти в печеру, то можна знайти там величезні скрині, повні срібла і золота. Тільки люди бояться копати, бо опришківські скарби заворожені". Кожна друга легенда Гуцульщини розповідає про дивовижні багатства, сховані у печерах чи закопані на полонинах. І завжди знаходилися відчайдухи, котрі намагалися зматеріалізувати цей приємно інтригуючий для людського розуму міф — "переорювали" полонини, втискувалися в ущелини, спускалися на дно "зачарованих" криниць. Тільки старі мудрі гуцули іронічно посміхалися у розлогі вуса, бо добре знали: опришківських скарбів не знайти, позаяк стереже їх сам дідько. А хто наблизиться до таємниці, візьме у руки золото опришківське — другого дня уже й не житиме.
Надійніше щастя — у смерековому вітрі Чорногори, в якому сховане відлуння жорсткого тупоту "Аркана", арій ґрандованих по полонинах опришківських бранок, блеяння тисячоголових отар, нервового надриву верховинських співанок і, обов"язково, стогону трембіт. Під цей стогін тут народжуються, одружуються і вирушають у кращі світи. І здається, що саме тут на трембітах семеро ангелів вирішили провести генеральну репетицію свого останнього апокаліптичного концерту.
Суворий Едем у центрі Європи
Гуцульський рай, розкинутий у карпатському піднебессі Галичини, Буковини й Закарпаття і помережений гірськими потоками, власне раєм є тільки візуально. Умови життя тут далекі від едемських, зрештою, як будь-де у високогір"ї. Ми лишилися там, де простуджений день — як розсерджений кальвін. Так писав про гуцулів Іван Андрусяк. А мудрагелі-історики по сей день не можуть дійти остаточного висновку: хто чи що змусило ціле плем"я зупинитися у мальовничій, але суворій країні між карпатських хребтів і звужених долин рік? Частина істориків вважає гуцулів нащадками літописних тиверців, що осіли тут, відступаючи під натиском кочовиків, а згодом перемішали свою кров з кров"ю румунською. Деякі історики з Бухареста схильні вважати гуцулів зукраінізованими румунами, причому далеко не найкращими представниками свого народу. Адже найпоширеніше трактування назви "гуцул" — від румунського "hucul", тобто розбійник. Ще хтось ріднить їх з кельтськими друїдами...
Але гуцулам однаково, що про них кажуть історики. Якщо думати лише про минуле — не буде майбутнього. Чи не тому припинили верховинські українці пошуки міфічних скарбів Довбуша та Шугая, а згідно із законами межі тисячоліть намагаються інтеґруватися у міждержавний ринок. Як не масовим виробництвом, то народними промислами чи туризмом. Гірська екзотика нині в ціні тим більше, що знайти її можна в самому центрі Європи. Колись поблизу Рахова — серця Закарпатської Гуцулії — географи Австро-Угорщини встановили стелу. Прочитавши переклад ориґінального латинського тексту, справжній патріот може зімліти від екстазу. Текст гласить:
"Постійне, точне, вічне місце. Дуже точно, зі спеціальним апаратом, який виготовлений в Австрії й Угорщині, зі шкалою меридіанів і паралелей, встановлений Центр Європи. 1887".
Після цього язик не повернеться назвати Гуцулію марґінесом старого континенту. Хтозна, чи не були б гуцули сьогодні найбагатшими серед європейців, якби не... технічний прогрес. Парадоксально, але те, що більшості народів йшло на користь, українським горянам лише зашкодило. Коли Європа об"єднувалася залізницями, Гуцульщину залишали осторонь. Коли процвітали фабрики з виготовлення псевдонародного сувенірного кічу — занепадало автентичне мистецтво. Та й "чорні хлопці" - опришки зовсім не приваблювали тодішніх потенційних інвесторів.
Сьогодні західний бізнес вважає кримінал одним з найнеґативніших чинників інвестиційного клімату України. А останньому закарпатському опришкові Миколі Шугаю "дали до признання" вже у 20-х роках XX століття. І на відміну від трудового населення "їхні захисники" зовсім не бідували. Так, перекази стверджують, що в 1921-му Шугай "дав бідному єврею (!) 500 крон" — гроші на той час немалі.
Але сьогоднішня Гуцулія інша. Якщо колись владоможців тут просто могли посікти бартками, то сьогодні горді гуцули до влади як атрибуту держави ставляться доволі стримано. "Владу у нас поважають. Вибори, як свято, на референдумі не малисьмо жодних проблем", — з неприхованими пієтетом і почуттям власної значущості хвалиться держслужбовець з Рахова. А що, зрештою, гуцулам до влади, — думаю собі. — У горах свої закони: вівці соляри не п"ють, полонин не приватизуєш. Та й Говерли у Швейцарський банк не покладеш, і на бринзу акциз не встановиш...
Архангели з полонин
Щороку на чотири місяці — з середини травня до середини вересня — вони стають чимось на зразок заступників Господа Бога з господарських питань. Може, тому, що з високих полонин до Всевишнього ближче, а радше тому, що без вівчарів життя в Гуцулії зупиниться. Принаймні так вважають мешканці Рахівських гір, або, як їх ще називають — Гуцульських Альп — найвищої частини Українських Карпат.
У 4-місячне відрядження на полонину з овечими отарами вівчарів виряджають усім селом. Усім селом потім і зустрічають. За Союзу проводи і стрічання були навіть возведені у ранг напівофіційних свят із притаманною останнім карикатурністю над колгоспними кошарами вивішували червоний стяг, а останні настанови гуцулам, мружачись на портреті, "давав" друг усіх гуцулів — Ленін.
Сьогодні офіціозу немає. А проводи чи зустріч вівчарів завершуються, як правило, розпиттям пляшчини-другої...
Вівчарі — типові сезонники, і героями вони є тільки протягом чотирьох теплих місяців. Зимою ж гуцульські архангели перетворюються на наймитів, гор...чись на будовах у росіях і чехіях. А повертаючись додому закуреними поїздами, зустрічають нових — чужинських — опришків. "Заходять у купе бугаї і говорять лише одну фразу: "З кожного по 50 доларів". Спробуй не дати", — скаржиться герой-наймит Олекса. Але тішить одне: незабаром знову літо, а отже — знову слава і полонинська воля.
За випас однієї вівці господар платить 10-12 грн. Бригада з 3-4 вівчарів жене в полонини близько півтисячі овець. Простіше кажучи, по тисячі-півтори гривень за чотири місяці вівчар заро...є. Втім, пер...вання на полонині далеко не "зелений" туризм. "Встаєм о 4-5 ранку. Молимося за здоров"я своє та отари, а потім — хто за чим: хтось пасти овець, хтось робити сир", — розповідає Михайло Молдовчук з Квасів, котрий вже 40 раз літував на полонині. Останні роки він робить це з братами Андрієм і Миколою. Вся родина свято береже традиції батька та діда, що теж були хранителями людської худоби.
Традиції — важливий атрибут у роботі вівчара. Звуком трембіти вони передають сигнали з однієї полонини на іншу, різноманітними заклинаннями намагаються вберегти себе від дощу і блискавки, а овець від хижаків (вовки і ведмеді у Карпатах ще не перевелися). Аби прикрасити самотність вівчарів, у радянські часи було заведено висилати на полонини агітбригади з піснями, танцями та палянкою. Піснями й танцями тепер уже вівчарів не потішають.
Навіть у вільний час вівчарі не беруться за карти: мовляв, батьки не грали і ми не будемо. Карти можуть прикликати нечистого, а від нього чекай найгіршого. А за кожну втрачену вівцю, ціна якої може коливатися від 45 до 70 грн., вівчар мусить платити із власної кишені. А баран інколи й на сотню потягне. Статева дискримінація помітна не лише стосовно худоби. Феміністки у Гуцули захлиснулися б від відчуття неповноцінності. Жінок на полонини не беруть (не відповідає дійсності - прим. Ю. Гудими). Логіка, в принципі, зрозуміла. А от чому жінку здебільшого не допускають до доїння овець та виготовлення сиру — допетрати важче.

Навіть у гуцульському фольклорі жінка — елемент непевний. Усіх опришків зазвичай зраджували їхні любаски (згадаймо Довбуша). Жінки у гуцулів, до того ж, особи трохи легковажні. Як там у Хоткевича про опришків сказано: "любить шалено і свистом тягне женщин за собою на високі гори, в каміння, в потоки..." Куди там французам.
Гуцульська бринза
Традиція готувати бринзу зародилася тоді, коли гуцул вперше видоїв вівцю. Так кажуть у горах. За радянських часів колгоспи Рахівщини щомісяця виро...ли до 20 т бринзи. З розвалом колгоспів та зменшенням поголів"я овець — цифра суттєво знизилася.
Гуцульська бринза, це зовсім не те, що можна побачити на міських базарах. Та й сама процедура її приготування складніша, ніж про це може здогадуватися кулінар-аматор. Щонайменше дві сотні овець треба видоїти, аби "зліпити" 10-кілограмову грудку сиру. Здобуте молоко через марлю і смерекове гілля проціджують у дерев"яні чани — путери. Потім вливають до них кляг — сироватку з молока, що вурдилася в шлунку ягняти, яке не куштувало ще нічого, крім материнського вим"я. Путери ставлять біля вогню і в міру появи згустків виловлюють сир...
Але це ще далеко не бринза. Детальніше розповідати немає сенсу, адже все одно кожен вівчар має свій особливий рецепт. Та й спродукувати справжню бринзу у міських умовах практично неможливо.
Якби добрий збут, виробництво бринзи могло бути суперприбутковим бізнесом. Та й за нинішніх умовам добрі господарі здатні продати в сезон по півтонни, кілограм якої оцінюється в 6 грн. Хоч це і поступається за прибутковістю продукуванню ліжників і килимів, все-таки вигідніше, ніж торгувати дерев"яними скриньками, гребнями чи гуцульськими оберегами, яких не бракує на жодному базарі гуцульського чи прикарпатського містечка.
"...Ви чехи?", — несподівано поцікавилася стара гуцулка, реаґуючи на нашу мову. Дізнавшись, що ми такі ж українці, як і вона, стара лише тихо посміхнулася, нагадавши посмішкою Фантомаса. Кругом люди є люди. Після цього обвітреними губами видала кілька мінорних звуків дримби "По-ра! По-ра!"

Передруковано з журналу "ПіК", № 36(71) від 3-9 жовтня 2000 р.




02.09.05 15:03
http://www.ua-reporter.com/news/13150/
02.09.05 (11:30)
Закарпатське село запрошує мандрівників

За останні роки популярність сільського зеленого туризму значно зросла не лише в Україні, а й у Європі. На Закарпатті сільський зелений туризм розпочав своє існування давно, однак найбільшої популярності набув за останні 3-5 років.

Власники сільських садиб почали об’єднуватись в асоціації, створювати комунальні підприємства та центри розвитку сільського туризму, що дало можливість більш активно, зі знанням справи, розвивати сільський туризм, залучаючи нових його представників, а також спільними зусиллями пропагувати свій туристичний продукт, створювати нові послуги та атракції для відпочиваючих.
Проведений цьогорічний моніторинг визначив, що сьогодні на Закарпатті нараховується близько 400 сільських садиб, приблизно 200 з яких активно приймають туристів, рекламуючи себе на виставках, у пресі, буклетах.
З метою навчання сучасним методам залучення та обслуговування туристів, обміну досвідом та вирішення проблемних питань, 22-27 серпня в Ужгороді з власниками сільських садиб було проведено семінар. Основною його темою стало «Навчання господарів сільських садиб основам гостинності та правилам обслуговування туристів у приватних сільських господарствах Закарпаття». Семінар було організовано і проведено Закарпатським обласним центром розвитку сільського туризму за фінансової підтримки Швейцарського бюро співробітництва при Посольстві Швейцарії та швейцарсько-українського проекту розвитку лісового господарства в Закарпатті. В семінарі взяли участь 30 підприємців, які надають послуги сільського туризму з різних куточків Закарпаття: з Рахівського, Хустського, Воловецького, Міжгірського, Берегівського, Великоберезнянського та Ужгородського районів.
На цей захід було залучено провідних науковців та практиків зі сфери надання послуг з сільського туризму. Відкрив семінар голова Всеукраїнської спілки розвитку сільського туризму Володимир Васильєв. Він також ознайомив учасників семінару зі станом та перспективами розвитку сільського зеленого туризму в Україні.
Голова Івано-Франківського осередку Всеукраїнської Спілки розвитку сільського туризму Павло Горішевський та голова Львівського осередку Спілки Юрій Зінко поділилися чималим досвідом роботи у сфері надання послуг з сільського туризму у представлених ними областях.
Великий інтерес і зацікавленість серед учасників семінару викликало проведення практичного заняття на базі сільської садиби «Вишнева 16», що знаходиться в с. Сторожниця Ужгородського району, та яке провів Голова Закарпатського обласного центру розвитку сільського туризму Валерій Шевченко.
Керівник Громадського молодіжного об’єднання «Екосфера» пані Оксана Станкевич розповіла учасникам про охорону навколишнього середовища. Корисними стали лекції, прочитані п. Борисенко Л.І. «Про стандарти послуг розміщення та харчування у приватному секторі», а також п. Бережанським М.М. про фінансову підтримку приватних сільських господарств.
Учасники семінару виявили бажання пройти добровільну сертифікацію по програмі «Зелена садиба» після лекції, проведеної п. Володимиром Триліс – голови комісії по сертифікації при Всеукраїнській Спілці розвитку сільського зеленого туризму.
Цікавою виявилася зустріч з членом правління Польської федерації сільського туризму п. Романом Лапіяк, який поділився з присутніми своїм дев’ятирічним досвідом роботи.
З вітальним словом на семінарі виступив і начальник обласного управління по туризму Закарпатської ОДА п. Олександр Марченко. Він, зокрема, подякував присутнім за плідну працю у напрямку розвитку сільського зеленого туризму і побажав подальших успіхів в якісному покращенні обслуговування туристів.
Також обговорювалися питання участі представників сільського зеленого туризму у виставці-ярмарку «Турєвроцентр – Закарпаття 2005», яка відбудеться в Ужгороді 15-16 вересня ц.р. Більшість учасників семінару виявила бажання представити свій турпродукт на виставці.
Слід зауважити, що проведення семінару на такому рівні відбулося у нашому краї вперше, а тому всі учасники семінару висловили надію, що проведення таких навчальних заходів слід робити регулярніше: до них буде долучатися все більша і більша кількість селян, що бажають працювати у галузі сільського зеленого туризму, які зроблять наш край ще більш привабливішим для туристів.

Голова правління Закарпатського обласного центру розвитку сільського туризму В.Шевченко




06.09.05 16:13
Знову зібрав деякі матеріали про Карпати.На жаль, останню статтю не вдалося повністю декодувати, проте з огляду на важливість інформації для =зимових= туристів довелося її помістити.

До речі, інформацією про Карпати кишить львівська газета ЕКСПРЕС ( триразовий випуск можна передплатити по всій Україні) та журнал КАРПАТИ.

http://www.expres.ua/articles/2005/09/02/1228/
П"ятниця, 02 вересня, 2005 → РЕГІОНИ
Гуцульськi "коники"

Майстринi з Косова зберегли давню рецептуру виготовлення оригiнальних їстiвних iграшок iз... сиру

Кипить-булькоче вода, нiби хоче виштовхнути грудки сиру, що плавляться у великiй каструлi. Молода газдинька Марiчка Рибарук вправно витягає уже розплавленi шматочки. Кiлька рухiв -- i перед нами бiленький карпатський олень з гiлястими рогами.
Поряд стоїть дерев"яне вiдерце iз сировицею (природною соленою водою), в яку жiнка опускає вирiб. Гуцульська iграшка з сиру готова.
"Нiчого складного, -- усмiхається майстриня з Брусторiв, що на Iвано-Франкiвщинi. Села, яке вiддавна вважається центром виготовлення гуцульських iграшок iз сиру.
Брустори вирiзняються вiд iнших гiрських сiл. Кожна хата у цьому вiддаленому куточку Карпат -- справжнiй палац, одна за одну краща. "Колись люди заробляли на ось таких суверiнах великi грошi, тому й будували великi хати, -- каже Василь Жминдак, начальник управлiння сiльського господарства Косiвської райадмiнiстрацiї. -- А тепер цю справу призабули. Хоча є ще у нас кiлька майстринь, якi досi роблять iграшки iз сиру -- ще за дiдiвськими рецептами".
Молоденька майстриня зi своїм чоловiком Василем прийняли нас з усiєю гуцульською гостиннiстю. Кiлька раз припрошувало до столу, на якому красувалися домашнiй будз, бринза, ковбаса i, звичайно ж,гуцульська палянка.
"Виготовляти фiгурки iз сиру почали здавна -- ще пастухи на полонинах, -- почав пан Жминдак пiсля смачного обiду. – Коли господарi приходили подивитися на свою худiбку, вони дарували їм маленьких коникiв, овечок -- як знак того, що з їхнiм добром усе гаразд. Та це було в давнину. Хоч ще й нинi на деяких полонинах можна дiстати такого гостинця. Тепер же "коникiв" (так називають у Брусторах iграшки з сиру. -- Авт.) роблять переважно жiнки".
Щоб зробити "коника", треба покраяти на шматочки домашнiй будз, кинути його у киплячу воду, каже майстриня. Беруся допомагати. Та злiпити фiгурку з гарячого сиру так i не змогла -- руки пекло. А молода майстриня робила це легко i вправно.
"Чому ви не працюєте в рукавицях?" -- питаю. "Тодi я не буду мати нiякого чуття в руках, -- смiючись вiдповiла i кинула "коника" в сировицю для "загартування". -- Чим бiльше насичений розчин, тим твердiший буде вирiб та довше збережеться. Добре вимочену в сировицi фiгурку можна з"їсти i через п"ять рокiв. Треба тiльки кинути його у гарячу воду, щоб розм"як".
Вийнявши iграшку з сировицi, майстриня з iншого, також розплавленого шматка сиру витягла довгу "нитку", якою почала обсотувати фiгурку, роблячи вуздечку та садовлячи вершника. I вже "осiдланого коня" знову опустила в сировицю. "У нас не тiльки конi, але й вiвцi, оленi, пташки та пiвники "осiдланi", -- каже вона.
Загалом у Марiчки Рибарук чимало замовлень, бо "коникiв" подають на
сiльських весiллях до пива, роздають на поминках, кладуть у великоднi кошики. Буває, що за кiлька днiв треба зробити понад 500 (!) фiгурок. Тодi майстринi допомагають чоловiк та батьки.
"Маленький "коник" коштує 25 -- 30 копiйок, бiльший -- до гривнi, -- каже Василь Рибарук. А от великi фiгури, що виготовляються iз двокiлограмової грудки сиру, коштують у Косовi на базарi вiд 50 до 70 гривень. Та Марiчка не має часу торгувати, тому усе забирають гуртовики за набагато меншу цiну..."
Галина ПЛУГАТОР, Експрес

"Зелені Карпати", 2004, № 1-2 (19-20)
ЧИГА Ю., ВОЛОЩУК І. Чар полонинської ватри – С. 32
Розповідь про фестиваль “Гуцульська бринза” (м. Рахів, Закарпаття) та свято “Вихід на полонини” (смт. Путила, Чернівецька область), які зберігають та примножують правічні традиції гуцулів-вівчарів.




http://www.day.ua/2002/240/den/du10.htm
Чому вівчарі піднімаються на полонини
Розмови під паленку

Василь ЗУБАЧ, Ужгород
Хай повні гаманці
І щастя дружать з нами...
У новий рік вівці
Не будьмо баранами!
(Новорічний тост
закарпатського поета Юрія Шипа)

ВІВЧАРСТВО, ОСПІВАНЕ В ЛЕГЕНДАХ І КАЗКАХ, СЬОГОДНІ ДАЛЕКО НЕ РОМАНТИЧНЕ. АЛЕ НА ЗАКАРПАТТІ ЩЕ ЗАЛИШИЛИСЯ ЛЮДИ, ЯКІ НЕ ВТРАЧАЮТЬ НАДІЇ, ЩО ВОНО БУДЕ НЕ ТІЛЬКИ ЕКОНОМІЧНО ВИГІДНИМ, А СТАНЕ ПРИВАБЛИВИМ ДЛЯ ТУРИСТІВ

СУМОВИТИЙ ПРОЛОГ
Поет, слова якого наведені епіграфом, водночас є і провідним спеціалістом Закарпатського управління екології і природних ресурсів. Цікавою була його думка про овець і вівчарів сьогодні:
— На жаль, на верхах гір — пасовищних полонинах, — сказав він, — характерною рисою стали ерозійні явища. Гірські пасовища порізані великою кількістю стежок, біда яких у тому, що вони перетворюються в яри, розмиваються. Це, особливо під час опадів, утворює велику кількість малих і більших потічків, тобто нових водозбірних русел і транспортних коридорів води. Останнє активно збільшує стік води, веде до прискорення піку паводкових вод, замулення русел. Якщо до цього додати ще й значне ущільнення ґрунту і збіднення трав’яного покриву тощо, то маємо ще одну і не останню причину утворення паводків. Особливо процес деградації пасовищ посилюється при випасанні худоби під час опадів, коли фактично відбувається переорювання полонинського ґрунту ратицями.
— Не в останню чергу, — продовжив він, — слід згадати і вигляд та умови життя пастухів. Це — веселі хлопці, але їхні кошари і житла-колиби навряд чи приваблять туристів. На жаль, у наш час майже забуті трембіти і вишиванки, мало традиційних великих вівчарських собак, призабуті в минулому акуратні колиби. За словами самих вівчарів, вівчарство загалом є збитковим. Через великі віддалі (50 — 60 кілометрів до отари. — Авт. ) населення часто не приходить за сиром та молоком. Єдина причина, що заставляє вівчарів знову і знову підніматися з отарами в полонини, це — традиція.
СПРОБИ РОЗВЕСЕЛИТИ ОВЕЦЬ
Чи не слід було б підтримувати цю традицію і дати їй цивілізований вигляд? Якщо розумно обмежити випасання худоби в полонинах, звернути увагу на умови життя і оточення вівчарів, під’їзні шляхи, естетичний вигляд самих овець, то такі кошари й колиби могли б приваблювати навіть на Новий рік туристів із гірськолижних баз.
Завжди на початку травня в Закарпатті проводилися велелюдні проводи на полонини. Але згадані труднощі на чотири роки зупинили цю традицію. Поновити її вирішив у 2002-му губернатор (тепер уже колишній. — Авт.) Геннадій Москаль. Звучали трембіти, готували бринзу — овечий сир, пили паленку-самогонку. Для заохочення вівчарства в селі Кваси Рахівського району два роки поспіль проходило і свято західних областей «Гуцульська бринза». Там столи ломилися від неймовірної кількості кулеші, бринзи, вурди, ріп’яника — давніх гуцульських страв. Різні види сирів із овечого молока, виготовлені місцевим людом, уже щось більше, ніж просто страви. У них — дух народу, звичаї, традиції і серце Гуцульщини.
З цими стравами і з паленкою, настояною на полонинських травах, чимало вівчарів у різних населених пунктах області і зустрінуть 2003 й рік.
Тоді будуть точитися розповіді біля домашньої ватри (вогнища. — Авт. ), як і в гірських колибах, про повітруль — істот жіночої статі незвичайної краси. З крилами. З голови до п’ят убраних у квіти.
Одну із них розповів вівчар із Сваляви Іван Рейпаш.
НЕ КОХАЙТЕСЬ, ВІВЧАРІ, З ПОВІТРУЛЯМИ
— Улітку юнак-вівчар, — закурюючи довгу люльку, почав І. Рейпаш, — повертавсь опівночі до себе в колибу. На озері він зненацька побачив повнісінько дівчат незвичайної краси. Одна з них особливо його приголомшила. Наступного разу, за порадою старого вівчара, він заховався на тому ж місці в мох і украв крила своєї коханої. Повітрулі не змогли його здогнати, а кохана прийшла до його колиби. Він одружився з нею. Народився хлопчик. Одного разу чоловіка не було, і повітруля вкрала свої крила, хоча старий вівчар радив їх спалити на вогнищі. Вона й відлетіла до своїх подруг — вітряних жінок не зміниш. Вони, як вовки, все в ліс, у шкоду тобто дивляться. Дуже тужив за нею вівчар, не знаходив собі місця. Нарешті він залишив побратимів-вівчарів і пішов у ліси шукати дружину. І знайшов у печері, з сином. «Іди звідси по-доброму, — говорила та, — а то прилетять мої сестри з нашою матір’ю і розірвуть тебе на клапті». Але він спалив її крила, заборонив залітати в шкоду і привів до вівчарської колиби... Навіть відьму може приручити вівчар! Тож не диво, що вони не бояться вовка чи ведмедя, якого щось заставило піднятися від зимової сплячки.
ЕПІЛОГ-МРІЯ
Вівчарство на Закарпатті має історичне коріння. Поява власне великих площ полонин у Карпатах пов’язується саме з вівчарством. Адже полонини на гірських верхах у свій час штучно розчищалися від криволісся, чагарникової рослинності, що раніше домінували у високогір’ї. З вівчарством пов’язується багато традицій, у першу чергу, гірського гуцульського населення, складено багато легенд, казок. Багато книжок про наш край починаються з вівчарів із трембітами чи сопілками, гарних кошар тощо.
— Однак реальний стан вівчарства на Закарпатті на теперішній час не такий романтичний, — зауважує начальник відділу біоресурсів Державного управління екології та природних ресурсів в області Едуард Турис. — Вівчарство — стихійне. Догляд за полонинами зводиться тільки до випалювання трави або вирубування чагарників раз у декілька років. Навантаження, тобто оптимальна кількість овець на одиницю полонинської площі, не розраховується. Розподіл худоби надто простий. Кожна полонина є землями запасу якоїсь сільської ради. Значить, усю худобу сільської громади виганяють на свої полонини, випасають там 4 — 5 місяців незалежно від стану трав’яного покриву. Тому рослинне розмаїття зведене до одного-двох видів, в основному це малопридатні для худоби трава білоус, кінський щавель, іноді — крапива. Тому часто овець женуть до лісу, де вони обгризають молоді деревця. Крім того, жодну скелю не обмине вівця своєю увагою. Зокрема, щорічно вівці випасаються на скелях Герешаски — однієї з вершин Свидовецького хребта, які вважаються місцями зростання рідкісного гірського едельвейса або шовкової косиці. Але за розумного ставлення як вівчарів до овець, так і влади до вівчарства можна розвеселити овець і зробити, щоб вівчарі раділи не лише від паленки і казкових розповідей під неї.
№240 27.12.2002 «День»

Особливост? зимових Карпат
Василь Бучко, Анастас?я К?нах
“Без Цензури”, 13.02.2004 // 16:32

Хоча весна вже на п?дход?, проте зимовий пер?од у Карпатах триватиме подекуди ще до кв?тня, а на високог?рних хребтах сн?ги лежать нав?ть до травня. У той час як на р?внин? розкв?татимуть прол?ски, в горах можна буде ще покататися, наприклад, на лижах.
Що таке Карпати?
Мабуть, ви зна?те, що Карпати розташован? на п?вденному заход? Укра?ни, простягаються з п?вн?чного заходу на п?вденний сх?д, або навпаки з п?вденного сходу на п?вн?чний зах?д. Г?рськ? хребти борознять Льв?вську, ?вано-Франк?вську, Закарпатську та Черн?вецьку област?. Найв?дом?ший Чорног?рський хребет з його вершинами Говерлою ? Петросом, в?н найвищий ? найб?льш облюбований туристами. Але Карпати - це не т?льки Чорногора. Тут ? ще: Свидовець, Горгани, Чивчини, Гринява, Бескиди, Покутсько-Буковинськ? Карпати, Мармароськ? Альпи, Вулкан?чний та Водод?льний хребти, Боржава... Та й це ще далеко не все. Тут ? багато не менш ц?кавих г?рських м?сцинок, де дзюркотять стр?мкою мелод??ю струмки ? водоспади, милують око г?рськ? кра?види.
У Карпатах можна в?дпочивати по-р?зному. Дехто ?де, щоб попаритися в саун?, попити пива. Хоч це можна зробити ? в Ки?в?. Ну а дехто ур?зноман?тню? сво? життя: катання на санчатах, г?рських лижах, сноуборд?, власн?й дуп?, шматку картону, чуж?й дуп? з гори; на машин?, конях, ковзанах, дизел? типу "?вано-Франк?вськ - Льв?в". Для любител?в пригод ? ризику можна зробити зимове сходження на Говерлу або б?льш неприступний Петрос, або ?ншу гору ? з"?хати зв?дти на лижах. Ще можна розважитися льодолаз?нням по замерзлих водоспадах, колючих смереках, покупатися в ополонц?. Поц?новувач?в заст?льного екстриму чека? гуцульська паленка (м?цний алкогольний нап?й) та вс?ляк? вушка, грибна юшка, гуцульський сир - бринза та будз, кукурудзяна каша - за спец?альним рецептом - бануш та ще купа ус?ляких р?зних на кол?р ? смак наливок ? на?дк?в.
Новий карпатський серв?с
Туристична ?ндустр?я в Карпатах розвива?ться ? м?цн?? з кожним роком - це при?мно. Але ? з кожним роком дорожча? - це сумно. Найпопулярн?шим зимовим в?дпочинком ? катання на лижах. Склада?ться враження, що половина населення Ки?ва, Львова, Одеси, Харкова, Франк?вська пере?жджа? у карпатськ? г?рськолижн? курорти. Основн? м?сця г?рськолижного спорту - це Славськ, Яблуниця, Паляниця, Ворохта, Драгобрат, гора Карас?я, санатор?й "Синяк", Тисовець ? Подобовець - тут найдовш? ? найц?кав?ш? спуски, довжина яких ?нколи доходить до трьох к?лометр?в, а перепад висоти б?льше як 500 метр?в. Траси надзвичайно р?зн?, тут ? м?сце ? для початк?вц?в, ? для любител?в, ? для спортсмен?в-профес?онал?в. Кожна ?з цих баз ма? сво? переваги, десь дешевше, десь зручн?ше добиратися, а десь просто тоб? подоба?ться.
Центром г?рськолижного спорту справедливо вважа?ться гора Тростян заввишки 1236 метр?в, що знаходиться за два к?лометри в?д селища Славське. На Тростян ведуть ш?сть п?дйомник?в. Найважчим ? стр?мкий центральний схил, що дару? дек?лька хвилин захоплюючих спортивних випробовувань тим, хто наважиться спуститися по ньому. Для "чайник?в" ? полог?ший зах?дний ? п?вн?чний схили. Добратися до п?дйомника можна за 5 гривень на машинах ГАЗ-66 в?йськового типу. Ця по?здка по розбит?й с?льськ?й дороз? подару? вам незабутн? враження.
Ще одним улюбленим м?сцем любител?в г?рських лиж ? долина Драгобрат, що знаходиться на висот? 1400 метр?в над р?внем моря. Завдяки п?дковопод?бному розташуванню г?р Свидовецького хребта тут пост?йно ? сн?гове покриття з листопада по травень. Особливо при?мно кататися у футболц? в к?нц? травня. Родзинкою катання на Драгобрат? ? можлив?сть сходження на найвищу гору Свидовця Близницю (1883 метр?в) ? спуск з не? аж до витягу (п?дйомника). Добратися до Драгобрату можна ?з закарпатського м?стечка Ясин?, розташованого за 18 к?лометр?в, м?сцевим транспортом. Нещодавно в сел? Паляниця в?дкрився оновлений курорт "Буковель": нове австр?йське обладнання, повн?стю автоматизована пропускна система, ?деально р?вн? сходи п?дносять цей курорт до ?вропейського р?вня.
Останн?м часом розвива?ться ?нфраструктура та зелений туризм. Б?ля п?дйомник?в стоять невеличк? колиби, де у м?сцевих жител?в можна купити гарячого вина або чаю, поласувати грибною юшкою, з"?сти т?стечко або замовити шашлик. Якщо вир?шите зупинитися на ноч?влю - до ваших послуг ? новозбудован? хатки, ? готел? для в?дпочинку, практику?ться здача к?мнат. Загалом плата за добу проживання колива?ться в?д 10 до 200 гривень за особу залежно в?д часу, розташування, умов та послуг, як? надають господар?. У Ворохт? збудований готель "Хатки Руслана" - це ун?кальна мистецька довершен?сть ?нтер"?ру, бо кожна хатинка, з антикварними меблями, в?дпов?да? певн?й культур?. У по?днанн? з найвищим р?внем комфорту - древн? гуцульськ? ?кони, р?зьблен? свят?, чудернацьк? хрести, старезн?, початку минулого стол?ття, фотограф?? Ворохти забивають дух. Варт?сть добового перебування у "хатц? Руслана" - 100 гривень з людини. Кр?м цього, у Ворохт? ? санатор??, л?кувальн? центри, бази в?дпочинку, де в?дпочивають за пут?вками або направленням на л?кування.
Мабуть, Карпати це ?дине м?сце в Укра?н?, де так глибоко ? ч?пко збереглися звича?, традиц?? та обряди у його мешканц?в. Кожного року проводяться гуцульськ? фестивал?, надзвичайн? д?йства супроводжують рел?г?йн? свята, як нещодавно на Р?здво та Йордана. У Карпати при?здять не т?льки укра?нц?. Тут можна зустр?ти поляк?в, б?лорус?в, н?мц?в, ?тал?йц?в, а нещодавно ми були здивован? групою китайц?в, що "взували" наших екстремал?в божев?льною ?здою на сноуборд? та лижах.
Детальн? в?домост? про ?стор?ю та особливост? краю можна знайти в ?нтернет? або у б?бл?отец?. Ми б рекомендували сайт www.karpaty.com.ua.
Там, де гори, полонини...
Найв?дом?ша точка наших Карпат - це Говерла (2061 метр?в). Укра?нська Фудз?яма знаходиться в Рах?вському район? на Закарпатт?. Серед ?нших високостей Рах?вщини - Бребенескул, Пiп-Iван, Петрос, а також найвисоког?рн?ша транспортна маг?страль Укра?ни на висот? 931 метра - автотраса на Яблунецькому перевал?. Про красоти Яблунецького перевалу ходять легенди, а п?дйом на Петрос чи П?п-?ван ста? нав"язливою ?де?ю будь-кого, хто хоч раз спробував п?дкорити ц? вершини. Зрештою, незайва ?н"?кц?я адренал?ну в кров, екстрим видирання на важкодоступн? гори й кр?зь густ? л?си дедал? ближче й ближче до небес, легенди про опришк?в, що ховаються в дуплах кедрових сосен, все це ? набагато б?льше приваблю? в закарпатськ?й Гуцульщин?. Кожен хрещений укра?нський патр?от повинен як "Отче наш" знати, що саме на Рах?вщин? знаходиться географ?чний центр континентально? ?вропи - поблизу села Д?лове. ? мало хто здогаду?ться, що у 1918 роц? на територ?? Рах?вщини к?лька м?сяц?в ?снувала невеличка держава - Гуцульська республ?ка ?з центром у м?стечку Ясиня.
На жаль, майже н?чого з цих незвичайних в?домостей про край "диких укра?нц?в" не знали наш? знайом?, як? вир?шили провести в Карпатах Р?здво. "Про Ясиню я д?знався, мон?торячи р?зн? ?нтернет-сайти, - розпов?да? Юрко. - Так натрапив на пропозиц?ю в?дпочити у карпатському сел? в господ? м?сцевих жител?в, у яких можна розм?ститися компан??ю до 15 людей". Два з половиною дн? проживання у хл?босольних гуцул?в коштували по 300 гривень на брата. "Це якщо оформляти по?здку через ф?рму, як зробили ми. А вже на м?сц? д?зналися, що серв?с без посередник?в кошту? 250 гривень", - уточню? ки?вський турист. Загалом, Юрко залишився задоволеним по?здкою: годували як на заб?й (а щоб столичн? гост? не в?дчували жодного дискомфорту, нав?ть в?дм?нили для них передр?здвяний п?ст), вс? зручност? у хат?, а на Святвеч?р - традиц?йна кутя ? колоритн? колядники. "У Карпатах я не вперше, ? б?льше люблю л?тн?й в?дпочинок, проте той кайф, що я отримав в?д катання на лижах, не можна, пор?вняти н? з чим!" - захоплено вирива?ться у Юрка. - Прокат спорядження в Ясин? - лиж?, палки ? чоб?тки - кошту? 20-25 гривень. Витяг - всього одна гривня. ?дине, що не сподобалося нашим туристам - забагато цив?л?зац??, хот?лося б?льше автентики в?д "диких укра?нц?в".
П?дкуй мене, П?куй
Щоб показати, що зимов? Карпати приваблив? не лише через лещатарство (катання на лижах), давайте в?д?йдемо в?д Чорногори трохи на п?вн?чний зах?д, на прикарпатську територ?ю Льв?всько? област? з найвищою вершиною не т?льки Льв?вщини, а й Турк?вщини ? Верховинського водод?льного хребта - горою П?куй (1408 метр?в). ?? поверхня конусопод?бна й асиметрична - з п?вденного заходу ма? крутий схил, а з п?вн?чно-сх?дного - пологий. Свою назву П?куй (в?д "п?к") отримав завдяки ч?тк?й геометричн?й форм?. ?сну? також паралельна верс?я, що виводить найменування гори в?д язичницького бога П?коля, ? можливо в глибоку давнину вершина служила м?сцем для культових обряд?в. П?куй ма? ще народну назву Гусл?, що пов"язано з легендою про смерть молодого гусляра в?д нещасливого кохання. ? коли над Карпатами люту? буря, свище й гуде в?тер, м?сцев? мешканц? приказують: це б?долашний Павло гра? на сво?х гуслях. П?куй вважа?ться одним з найчист?ших куточк?в ?вропи: дзв?нке г?рське пов?тря, прозор? струмки, шален? г?рськ? р?чки та м?неральн? джерела об?цяють тут не просто при?мний в?дпочинок, а й оздоровлення.
Чесно кажучи, п?дн?матися на таку, як для профес?онал?в, невисоку г?рку, для неп?дготовлених було справжн?м випробуванням. Щоб не вмерти у теплому одяз? в?д задухи, довелося роздягатися прямо на ходу. ? чим вище ми п?д?ймалися, тим ц?кав?ш? "експонати" нам траплялися. Лапат? хвойн? дерева, засипан? сн?гом ? обв?трен? потужними потоками пов?тря, нагадували солян? стату?. Ц?каво, в якому напрямку в?яв в?тер, так ця скульптура й застигла, що надавало ?й незвичайно? динам?чно? рвучкост?.
На вершин? П?куя знаходиться 4-метровий пам"ятний знак, встановлений в середин? 30-х рок?в минулого стол?ття на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика. А за св?дченням польського ?сторика Яна Длугоша, тут побував галицько-волинський князь Лев ? нав?ть залишив на камен? спогад про це. Проте до наших дн?в його автограф, на жаль, не збер?гся. Хоча роздивитися взимку на П?ку? як?сь знаки досить важко - через намети сн?гу ? густ? тумани. Пам"ята?ться, як останн? метри довелося долати з величезними зусиллями, бо ноги безпорадно загрузали в глибоких кучугурах сн?гу. Але яким при?мним було повернення донизу! В?д морозу сн?г вкрився твердим настом, що дозволило спускатися пологим схилом, використовуючи лише гладкий балон куртки ? п"яту точку власного т?ла. Весел?шо? розваги год? було придумати.
? хоча П?куй, як визначну точку Льв?вщини, не оминула цив?л?зац?я, з ?? туристично-оздоровчим комплексом "П?куй", який пропону? два лижобуксири завдовжки 150 та 300 метр?в з перепадом висот 20 ? 30 метр?в, - зупинилися ми в сел? Б?ласовиця (тобто Б?ла Сова), б?ля самого п?дн?жжя п?дкорено? вершини. Там спробували найсмачн?ший у св?т? мед, запашний, як перш? веснян? кв?ти. Тепер важко пов?рити, але н?ч у господ? м?ста Сколе Льв?всько? област?, разом з ванною ? туалетом, телев?зором, телефоном ? гарячою водою, якихось два роки тому коштувала всього п"ять гривень. Таких ц?н у карпатських господар?в уже нема?. Але чи варто журитися, адже Карпати варт? того, щоб за них платили б?льше.




06.09.05 19:32
www.zodub.iatp.org.ua/page%208.htm
Ладижець В. Я малий собі гуцулик: Вірші. скоромовки, загадки. – К.: Веселка, 1974. – 102 с.
Я малий собі гуцулик
Із гірського Ясеня.
Мабуть, ви про мене чули,
Бо співаю я щодня:
Гей, гей,
Дана, дана,
Верховино мальована!
В цих рядках відчуваються людська гордість і причетність до краю, де народився, зростає і мужніє його дотепний, гідний себе гуцулик. Знавець полонинських стежок, плаїв, урочищ і потоків, смерекових верхів і долин, куди на ніч заходить сонце. Крім віршиків у книзі багато скоромовок, пісеньок до ігор, загадок.




06.09.05 19:40
Журнал КАРПАТИ розповсюджується через мережу роздрібної торгівлі пресою та магазини спортивного та туристичного спорядження у містах України:



Київ

магазин «Бізон»

вул. Гната Юри, 5

(044) 403-01-827

магазин «Великий Бізон»

вул. Коперніка, 18

(044) 483-48-55


магазин «Адвенчер»

просп. Оболонських, 26

(біля станції метро «Мінська»)

(044) 412-74-38


магазин «Спорттовари»

вул. В. Васильківська, 29

(колишня Червоармійська)

(044) 566-40-31



Elita-sport

просп. Возз"єднання, 7-А

(044) 558-09-08, 559-44-84

магазин «Лазер»

вул. Празька, 18-А

(044) 552-32-12


магазин «Мультіспорт»

вул. Княжий затон, 2/30

(044) 573-74-35

магазин «Екстрем-Стайл»

вул. Глибочинська, 53

(044) 463-79-43

Харків

магазин «Books»

вул. Сумська, 51

(0572) 714-07-7

Вінниця

магазин «Гірський світ»

просп. Коцюбинського, 78

тел.(0432) 55-42-36

Львів

магазин «Спорт»

вул. Соборна, 10

(0322) 72-48-42

Чернівці

магазин «Екстрім»

вул. Кобилянської, 7

(0372) 2-69-54

Хмельницький

магазин «Азімут»

просп. Миру, 65

(03822) 3-40-75

магазин «Екстрім»

вул. Подільська, ТЦ «Магніт»

(03827) 8-81-50


Івано-Франківськ

магазин «Екстрім»

вул. Страчених,8

(03422) 3-24-29

магазин «Спорт та відпочинок»

вул. Б. Лепкого, 45

(0342) 50-11-15




18.09.05 18:05
http://www.umoloda.kiev.ua/number/504/164/18210/
Гуляй, Гуцуліє! - Олександр ГАВРОШ/ Укр.молода, № 164 за 07.09.2005
У Рахові відбувся 15-й гуцульський фестиваль
Одна з найсамобутніших етнічних груп українців — гуцули — розселені всього у кількох гірських районах на Івано-Франківщині, Буковині та Закарпатті. Власне, на Закарпатті — це Рахівщина, найбільший, найгірськіший та найлісистіший район в Україні. Минулими вихідними Рахів, або як ще його поетично називають «Гуцульський Париж», приймав 15-й гуцульський фестиваль. Щороку гуцули з"їжджаються пофестивалити до однієї зі своїх малих столиць — Косова, Коломиї, Вижниці, Путили чи Верховини з Надвірною. Причому з"їжджаються з властивою тільки гуцулам впертістю та завзяттям. І тоді на кілька днів містечко розквітає вишиванками, сердаками, дівочими усмішками, молодечим арканом, бабусиними кроснами та вуйками з люльками. Щоб побачити цей загублений світ, туристи на місяці вперед планують свої маршрути. Під час фестивалю не розумієш, кого більше у Рахові — тутешніх чи приїжджих. Фестиваль проходить всюди — в амфітеатрі, на вулицях, у корчмах, готелях. Всюди грають цимбали, бубни та скрипки, які, здається, звезли з усієї України. Серед моря вишиванок у джинсах і майці починаєш себе відчувати морально застарілим. На кожному кроці димиться гуцульська кухня, ллється пісня, «горівка» та сміх. Іноземців вражає ця безпосередня, приязна і тепла атмосфера. Ще більше вражаєшся, якщо згадаєш, що Рахівщина належить до одного з найпроблемніших районів Закарпаття. Важке життя супроводжує гуцула, так само невідступно, як національний колорит. Але очі людей світяться впевненістю і оптимізмом. Дехто навіть жартує: доки живе фестиваль, доти живуть гуцули. Можливо, в цьому є частка правди. Бо приїдеш у це містечко серед гір, скуштуєш «серу з певом», зловиш кілька відвертих поглядів синьооких гуцулок, станцюєш біля ватри танець душі і рік можеш жити спогадами. Але не більше! Бо хто хоч раз побачив це на власні очі, буде сюди приїжджати завжди. Нічого подібного в Україні більше нема. Тож, як кажуть гуцули: «Будьмо моцні, єк цвєки в плоті, тримаймоси купи, єк смола дратви, і шануймоси, бо, бігме, ми того варті!»
10 вересня у Мукачеві в замку „Паланок” відбувся Міжнародний фестиваль німецької культури „Карпатенланд” за участі 20 самодіяльних фольклорних колективів німецької культури з Київської, Харківської, Херсонської, Рівненської, Чернігівської, Житомирської, Запорізької, Донецької, Львівської, Одеської, Закарпатської областей, Автономної Республіки Крим, Німеччини та Австрії. На відкритті виступив заступник голови облдержадміністрації Й.Кулл. Учасників фестивалю нагороджено Почесними грамотами ОДА, Подяками облради, дипломами та цінними подарунками.
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=41715
Гей, на високій полонині
Гостей пригостили «гуцульською віагрою»... - Богдан БАРБІЛ, 10.09.2005
На фестивалі у Рахові поза конкуренцією була бринза. У закарпатському місті Рахові завершився xv Міжнародний гуцульський фестиваль. Розпочався він мелодіями трембіт і вівчарською ватрою.
Рахівчани щедро пригостили півтори тисячі аматорів-гостей, влаштувавши на прощання ще один фестиваль - “Гуцульська бринза”.
Скрізь в Українських Карпатах поголів’я овець скорочується. Більшість ґазд утримує мізерні отари – 5-10 голів, а немало взагалі пускають їх під ніж. А от рахівчанин Юрій Либавка бачить відродження Гуцульщини в інтенсивному розвитку вівчарства. Він утримує 300 голів і за рік виробляє три тонни сиру. Продає на ринках, ярмарках, у рідному селі Білій Церкві теж немало клієнтів.
Овечий сир, бринзу, вурду все частіше називають “гуцульською віагрою”. Верховинці мають найбільше в Україні багатодітних сімей. Ганнуся Дручків з Івано-Франківщини, жваво ріжучи покупцям скибки сиру, нарешті второпавши про призначення віагри, відповіла по-селянськи: “У нас всі їдять, і все добре. Народжуються діти здорові, дужі”.

Одночасно з фестивалем відбувся з’їзд Всеукраїнського товариства “Гуцульщина”. Діють 13 первинних осередків в Україні, а також культурологічні організації в Румунії, Канаді, США, Великобританії.
Досі науковці сперечаються щодо походження назви гуцул. Дехто пов’язує її зі словом “гоцали”, яким нібито йменувались колись Карпати, інші - зі словом “кочул”, кочівник. “Межі Гуцульщини й кількість гуцулів умовно окреслені, – каже голова Всеукраїнського об’єднаного товариства “Гуцульщина” Дмитро Ватаманюк. – Вони на стику трьох областей: на Закарпатті - один район, на Івано-Франківщині - п’ять адміністративних одиниць, на Буковині - дві. 70 тисяч гуцулів є в українських селах Румунії. Близько півмільйона гуцулів - автохтонних. Ще немало їх в західній діаспорі”. 555-річний Рахів утретє приймав міжнародний фестиваль. Серед музичних колективів не мав собі рівних місцевий оркестр гуцульських народних інструментів. Правда, Дем’ян Герасим’юк з Косова усім заявляв, що він найліпший музика у світі. Адже виконує сотні мелодій на листочках дерев. Коли пасе худобу, вони йому заміняють і цимбали, і сопілки. В духовому оркестрі пан Дмитро грає на справжніх інструментах. Спектаклі за творами Івана Франка, Гната Хоткевича показав жителям Рахівського району буковинський 80-річний Вижницький народний театр. 40-річний доробок в художніх промислах представив косівчанин Дмитро Стринадюк, заслужений майстер народної творчості. Як справжній нащадок опришків, приїхав у Рахів з пістолем 1700 року.Мовить, що багато зробив різних ременів для ансамблів, оправ для Євангелій, посохів для єпископа, хрестів, хрестиків.
Гуцулки носять полотняні вишиті сорочки, кожушані безрукавки - кептарі з аплікаціями. Молодиці виглядають як пави, як великодні писанки. Мар’яна Іванчук повідала про найсокровенніше:”Я мрію вийти заміж за гуцула і хочу, щоб мій суджений-коханий заграв мені, як у пісні про гуцулку Ксеню, про любов на трембіті”.
Учасники проведеної в рамках фестивалю міжнародної наукової конференції запропонували українському уряду новацію. Зокрема, професор Інституту екології Карпат (м.Львів) Степан Стойко розробив проект створення навколо таких населених пунктів, як Кобилецька Поляна, Косів, Вижниця та інших етноландшафтних заказників. Якщо це здійсниться, то тисячі туристів насолоджуватимуться дійствами: гуцули співають, танцюють, показують обряди, вишивають, майструють з дерева і металу. І все це можна придбати. Сила-силенна горян матиме заняття і зиск. Як відомо, найвище в країні безробіття - саме в горах.
Наступний Міжнародний гуцульський фестиваль мало б приймати місто Надвірна, але керівництво району не приїхало до Рахова. Тому радо усіх запросив до себе в гості Косів.

("У цей час Рахів цвіте яскравими барвами вишиванок, кептариків, дзвенить голосами цимбалів, скрипок, сопілок, злітають до небес голоси трембіт.")
http://www.visnyk.org.ua/nomer/28/side/41372aa5bfba5/
Наталія Команяк, Чернівецька область: "І ти гуцул, і я гуцул..." - През. вісник, № 28. 3 вересня 2004




18.09.05 18:08
Вибачте, що попередня інформація подана візуально неестетично, до того ж з непотрібними домішками ( про фестиваль нім. культури).На жаль, у віконці нічого не зміг виправити...




19.09.05 13:56
Відповідь Артему з Донецька:
На жаль, путівник по Закарпаттю 2004 р. мені не відомий - буду вдячний, якщо повідомите про нього детальніше.
Адреса редакції журналу КАРПАТИ.ТУРИЗМ.ВІДПОЧИНОК:
вул. Акад. Сахарова, 30, м.Івано-Франківськ, 76018.
Tel. 0342- 52 32 84.
Е-mail:press@karpaty.net.ua
Передплата на кожній пошті - індекс 91115.


Артем
Донецк
20.09.05 12:33
Спасибо СБ.
Путеводитель я купил в Мукачево в 2004 г. В этом году он продавался в кникарнях Мукачева. Больше ничевого не могу сообщить, т.к. жена потеряла.




21.09.05 17:35
Cьогодні випадково натрапив на =Кієвскіє вєдомості=, а там, на стор.10, аж три статті Богдана Барбіла на (за)карпатську тематику. З них дві варті уваги:
=Гуцули подобралісь к солнцу= та =На Говерлу с умом і умєнієм=.




21.09.05 18:19
А ось згадані матеріали в Інтернеті:

http://www.kv.com.ua/index.php?rub=404&number_old=3582
РЕГИОНЫ: ЗАКАРПАТЬЕ
№196 (3582), Среда, 21 Сентября 2005
Гуцулы подобрались к солнцу

Международный фестиваль в закарпатском Рахове напомнил гостям о традициях предков.

В Украинских Карпатах живут три этнографические группы - гуцулы, лемки и бойки. Гуцулы издавна заселяют самые высокие места. Одним из основных их занятий до сих пор остается овцеводство. Сыр из овечьего молока они делают вкуснее, чем кто-либо. Раховчане щедро угощали гостей Гуцульского фестиваля на местном празднике "Гуцульская брынза".
Во всех регионах Украинских Карпат газды сетуют на то, что много овец содержать не могут - мало пастбищ. В кошарах живут по 5-10 кудрявых. Большими отарами владеют единицы. Но эти крупные хозяева убеждены, что будущее Гуцульщины - за овцеводством. Раховчанин Юрий Либавка (в его хозяйстве 300 голов) говорит, что за год производит три тонны сыра. Продает его на рынках, ярмарках. Да и в родном селе Белая Церковь у него тоже хватает постоянных покупателей.
В последнее время овечий сыр и продукты из него - брынзу, вурду - все чаще стали называть гуцульской виагрой, тем более что именно на Верховине живет наибольшее количество многодетных семей. Ганнуся Дручкив, привезшая молочную продукцию из Ивано-Франковской области, весело соглашается: "У нас все едят овечий сыр. И дети рождаются здоровые, сильные".
Ученые не перестают спорить по поводу происхождения слова "гуцулы". Некоторые связывают его со словом "гоцалы" (так якобы в старину называли Карпаты). А кто-то проводит параллель от слова "кочул" - кочевник. Нынче границы Гуцульщины тоже не очерчены четко. Голова общества "Гуцульщина" Дмитрий Ватаманюк сообщает, что гуцульский край расположен на стыке трех областей: Ивано-Франковщины (пять районов), Буковины (два) и Закарпатья (один). В соседней Румынии проживает до 70 тысяч гуцулов. Всего же их в Украине и за рубежом более полумиллиона. В Канаде и США уже 30 лет существуют гуцульские культурологические организации, издающие свои газеты, журналы.
Советская власть, придя на западноукраинские земли, насильно депортировала десятки тысяч горян. Их культура, как и греко-католическая вера, была объявлена крамолой. Но горцы не отреклись от своих традиций, обычаев и даже стали обогащать их, проводя ежегодные (с 1991 года) Гуцульские фестивали. Однажды его принимал 555-летний Рахов, и местный оркестр народных инструментов покорил много сердец. Мастер из Косова Демьян Герасимюк играл даже на листочках деревьев. Блистал здесь спектаклями по произведениям Ивана Франко и Гната Хоткевича Вижницкий народный театр. А заслуженный мастер народного творчества Дмитрий Стринадюк приехал в Рахов как настоящий опрышек - с пистолем 1700 года. С гордостью демонстрировал он сделанные своими руками широкие ремни для хористов и танцовщиков, оправы для Евангелия, кресты, крестики.
Изготовленная из шерсти одежда гуцулов отличается редкой красочностью, богатством отделки, металлическими украшениями. Гуцулки и в будни до сих пор охотно носят полотняные вышитые сорочки, кожушаные безрукавки с аппликациями. Молодые девушки в таком убранстве похожи на пасхальные писанки. Участница фестиваля Марьяна Иванчук поведала о сокровенной мечте многих ее сверстниц: выйти замуж за красивого, сильного и работящего гуцула и чтобы суженный, как в песне "Гуцулка Ксеня", рассказывал о любви именно на трембите. ("Я тобі на трембіті, лиш одній в цілім світі, розкажу про любов".)
Фольклор, ремесла, окружающая среда - все это можно куда лучше использовать для экономического развития гуцульского края. Участники международной научной конференции, проведенной в рамках фестиваля, предложили украинскому правительству новацию. По мнению профессора Института экологии Карпат НАН Степана Стойко, вокруг таких населенных пунктов, как Кобилецкая Поляна, Косов, Вижница, надо создать этно-ландшафтные заказники. Это поможет сохранить природу и даст работу многим жителям. (Как известно, в этом регионе самая высокая в Украине безработица.) В такие заказники, где на каждом шагу поют, играют, вышивают, вырезают по дереву и металлу, сразу потянутся тысячи туристов.
Выступая в Рахове, председатель общества "Гуцульщина" в Великобритании Антон Ясельский неожиданно передал приветствие всем гуцулам от Королевы. В какой форме сделала это Ее Высочество, устно или письменно, он не уточнил. Но каждому присутствующему понравилось, что британская монархиня знает о горстке жителей Карпат, которые ближе остальных подобрались к солнцу и Всевышнему.
На Говерлу с умом и умением
Высшую вершину Украинских Карпат Говерлу (2061 метр над уровнем моря), расположенную на границе Закарпатской и Ивано-Франковской областей, с конца мая до середины октября посещают около 60 тысяч человек. Последнее массовое восхождение с участием 15 тысяч граждан экологи назвали экологической катастрофой.
Две смерти, случившиеся с участниками восхождения (у одного случился инфаркт, другого сразил удар молнии), сделали его трагедией, и Ивано-Франковская облгосадминистрация предложила запретить многолюдные походы на Говерлу на ближайшие 10 лет. Власти Закарпатья вместе со специалистами Карпатского биосферного заповедника решили проложить так называемую единую европейскую тропинку для путешественников.
Ее создают с расчетом исключительно на сознательных туристов. На контрольно-пропускном пункте их зарегистрируют, предоставят необходимую информацию, согласуют маршрут и установят связь. Если контакт исчезнет, спасатели отправятся на поиски. Такая система действовала в прошлом. Тогда каждую организованную тургруппу непременно сопровождали два инструктора. Ныне же тысячи "дикарей" направляются к вершине десятками тропинок и нередко попадают в беду. Им на помощь спешат сто спасателей закарпатского отряда, треть из которых дислоцирована в горной местности. (Только в этом году во время девяти поисково-спасательных операций по сигналу "SOS" были разысканы свыше 40 заблудившихся в горах.)
Если подниматься на Говерлу со стороны Закарпатья по двум наиболее популярным маршрутам, то приходится преодолеть пешком расстояние от 4 до 9 километров. Восхождение через ивано-франковскую территорию более короткое и менее трудное. Отправляясь в путь даже в жаркий день, необходимо прихватить с собой одежду на случай дождя, града и даже снега, ведь погода в горах меняется мгновенно. Помнится, несколько лет назад в крестный ход на Говерлу отправилось много пожилых людей. А тут - штормовое предупреждение! Спасатели спешно сносили стариков и старушек вниз буквально на руках.
На протяжении светового дня на Говерле можно встретить от 200 до тысячи людей. Многие на установленных здесь знаках оставляют автографы. Надписи делают даже на кресте. А вот мусор после трапез убирает за собой мало кто. Каждый год со склонов вывозится 60-70 тысяч кубометров отходов.
Рядом с Говерлой возвышаются еще шесть двухтысячников - Петрос, Поп Иван, Бребенескул, Ребра, Гутин-Томнатик и Менчул. Экологи сознательно не рекламируют их, побаиваясь нашествия туристов. Они способны нанести немало вреда окружающей среде, тем более что состав здешней флоры чрезвычайно богат редчайшими и исчезающими видами. Например, рододендрон восточнокарпатский, который здесь называют червоной рутой.
Каждый год хотя бы раз на Говерлу поднимается Виктор Ющенко. (За его плечами более 30 восхождений.) Особенно любит он делать это в ненастье, когда можно испытать свои силы и характер. Помню, однажды утром несколько десятков участников перед началом марш-броска пригласили под большой навес к столу. Ющенко выпил глоток воды и посоветовал спутникам не набрасываться на пищу, иначе будет трудно выдержать подъем. Не все любители покушать прислушались к совету. А потом, конечно же, жалели об этом.
В последнее время становится все больше тех, кто ленится идти пешком и стремится подъехать к подножию Говерлы в кузове грузовика. В нынешнем году только к закарпатскому урочищу Перемычка под Говерлой прибыла сотня вездеходов. Они разбивают грунтовые дороги, усиливают эрозийные процессы. А дежурные на контрольно-пропускных пунктах не могут остановить этот поток. Видимо, без помощи милиции не обойтись.
(…) Полосу подготовил Богдан БАРБИЛ, журналист




01.10.05 17:33
Сьогоднішнє видання журналу КОРРЕСПОНДЕНТ надрукувало досить цікаву статтю - нарис про 33-річного мера Яремчого. А також матеріал про мера Івано-Франківська.




06.10.05 13:36
З метою економії- лише уривки з публікацій:

http://cn.com.ua/N375/culture/festival/festival.html
CH, №38 (375) 04-11 октября 2005 - «Я ПІДУ В ДАЛЕКІ ГОРИ»... / Марта Борисова
Пожалуй, в Карпатских горах просто не может быть плохо, и поэтому все, кто собрался 25 сентября в Рахове (а это были люди всех возрастов, приехавшие из разных областей Украины! Многие из них, к слову, в лучших традициях масштабных западных фестов, проводимых «на пленэре», «партизанили» в палатках у лесистых склонов гор, отдавая должное «зеленому» туризму), ощущали только доброе расположение духа и неподдельный драйв! Вдобавок, одновременно с фестивалем, раховцы праздновали еще и День города. Трубачи и кобзари вышли на улице в этнической одежде. Духовой оркестр играл зажигательную музыку. Вино и шашлыки подогревали и без того теплые чувства. Так что, пожалуй, с полным правом можно сказать, что миссию по презентации нового туристического маршрута организаторы выполнили на «пять с плюсом»!

Інший матеріал до тур. теми: http://cn.com.ua/N375/freetime/event/event.html
СОЛНЦЕ, МОРЕ И ВИНО / Андрей Неезжалый
В Ялте прошел грандиозный по своим масштабам II Международный конгресс сельского туризма. Мероприятие проходило под патронатом вице-президента Европейской комиссии по промышленности и предпринимательству Гюнтера Ферхойгена. Приехав в Ялту, иностранцы решили показать на пальцах нашим предпринимателям, что такое туристический бизнес и как грамотно использовать имеющиеся в Украине природные ресурсы. С одной стороны, это даже немного оскорбительно, а с другой — нам действительно не помешало бы поучиться тонкостям туристического бизнеса.




06.10.05 21:32
Вельми цікава стаття про Косів!

До Косова та й до Дзвінки/ Людмила Богуславець
Косів - не Косово, як часом плутають закордонні туристи. Містечко в серці Карпат зустріне майже сонною тишею вилизаних вуличок у центрі і не зовсім таких на околицях. Але всі дороги з Косова ведуть у гори. Там і досі - культ народного опришка, а ритм життя - майже той самий, що й за його часів.

Далі - на сайті
http://ukraina-ua.com/magazine/n200501/planet/5101.html


Лиля
Киев
07.10.05 12:25
Разместите, пожалуйста, информацию по результатам проведения выставки-ярмарки сельского зеленого туризма в Ужгороде 15-16 сентября 2005 года.




07.10.05 12:55
Матеріали, подані мною 21.09. російською, можна знайти у сьогоднішньому україномовному випуску =Київських відомостей= (стор. 5). А на сусідній полосі- великий репортаж про =Карпатський вернісаж= в Ів. Франківську.


Лиля
Киев
11.10.05 08:47
Информацию в Киевских ведомостях не нашла: если можно, изложите кратко. Спасибо.




11.10.05 19:20
Лілю, вибачте, але здається, маємо непорозуміння - у моєму постингу йшлося про вказівки на статті Богдана Барбіла з КВ , які я помістив тут російською 21.09.!Інформацію, яка вас цікавить, по можливості знайду й розміщу.




11.10.05 21:10
Інформація для Лілі:
http://ua-reporter.com/news/13497/

Закарпатський турпродукт виявився "смачним"

Минулого тижня упродовж двох днів в Ужгороді вирував четвертий міжнародний ярмарок "Тур’євроцентр Закарпаття-2005".
Ужгородський спорткомплекс “Юність”, де проходив ярмарок, ущент забитий експозиціями. Вигідно продати свій турпродукт приїхали представники понад сотні туристичних фірм та лікувально-рекреаційних закладів із багатьох областей України та з-за кордону — Івано-Франківщини, Львівщини, Закарпаття, Києва, Харкова, Одеси, Сербії й Чорногорії, Угорщини, Польщі, Словаччини. По чім український турпродукт, в учасників ярмарку жваво цікавляться оператори з Італії, Росії, Німеччини, Чехії, Австрії. На ярмарку було презентовано книгу “Закарпатські села запрошують на відпочинок”.
Кожен район Закарпаття представив свої інвестиційні пропозиції. Їх зараз вивчають західні та вітчизняні ділові люди, що вкладають гроші у сферу розвитку туризму й відпочинку. Приміром, чимало проектів іноземних та вітчизняних інвесторів нині реалізується в Закарпатті — на горі Красія, Боржавських полонинах, Драгобраті. Підходжу до експозиції Кошицької регіональної торгової палати (Словаччина). Її представник Івета Томкова не сподівалась, що закарпатський ярмарок, навіть попри нашу політичну кризу, видасться настільки вражаючим. (...) Зі слів Івети, словацькі турфірми найбільше заробляють на українцях та росіянах, які полюбляють вихідними відпочивати на озерах, у Татрах. “Ваші туристи буквально смітять грошима, — сміється Івета. — Німці й австрійці набагато жадібніші.” (…)Найкращим визнано експозицію туристичної фірми “Содіс-Карпати” (Ужгород), кращою зоною відпочинку — закарпатський “Бумеранг” (Берегівщина), найкращий готель — реконструйований “Ужгород”, найкраща сільська садиба — Івана Гички із закарпатського села Синевир (Міжгірщина).

http://ua-reporter.com/news/13401/
Біля ужгородського спорткомплексу „«Юність» куряться димки харчових багать. Вони супроводжують велику фієсту світлої царини крайового туризму та тісно пов’язаних із ним регіонів України й інших держав — Угорщини, Словаччини тощо. (…) З усіх районів області, чисельних курортних закладів, санаторіїв кричали про загальне щастя змістовного відпочинку барвисті експонати. Були тут навіть катамарани в натуральну величину. Всю душу віддали своїм витворам і майстри народних промислів, яких ще не задушила загальна чудова економічна ситуація.

http://ua-reporter.com/news/13616/
27.09.05 (10:59)
На Закарпатті завершують розробку мережі піших маршрутів для туристів

"Закарпатський туристичний шлях" — таку назву має мережа пішохідних маршрутів загальною протяжністю 380 кілометрів, яку закінчують розробляти в Закарпатській області. Головна нитка охоплює більшу частину гірської території області зі сходу на захід, і це, по суті, перший в Україні промаркірований на європейському рівні маршрут. Мандрівників будуть очікувати не тільки притулки і стоянки з найнеобхіднішим, а й десятки сільських садиб зеленого туризму.

Мешканка села Луг Рахівсього району, хімік за професією, Ганна Слюсарчук після закриття підприємства залишилась безробітною. Як на зло, тоді ще й занедужала матір. Якось виборсатися вирішила, запрошуючи в свій дім туристів. Уже п’ять років Г. Слюсарчук у сфері агротуризму і в сертифікованій садибі одна прийняла 500 відпочиваючих з України, Росії, низки західноєвропейських країн. На влаштованому швейцарцями в Ужгороді семінарі для закарпатських організаторів зеленого туризму пані Ганна ділилася набутим досвідом. Про неї довідуються через Інтернет, а найліпша інформація від тих, хто побував у неї, передається, як мовиться, з уст в уста. Іноземців цілком влаштовує екологічно чистий будинок Слюсарчук з дерева, в ньому відсутні пластик чи деревно-стружкові плити з хімічними компонентами. Обігрівають приміщення печі на дровах, вода – артезіанська. Готує господиня страви гуцульської кухні. “На ура” йдуть токан з бринзою і запечена на ватрі картопля зі шкварками. Частину продуктів, особливо молочних, пані Ганна купує в сусідів. У ці дні в розпалі грибний сезон (такого рясного урожаю давно не було), тому відпочиваючі, пересвідчившись у відсутності найменшої радіоактивності, просять готувати дари лісу і на перше, і на друге. І самі в супроводі “битих” місцевих шукачів вирушають на “тихе полювання”. Зрозуміло, провідники вже навчилися по-західному чітко називати платню за такі послуги.
Сьогодні у Всеукраїнській спілці розвитку сільського зеленого туризму перебувають тисячі приватних підприємців, пише Богдан Барбіл у "Високому Замку". Найбільше їх в Івано-Франківській, Закарпатській та Львівській областях. Оскільки досі Верховна Рада тільки в першому читанні прийняла законопроект про сільський зелений туризм, то багато людей, побоюючись податкового тиску, не реєструються, приймаючи клієнтів нелегально.
Приватний підприємець Юрій Бедринець зі села Пилипець Міжгірського району третій рік в екотуризмі. Щомісячний патент вартістю 120 гривень купує тільки на пік сезону - лижний і ягідно-грибний. У великому особняку і прибудові щоденно приймає по 15-20 чоловік. Разом з дружиною і двома доньками створили приїжджим чудовий затишок. Ночівля й харчування обходяться в 50 гривень за добу. В своєму селі та його околицях є чим здивувати Бедринцю мандрівників: старовинна дерев’яна церква, найбільший в Українських Карпатах водоспад Шипот. А нинішнього літа й осені в цих місцях під полониною Боржавою почали масово збиратися любителі екстремальних видів спорту зі всієї України. Літають на паропланах, мотодельтапланах, їздять горами на велосипедах.
Влада Закарпаття в цьому році виділила на розвиток зеленого туризму 30 тисяч гривень. Правда, вона теж не відає, скільки ґазд і ґаздинь надають туристичні послуги. Управління з туризму і санаторіїв облдержадміністрації, провівши власний моніторинг, налічило майже 400 садиб, в яких обслуговують подорожувальників, а матеріали поки зібрані на 170. Ті, хто вже міцно стоїть на ногах, показали свої досягнення на проведеному цими днями в Ужгороді ярмарку “Турєвроцентр-2005”. Його учасники надіслали до Верховної Ради листа з проханням і вимогою не тільки якнайшвидше прийняти закон про зелений сільський туризм, запропонувавши записати в ньому європейську норму: взагалі не стягувати податку з тих, хто приймає у себе до 8 туристів.
І насамкінець: проект "Закарпатський туристичний шлях" здійснюється за допомогою Швейцарії.

Читайте також:
http://ua-reporter.com/news/?r=15
http://uzhgorod.net.ua/news/11758


СБ

21.10.05 15:39
У сьогоднішньому номері львівської газети ЕКСПРЕС вміщено дві пізнавальні статті на карпатську тематику:
перша- про унікальний гуцульський ансамбль танцю родин Ілюків -Ванджураків із села Віпчого, де всі 32 учасники- родичі.Кореспондент газети познайомилась з ними на СВЯТІ ФОЛЬКЛОРУ Й РЕМЕСЕЛ У ВЕРХОВИНІ.У репертуарі ансамблю - гуцульські танці =Віпчанська гуцулка=, =Решето=, =Віник=, =Аркан=;
-у публікації Тараса Лазарука детально розповідається про ФОЛЬКЛОРНО-ЕТНОГРАФІЧНИЙ ГУЦУЛЬСЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ-ЯРМАРОК =Захарецький гарчик=, що вже п*ятий рік поспіль відбувається у селі Підзахаричі Путильського р-ну на Буковині.Фестиваль названо на честь гуцульського горнятка, яке є символом згаданого села.Метою фестивалю є відродження народних традицій та ремесел, пропаганди сільського зеленого туризму та пошуку обдарованої молоді.Усе дійство, йдеться у статті, проходило на базі місцевого МУЗЕЮ ЕТНОГРАФІЇ ТА РЕМІСНИЦТВА ГУЦУЛЬЩИНИ, якому виповнилось 10 років.
Одним з найцікавіших експонатів музею є велетенських розмірів гарчик, що стоїть на подвір*ї.
До програми фестивалю входили: виставка
творчих робіт юних художників,демонстрування вишиваних виробів місцевих майстринь, виступи фольклорних колективів, конкурс краси =Буковинська чічка=.
=Не обійшлося без улюбленої усіма страви- кулеші з бринзою. А зігрітися гостям свята допоміг чудовий гуцульський самогон КАЛГАНІВКА. Місцеві =гарчики= (жителі села) кажуть, що цей напій має 70 градусів, а варять його з меду, масла та калгану - рослини, яка росте високо в горах=- підсумовує репортер ЕКСПРЕСУ.


СБ

21.10.05 16:37
До речі, я дуже б рекомендував авторам цього сайту та всім зацікавленим Карпатським краєм передплатити триразовий випуск (вт, чт, пт.)львівської газети ЕКСПРЕС (індекс 35374). Як я зауважив, тут майже в кожному номері друкується принаймні одна стаття про туризм, культуру та етнографію Карпат.На жаль, сайт видання www.expres.ua мало пов*язаний з друкованою версією.Ціна ж передплати на 2006 р. вельми доступна - здається, 48 грн. на півроку, 96 грн. на рік.(Ще можна передплатити й на листопад і грудень ц.р.)
Прошу не розцінювати згадане повідомлення як рекламу цієї газети.
За браком часу я по змозі намагаюся помістити на сайті бодай короткий виклад найцікавіших, як на мене, статей.

Про журнал КАРПАТИ.ТУРИЗМ.ВІДПОЧИНОК ви всі, звичайно ж, пам*ятаєте...


СБ

09.11.05 21:08
Минулої п*ятниці україномовні КИЇВСЬКІ ВІДОМОСТІ надрукували цікаву статтю Богдана Барбіла =На тихе полювання з гуцулами= (стор.4).Читачі російськомовної версії з цим матеріалом могли познайомитись дещо раніше.


СБ

14.11.05 19:22
На сайті ДЗЕРКАЛА ТИЖНЯ/ЗЕРКАЛА НЕДЕЛИ цю статтю можна знайти як укр.мовою , так і на русском язьіке.

http://ua-reporter.com/news/14337/

Закарпаття: туристичні контрасти

230-кілометровий шлях з Мукачева до Ясіні звичайний туристичний автобус долає за чотири-п’ять годин. Водій перед виїздом повинен не лише потурбуватися про наявність усіляких дозвільних підписів, а й знати, де можна зупинити автобус для короткотермінового відпочинку мандрівників. Прикметною особливістю закарпатських доріг є те, що на них ніде немає облаштованих придорожніх зупинок. Тобто вбиральнею для чоловіків та жінок повинні слугувати кущові зарості, а лавицею для людей старшого віку — звичайний великий камінь або сходи якогось новозбудованого ресторану. Мало цікавить різноманітних контролерів і наявність у туристичних автобусах, що приїжджають у Закарпаття з усіх усюд, кваліфікованого екскурсійного супроводу. Нерідко гідом для мандрівників тут є все той же водій.
Треба сказати, що дорога, звужуючись за Тячевом, далі переходить у гірський аварійно-небезпечний шлях. Тут водієві не до розповідей, він повинен уважно стежити за численними поворотами, з-за яких раптово може вискочити зустрічний автотранспорт, можливими зсувами грунту, що трапляються майже після кожного великого дощу.(…)
Відчути, що місцеві чиновники вельми переймаються розвитком туристичної інфраструктури, не вдалося. Жодного інформаційного буклета чи дорожньої карти у продажу в Ясіні немає. Це, у свою чергу, ускладнює й так нелегку роботу інструкторів гірсько-рятувальної служби. Адже «дикі» туристи пробують свої сили будь-де, зовсім не знаючи місцевої природи і не враховуючи швидкозмінних кліматичних умов. На жаль, немає в Ясіні й місцевих сувенірів для туристів. На Яблунівському перевалі, що за декілька кілометрів від цього гірського селища, свою різноманітну продукцію продають туристам кмітливі підприємці з сусідньої Івано-Франківщини.
Загалом, туристична справа ще не стала для наших горян основним джерелом прибутку.(...)Розвиток зеленого сільського туризму гальмується відсутністю у селищі Ясіня природного газу, без чого неможливо створити повноцінні комфортабельні умови для проживання приїжджих. Лише на турбазах «Едельвейс» та «Високі Карпати», які цього літа були повністю заповнені, є відповідний сервіс, працюють котельні.
Окрім підйому на Говерлу, туриста в Ясіні чекають і місцеві пам’ятки.(...) Особливою прикметою й гордістю селища є дерев’яна церква Вознесіння Господнього XVII століття (так звана Струківська церква, перенесена на нинішнє місце у 1824 році). Тут, у Ясіні, в родині лісоруба 1 вересня 1877 року народився Олександр Кабалюк, нині більше відомий православному люду як святий преподобний Алексій Карпатський, нетлінні мощі якого зберігаються у чоловічому Свято-Миколаївському монастирі с. Іза Хустського району.(...)Єврейський цвинтар неподалік турбази «Високі Карпати» вважається одним із найбільших у Закарпатті.
У місцевому історико-краєзнавчому музеї, який займає звичайний п’ятикімнатний будинок, збереглися експозиції, зроблені попередніми поколіннями музейних співробітників. Інколи сюди заходять туристи — за вхід треба заплатити символічну ціну — 50 коп., але новітніх поповнень музей практично не має (якщо не брати до уваги табличку з написом про передвиборний штаб одного з кандидатів у депутати). Це характерно, на жаль, для всієї системи музеїв у Закарпатті, ставлення до яких із боку наших чиновників, м’яко кажучи, незадовільне.

Олексій ФІЛІППОВ, "Дзеркало тижня", #44, 12.11.2005, c. 22


СБ

22.11.05 15:13
Львівська газета ЕКСПРЕС за 18 листопада цілу 14-у сторінку присвятила темі зеленого туризму в Карпатах.Із інтерв*ю з Володимиром Васильєвим, головою Спілки сприяння розвитку сіль. зел. туризму в Україні, можна довідатись, що власники агроосель заробляють за зимовий період до 18 тис. гривень. Проте не всі реєструються офіційно, побоюючись сплати податків.
Серед принад зимового сезону п.Васильєв, окрім =позаконкуренційного= Буковелю, називає також новий гірськолижний курорт з підйомником на перевалі Німчич у Чернівецькій області. У селі Орів Сколівського району на Львівщині приватний підприємець Ігор Бондар узяв в оренду землю і протягнув 250-метровий бугельний витяг, розбудував садибу, поставив лазню, відкрив випозичальний пункт спортивного спорядження.
На сторінці подано також середні ціни за проживання і харчування в готелях Прикарпаття і Закарпаття.

Примітка від СБ: оскільки перевал Німчич знаходиться неподалік ще не надто освоєної туристами Путили, доведеться, мабуть, готувати для сайту відповідну інформацію .


Инна
Киев
23.11.05 08:32
Алексей и СБ! Вам пора объединиться и публиковать прекрасные материалы о Карпатах. Россияне, которые заходят на этот сайт, жалуются, что не могут понять о чем пишут (себя я не имею виду, я все понимаю и восторгаюсь материалами СБ), хотя отзывы о сайте хорошие.


СБ

23.11.05 21:34
Ось адреси в неті, за якими можна знайти статтю Олексія Філіппова, яку я помістив тут скорочено 14.11.:

ЗАКАРПАТЬЕ: ТУРИСТИЧЕСКИЕ КОНТРАСТЫ- Алексей Филиппов
http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/572/51745/

ЗАКАРПАТТЯ: ТУРИСТИЧНІ КОНТРАСТИ- Олексій Філіппов
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/572/51745/

Як бачите, щодо матеріалів у =Дзеркалі Тижня= варто лише трохи змінити адресу, і маєте з українського варіанту російський. На сайті самого видання достатньо вибрати мову - укр. чи російську.
Я й не припускав, що стільки росіян можуть цікавитись Карпатами- все гадав, що їм Байкал чи сопки Маньчжурії ближчі...


Инна
Киев
24.11.05 08:34
СБ! Еще как интересуются! И приезжают, у них большие новогодние праздники и они открыли для себя Карпаты, а местная горилка для них - это что-то. В прошлом году отдыхали с москвичами, очень заводные ребята, и местные жители к ним относятся доброжелательно и друг-друга все прекрасно понимают, нет проблемы с языком, но читать - это проблематично.


СБ

24.11.05 14:17
http://www.expres.ua/articles/2005/11/11/3029/

П"ятниця, 11 листопада, 2005 → РЕГІОНИ

"Мiсту бракує хороших дорiг, секс-шопу i повiй"

так вважають iноземнi туристи, котрi приїздять до Iвано-Франкiвська

У вихiднi та святковi днi вулицi старовинного мiста наповнюються голосами українських та iноземних туристiв. Великi та малi групки їх можна побачити то тут, то там. Люди милуються шпилем ратушi, кидають у фонтан бiля статуї Божої Матерi на майданi Шептицького монетки з надiєю знову сюди повернутися.
Чим же приваблює Iвано-Франкiвськ полякiв, чехiв, французiв, нiмцiв? Що їм тут подобається, а чого б вони не хотiли бачити, з"ясовувала кореспондент Експресу.

Пiв на десяту ранку. У катедральному соборi закiнчилося богослужiння. З церкви виходить рiзнобарвна юрба. Увагу привертає лiтнє подружжя, яке помiтно вирiзняється серед статечного станiславського панства яскраво-фiолетовими джинсовими костюмами. Старенькi прямують до ратушi, нацiливши на цю пам"ятку архiтектури об"єктив вiдеокамери.
Пiдходжу. Знайомлюся. Не помилилася: туристи з Польщi. Лешек i Ванда Кранчеки з Лодзя. "Колись тут жила моя цьоця, -- каже панi Ванда. -- Вона менi багато розповiдала про Станiславiв, а тепер ми вирiшили з чоловiком приїхати, подивитися. Ми не раз бували у Києвi, Львовi, Одесi, але це мiсто таке маленьке, компактне, зручне для проживання".
"Мене вразило, -- додає пан Лешек, -- що на пам"ятник Мiцкевичу сiдають птахи та й паскудять його, i нiхто не додумається помити. Навколо пам"ятника -- квiти, пiдметено й чисто, а глянеш на скульптуру -- i хочеться спитати: за що у вас комунальники зарплату отримують? Та й палац Потоцького на руїну перетворили..."
Нiмцi Ульрiх Лауден, Петер Зок, Берта Глясман тiльки-но повернулися з Говерли. З рюкзаками, якi ще пахли хвоєю, вони ходили бiля художнього музею, галасували та фотографували все пiдряд. "У вас чудовi, привiтнi та гостиннi люди, а гори не гiршi вiд Альп, я просто вражена,-- усмiхалася Берта. -- А що не подобається? Машини, що їздять центром мiста, а ще собаки, якi бiгають повсюди i вiд яких жахливо смердить. Чи є якiсь служби, що за цим слiдкують?" -- допитувалася нiмкеня.
"Що це за сервiс у ваших кав"ярнях,-- цiкавився Майк з Iллiнойсу,-- я зi своєю подругою 15 хвилин просидiв за столиком, i до нас нiхто не пiдiйшов. Окрiм того, меню було тiльки українською, а я ж не розумiю! Ми встали i пiшли, думаю, бiльше в Україну не приїду".
"Я бачив жахливу картину: якийсь п"яний неподалiк пам"ятника Iсусу Христу влаштував собi iмпровiзований туалет, -- розповiдає
Мiколаш з Будапешта. -- В Угорщинi за це вiн би кiлька тижнiв вiдпрацював на громадських роботах, заплатив великий штраф, а навiть,цiлком можливо, дiстав би кiлька рокiв кримiналу. А де ж полiцiя?" -- не на жарт обурювався угорець.
Iншi iноземцi казали, що їх ще вражає велика кiлькiсть смiття на вулицях мiста, жебраки, поганий готельний сервiс, дороги з вибоїнами, неохайнi тротуари, а ще –брак великого секс-шопу та повiй..

Галина ПЛУГАТОР, Експрес


СБ

29.11.05 12:34
http://www.dsnews.com.ua/index.php?action=article&r_id=16&article_id=23174

Туристический Новый год [Татьяна Громова] / Деловая столица, №48, 28.11.05
(...)Увлекательные празднования пройдут также в гостиницах и на базах отдыха Карпат. В частности, интересные программы готовят «Перлина Карпат», «Захар Беркут», «Буковель», «Драгобрат», «Золота Гора», «У Тараса», новый SPA-отель Rixos в Трускавце.
Эксклюзивная новогодняя вечеринка с множеством приятных сюрпризов ожидает и гостей отеля «Водоспад», который недавно открылся в Яремче. Подробности программы администрация пока не афиширует, однако обещает преподнести нечто особенное. Разумеется, не обойдется без праздничного угощения, Деда Мороза и Снегурочки, веселых конкурсов и розыгрышей.
В отеле «Монарх» (Коломыя) празднования пройдут с 28 декабря по 4 января. Туристы отправятся на экскурсию по городу с посещением музеев («Писанка», «Гуцульщина», истории Коломыи), посетят Ивано-Франковск, Яремчу, Буковель, Ворохту, покатаются на лыжах и санках. Безусловно, встреча Нового года будет сопровождаться развлекательной программой.
Запланированы также выезды в Шешоры, Черновцы, поездка в Каменец-Подольский. Такой тур обойдется в 1095 грн. для взрослых и 995 грн. — для детей. В стоимость входят транспортное обслуживание, проживание в номерах с удобствами, питание (завтрак), новогодний ужин с программой, экскурсии, выезды на горнолыжные курорты и спуски, медицинская страховка, услуги сопровождающего. Дополнительно оплачиваются проезд поездами в Черновцы и Каменец-Подольский, входные билеты в музеи и монастыри.


Миранда
Киев
29.11.05 15:27
Ну, не знаю, кому это секс-шопов не хватает и проституток... На праздники в европейские страны съезжается море туристов со всего мира, и, всех, как правило, нитересуют народные традиции, гостеприимство. Люди мечтают поужинать в ресторане с традиционной кухней, послушать народную музыку в традиционном баре в весёлой компании и потанцевать, посмотреть достопримечательности, архитектуру, с народом интересным познакомиться :). А всякие там "шопы" и т.п. на праздники и по выходным в европейских странах закрыты. За этим едут в Амстердам (люди с особенными интересами). Среди моих многочисленных знакомых иностранцев никого здесь секс-шопы и проститутки не интересуют (у них свои есть :))). А интересно именно то, о чём я выше писала. А это пока что у нас далеко не на высшем уровне. Особенно в больших городах, как это ни странно. Хотя Ивано-Франковск вроде меняется в лучшую сторону. Только очень медленно...


Артем
Донецк
30.11.05 13:52
В издательстве "Картография" вышел путеводитель "Вся Украина" на русском языке. Автор А.С. Ивченко. Это второй путеводитель за годы независимости


СБ

05.12.05 21:05
http://www.zn.kiev.ua/nn/show/493/46423/
№ 18 (493) Субота, 15 - 21 Травня 2004 року

ДЕ НАРОДИЛАСЯ ВЕСНА І ЗАБЛУКАЛО ЛІТО/ Павлина Семиволос

Коли Бог роздавав людям землю, гуцул спізнився. «Де ти був?» — запитує Бог. «Взувався, вдягався, аби перед тобою файним постати», — відповідає гуцул. «Але ж тобі лише гори залишилися», — каже Бог. На хвильку замислився, всміхнувся й промовив: «То нехай же вони будуть благословенні!»
Неможливо не повірити в цю легенду, побувавши на Закарпатті, кожна п’ядь якого — воістину щедрий дарунок Творця. Гори й долини, норовливі річки й гірські потоки, де, як писав літописець, дві третини — форель та харіус, і лише решта — вода. Ліси, які щедро обдаровують грибами та ягодами, чудові ландшафти, причому будь-якої пори року. Ніде більше на європейській частині континенту немає такого краю, де б весна розпочиналася наприкінці лютого, а літо — в першій декаді травня і тривало б до середини вересня. Головне — попри всі природні катаклізми останніх років, Закарпаття, як і раніше, належить до найбезпечніших, екологічно чистих і, природно, найгарніших регіонів Старого Світу. Тобто регіонів із багатющим рекреаційно-туристичним потенціалом. Наскільки вміло його використовують місцеві жителі, змогли оцінити учасники недавнього прес-туру, організованого Держтурадміністрацією України, Національною туристичною організацією і ЗАТ «Закарпаттурист».

Кращими за гори можуть бути тільки гори

Чотири п’ятих території області займають гори. Саме в Закарпатті розташована найвища вершина Українських Карпат — красуня Говерла (2061 м над рівнем моря). Височіє вона на території Карпатського біосферного заповідника, чиї екосистеми вважаються одними з найцінніших на планеті (!) і з 1993 року входять у міжнародну систему біосферних резерватів ЮНЕСКО. Проте Карпати більше відомі як унікальне місце для зимового відпочинку. У низині сніжний покрив не тане, як правило, від початку грудня і до кінця березня, а у високогір’ї — від жовтня і до кінця травня — початку червня. Засніжені схили долини Драгобрат давно зажили слави зимової туристичної Мекки й гарантують неабияку порцію адреналіну кожному лижникові, котрий ризикне «злетіти» прямісінько з-під хмар в одну із затишних ущелин.
Саме в Карпатських горах можна відшукати пурпурні квіти рододендрона — знаменитої червоної рути — і легендарний едельвейс, який росте лише на важкодоступних скелях. Правда, деякі скептики запевняють, що карпатський едельвейс — не більше як гарна казка, але хто ж їм повірить?..

Замість Віші — «Квітка»

«...у горах Полонинних є колодязь, а в ньому вода солодка, як грушевий квас. Але є й інші колодязі, але вода в них як оцет, а в інших — як кислі щі... І в горах тих вода з каменю тече, а є гаряча, можна яйце зварити... і в ті води багато людей приходять із різними хворобами, лягають у ті води, і всім настає зцілення...» Так чотири з половиною століття тому, у далекому 1558 році, доповідали російські посли Івана Грозного, повертаючись через Закарпаття до Москви з Цареграда.
Ніде більше на просторах колишнього СРСР немає стільки джерел унікальних мінеральних вод, як у Закарпатті. Фахівці стверджують: за хімічним складом і лікувальними властивостями вони не поступаються, а нерідко навіть перевершують відомі води Кавказу, Польщі та Франції. Адже не заради примхи карпатську мінералку поставляли до столів угорських королів, монархів Австро-Угорщини та Франції. У середині ХІХ століття «Поляну квасову» за смаком і лікувальними властивостями визнали кращою в Європі. Як відзначають історики, у Парижі, Нью-Йорку, а потім і в Токіо її продавали виключно як дорогий столовий напій у ресторанах, а в аптеках по неї стояли черги.
Сьогодні для того, аби переконатися в цілющості «Поляни квасової», у чергах стояти не потрібно. Досить сходити в найближчий супермаркет і без проблем придбати розфасований у пластикову тару екс-дефіцит. Правда, ні для кого не секрет, що чим довше мінералка простоїть у пляшці, тим меншим буде її позитивний вплив на організм. Тому найкраще — вирушати на батьківщину води, на Закарпаття. Приміром, у санаторій «Квітка полонини», розміщений за шість кілометрів від міста Свалява в селі Солочин. Тут можна полікуватися не лише згаданою вище «Поляною», а й «Лужанською-7» — аналогом усесвітньо відомої мінводи «Гран Гріль» французького курорту Віші. До речі, не виключено, що в найближчому майбутньому «Квітка полонини» підтягнеться до французького «колеги» й за рівнем сервісу. Тут повним ходом іде будівництво нового корпусу на 280 місць із зимовим садом, двома басейнами, VIP-апартаментами. У планах — подовження підйомника, збільшення кількості гірськолижних спусків (від одного до трьох). Але вже сьогодні у «квітчан» є те, що у французів точно не водиться: власний... динозавр. Чому він забрів у Солочин?.. Місцеві жителі мовчать, хитро всміхаючись. Напевно, вся річ у тій самій унікальній воді, попиваючи яку, величезний (але при цьому вельми потішний) доісторичний монстрик і зумів дотягти до наших днів.

Привида замовляли?

Чимало родзинок і в туристично-оздоровчого комплексу «Карпати», розміщеного в західному Закарпатті на південно-східній околиці райцентру Міжгір’я. По-перше, це джерела мінеральної води «Сойми» типу «Єсентуки» №4, 17. По-друге, такою гарною територією не може похвалитися жоден із побачених нами місцевих туристично-рекреаційних об’єктів. По-третє, один із «карпатських» корпусів — справжнісінький замок під назвою Шенборн. У ньому 365 вікон (як днів у році), 52 димоходи (як тижнів у році) і 12, як місяців, входів. Ну й, безумовно, як у кожного замку, що поважає себе, у Шенборна є власний привид. Кажуть, зовсім не страшний і навіть дуже симпатичний.
Славно покататися на лижах, підлікуватися і вивчити Карпати можна у високогірному лікувально-оздоровчому комплексі «Форель» на мальовничій околиці села Жденієва Воловецького району. До послуг відпочивальників — пункт прокату туристичного спорядження, лазня-сауна, гідротерапія, масаж, кафе-бар, більярд, настільний теніс, міні-футбольне поле, волейбольний майданчик, дитячий ігровий майданчик і т.п. Саме в цьому комплексі туристи мають змогу поласувати неймовірно смачною, але при цьому недорогою фореллю: один кілограм приготовленого делікатесу коштує приблизно 90 грн.

Русалчин посаг

На висоті 989 метрів над рівнем моря понад десять тисяч років тому утворилося найбільше високогірне озеро Українських Карпат — Синевирське. Із висоти пташиного польоту воно скидається на химерне око: острівець посередині — зіниця, ялини довкола водойми — ніби вії. У народі його прозвали «Морське око».
На самісінькому дні Синевира живе русалка. Давним-давно вона покохала гарного горянина. Але водяник був проти їхньої любові, й «горою струмки він гірські загатив, щоб доню у вирі сховати». Але все ж виконав останнє прохання доньки — зачарував озеро. Чари ці збереглися й досі: коли якась дівчина нап’ється синевирської води або вмиється нею, «русалки кохання і краса в ту ж мить приданим для дівчини стануть». Адреса цього чарівного місця: Закарпатська область, Міжгірський район, с. Синевирська Поляна. Зупинитися всім потенційним кралечкам та їхнім супутникам можна в місцевому туристично-оздоровчому комплексі «Синевирське озеро» чи на базі відпочинку «Морське око».
Біля цієї первозданної краси зберігся весь колорит народних звичаїв і обрядів. Скажімо, влітку на Синевирському озері з веселими іграми й пошуком квітки папороті проводять свято Івана Купала. Найвидовищніші, найпотішніші та найсамобутніші місцеві обряди увібрала в себе програма фольклорного шоу «Верховинські забави на Синевирському озері». Її учасників навчають танцювати коломийки, співати пісні гір, бавитися в захоплюючі народні ігри. Крім того, це привід покуштувати навдивовижу смачні національні страви й випити домашніх «звеселяючих напоїв». Але й без них надвечір у Карпатах можна побачити ТАКЕ!.. Приміром, коли ми пішки піднімалися звивистим плаєм на нічліг у «Синевирське озеро», за одним із поворотів сидів справжнісінький... дід-лісовик! Правда, оператор телеканалу СТБ Сергій Колєсніков, який ішов поруч зі мною, досі запевняє, що у вашої покірної слуги попросту розігралася уява... І чому чоловіки вдають, що не вірять у дива?..

Травневе диво

Уявіть собі зелений килим, на якому розсипано білі віночки квітів — не десятки й навіть не тисячі, а така величезна кількість, що неможливо полічити. Ця велична картина «пишеться» лише в урочищі Кіреші біля закарпатського міста Хуста на початку травня. Тут лежить ще одна місцева дивовижа — Долина нарцисів — єдине місце в СНД, де трапляються природні зарості нарциса вузьколистого. Схожі, але менші за площею «плантації» залишилися тільки в Альпах, Румунії і деяких Балканських країнах.
Популяція нарциса вузьколистого в Долині — велика наукова цінність. Саме тут тендітна рослина сховалася під час наступу льодовика. Площа Долини становить 256,5 га, є заповідною територією і належить до Карпатського біосферного заповідника.
Помилуватися нарцисами можна, зупинившись в однойменному туристично-оздоровчому комплексі, побудованому в долині річки Тиси біля підніжжя Замкової гори. На базі місцевих ресурсів мінводи «Шаян», лікарських рослин та обладнаних необхідною апаратурою лікувально-оздоровчих кабінетів у «Нарцисі» не лише добре проводять відпустку, а й істотно поліпшують здоров’я. На території комплексу — спортивні й ігрові майданчики, флористичний заказник «Замкова гора» зі стежинами здоров’я, зручні місця для прийняття сонячних ванн, лижний підйомник для початківців заввишки 300 м. До послуг лижників, котрі не належать до розряду «чайників», — лижна 800-метрівка за десять кілометрів від Хуста.

Гуцульський Париж

І взимку, і влітку всіх охочих чекає гостинний Рахівський туристично-оздоровчий комплекс «Тиса». Самобутня природа Карпат із її неповторними гірськими ландшафтами, п’янке повітря, цілющі мінеральні джерела, річка з облаштованим пляжем, різноманітні екскурсії, прогулянки, походи — все це до послуг відпочивальників на «Тисі». А ще — тільки місцеві інструктори знають найлегший і найкоротший шлях на Говерлу.
За кілометр від комплексу працюють дві канатно-буксирні дороги завдовжки 900 і 200 метрів. Для просунутіших лижників — гірськолижні траси в селищі Богдан (1500 м) або Драгобрат (1800 м). Найближчим часом «Тиса» кардинально оновиться: у комплексі завершується капітальний ремонт. Отож незабаром до «тисівських» інтер’єрів не зможуть висунути жодних претензій навіть дуже вибагливі відпочивальники. Утім, нічого дивуватися: адже Рахів давно називають «гуцульським Парижем». Тому, хочеш не хочеш, а потрібно відповідати.
На відміну від «Тиси», чий основний контингент — туристи, клієнти лікувально-оздоровчого комплексу «Латориця», розміщеного в парковій зоні м. Мукачевого, приїжджають сюди передусім заради місцевої термально-мінеральної води. У комплексі обладнано водолікарню, в якій одночасно можуть обслужити до ста чоловік. Працюють кабінети мануальної терапії, масажний, фізіотерапевтичний, озокеритне відділення, кімнати штучного мікроклімату. Основа лікування — місцева хлоридна кальцієво-натрієва вода, аналогічна відомому угорському джерелу Гайдусобосло.

Лікарня під землею

У містечку Солотвино міститься найбільша у світі алергологічна лікарня. Тут використовують незвичайний метод лікування хронічних захворювань дихальних органів — спелеотерапію, стрижнем якої є використання мікроклімату підземних об’єктів (соляних шахт і карстових печер).
Спелеотерапію в Українській державній алергологічній лікарні проводять у спеціально побудованому в товщі соляного масиву підземному відділенні на глибині 300 метрів від поверхні землі на шахті №9 Солотвинського солерудника. Мікрокліматичні умови «підземки» просто унікальні: весь рік температура +22-23о С, відносна вологість 20—60%, стовідсоткова відсутність алергенів, шкідливих газів, знижено до мінімуму радіаційний фон і вплив електромагнітних полів. А головне — повітря (до речі, у 5—10 разів чистіше, ніж в операційній), насичене біологічно активним аерозолем хлористого натрію, який і зцілює пацієнтів. Причому навдивовижу успішно: ефективність лікування дорослих становить 80—86%, дітей — 90—95%. А якщо хлопчики й дівчатка побувають тут двічі-тричі, то цілком виліковуються від астми.

Спадщина Вакха

У давнину, коли на Олімпі жили боги, чимало турбот завдавав їм молодий п’яниця й гульвіса Вакх. Ніякі вмовляння та загрози на нього не діяли, і Зевс, аби відучити Вакха від вина, вирішив відправити його в місця, де люди не займаються виноградарством. Вибір свій громовержець зупинив на північно-західних схилах Карпат. Не знав Зевс, що хитрий Вакх прихопив із собою виноградну лозу й відразу по прибутті в місце заслання почав навчати тамтешніх жителів виноградарства й виноробства. Предки закарпатців легко засвоїли цю науку, не забуту й нині. Чудовий приклад того — продукція агропромислової фірми «Леанка»: вина, виготовлені за класичною технологією і витримані в дубовій тарі у винних підвалах. Марочні й ординарні, сухі, кріплені й десертні (загалом 15 найменувань) — ці розкішні напої прославили місцевих виноробів і неодноразово завойовували золоті та срібні медалі на престижних конкурсах. Причому цілком заслужено: це вам підтвердить уся наша журналістська делегація, яка після дегустації буквально спустошила прилавок «леанківського» фірмового магазину.

Усе минає...

Після сумно відомих подій говорити про це старовинне містечко лише як про одну з туристичних перлин Закарпаття непросто. Тим паче що ми побували там, коли місто ще сильно вирувало: про своє обурення говорили всі — і перехожі, і пікетники, і навіть швейцар найфешенебельнішого в місті готелю... Побувавши в Мукачевому, укотре переконуєшся, як усе-таки жорстоко влаштований світ: ну за що на таку красу й вишуканість вихлюпнуто стільки бруду, мерзоти й ненависті?..
Одна з гіпотез про походження назви міста гласить, що майбутнє поселення виникло поблизу замка, спорудження якого завдало багато страждань і мук простому людові. Але, попри невеселий початок, Мукачеве зуміло перетворитися на одне з найгарніших міст не лише Закарпаття, а й усієї України. Чого варті лише легендарний замок «Паланок» — пам’ятка історії і фортифікаційної архітектури, пам’ятка ранньої романської готики капличка св. Йосипа, білий палац, що свого часу належав трансільванським князям Ракоці, духовна колиска краю — Свято-Миколаївський жіночий православний монастир... А який гарний монументальний і водночас витончений будинок міської ратуші! Так, довго ще навколо витатиме примара тих моторошних подій. Але коли стоїш під цією вежею, слухаєш передзвін її столітніх курантів, погане дивовижним чином зникає. І в пам’яті зринає лише напис, викарбуваний на персні наймудрішого з царів: «Усе минає»...

Мукачівський «прем’єр»

У самому центрі Мукачевого, у колишній резиденції графа Шенборна, розмістився новенький чотиризірковий готель «Стар» на 61 номер. Кожну кімнату обладнано кондиціонером, кабельним ТБ і особистим сейфом. У розпорядженні тутешніх постояльців — найпрестижніший ресторан Закарпаття «Зірка», послуги пральні й хімчистки, фітнесс-центру, бізнес-центру та перукарні, конференц-зал, кімната для переговорів, сучасний Інтернет-клуб. При готелі працює і власний міні-пивзавод, де варять чудове пиво.
«Стар» входить у першу в Україні мережу готелів Premier Hotels, яка сьогодні налічує п’ять готелів у п’яти містах країни — Ялті, Києві, Одесі, Львові й Мукачевому. Стати одним із «прем’єрів» має шанс виключно престижний готель чотири- і п’ятизіркового статусу.

Сад із сакур і магнолій

Багато дивовижного побачили ми в Закарпатті. Побували в селі казкарів Горинчево, центрі лозоплетіння Ізі, селі наречених Стеблівці (там у кожному будинку, де є дівчина на виданні, номер житла не прикріплено на стіну, а виставлено у вікні), у полуничній «столиці» — селі Широке... Помилувалися водоспадом Шипот у Міжгірському районі, сфотографувалися біля пірамідки — знака географічного центру Європи... Погуляли територією Ужгородського замку — найдавнішої і найімпозантнішої споруди міста. (До речі, в Ужгороді рекомендую зупинитися в туристично-оздоровчому комплексі «Світанок», неподалік центру на зелених відрогах гори Кальварії.) Провели чудовий вечір у знаменитій корчмі-музеї «Деца у нотаря»... Але, напевно, одне з найяскравіших вражень — це саме головне місто Закарпаття. Річ у тім, що навесні Ужгород перетворюється на величезний сад із квітучих сакур і магнолій, занурюючись у який, можна думати лише про радість, сонце й кохання. Утім, хіба напередодні літа можуть виникати якісь інші думки?

In Russian: http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/493/46423/


СБ

06.12.05 21:14
http://www.kv.com.ua/index.php?article=36576&number_old=3617

Киевские ведомости, №231 (3617), Вторник, 1 Ноября 2005

Город вузов и музыкантов

Трепещите, британские студенческие города Кембридж и Оксфорд — у вас появился серьезный соперник по количеству вузов на душу населения — Ужгород.

Игорь ПЕТРОВ
журналист (из Ужгорода)

Здесь кроме Национального университета и художественного института есть три академии — управления персоналом, православная богословская и греко-католическая духовная.
Ужгород славится и традиционным ресторанно-кофейным делом, корнями уходящим в Австро-Венгрию. Самым престижным здесь считается ресторан «Верховина», появившийся еще в начале прошлого века и до советов называвшийся «Корона». Несколько лет назад он возвратил себе старую вывеску.
Когда-то «Корона» имела шикарное здание на Театральной площади, в самом центре города, с несколькими залами и летним садом, где под кронами деревьев сиживала публика. Советы испортили сад, обложив его бетоном, а в бывший «зеркальный» зал второго этажа вселилась более чем современная МАУП. Получилось уникальное соседство, которое вряд ли встретишь в мире: в нижнем этаже питейное заведение, а над ним — академия. Под вечер в ресторане гремит музыка, заманивая к себе на стопарик студентов и преподавателей. Благо, надо только спуститься вниз.
Кстати, о музыке. Она звучит и на улицах Ужгорода. Конечно, в Вене или Берлине у «музыки на асфальте» более широкий диапазон, но скромные скрипка, баян и гитара тоже приятно ласкают слух ужгородцев. Корифеем среди уличных музыкантов считается профессиональный скрипач, 71-летний Владимир Палей. Но ему уже составляет достойную конкуренцию шестилетний цыганчонок Славик, ловко перебирающий струны большущей гитары и поющий трогательным дискантом.


СБ

08.12.05 21:16
Сьогодні вдалося придбати – за 6 з гаком грн. - довгоочікуваний свіжесенький 4(6) номер журналу “КАРПАТИ.ТУРИЗМ.ВІДПОЧИНОК” (www.karpaty.net.ua), тому спішу поділитися цією маленькою радістю і з усіма вами.
Обкладинку прикрашає фото вродливої засніженої дівчини в альпіністському спорядженні. Головний редактор ділиться приємними новинами: завдяки прихильності читачів тираж від цього номера зріс утричі, а з 2006 р. виходитиме вже раз на 2 місяці (а не на три, як дотепер). Це уможливлює активніше просування журналу, особливо на київський ринок. До речі, у ці дні “КАРПАТИ…” ще можна встигнути передплатити на цілий новий рік - всього за 32 грн. 02 коп.
Оскільки я нещодавно працював над матеріалом про Криворівню, розпочав читати журнал з 56 сторінки – образної розповіді про різдвяні святкування у цьому мальовничому закутку Гуцульщини (спів однієї колядки у селі, що має 8 колядницьких – виключно чоловічих - гуртів, триває 20-40 хвилин. Ще за 3 місяці до свят селяни складають список садиб, які належить обійти). Статтю читалося довго, оскільки дуже відволікали увагу соковиті фотознімки з місця репортажу. Після того перейшов на попередній матеріал тієї ж авторки – детальний опис гуцульського весілля, що тривало аж 4 дні. І знову ці вражаючі знімки! Не менш цікаві публікації – про зиму в горах, життя гірських пастухів, Чернівці, лижний сезон на горі Тростян – доведеться читати уночі. Номер вдався просто пречудовим! Тим, хто, збираючись у Карпати, не побачить його, можна просто поспівчувати.


СБ

08.12.05 21:40
Шановний Артеме, спасибі Вам за важливу замітку від 30.11. про цей, безперечно, вартий уваги путівник. На сайті видавництва про нього подано таке:

***
http://ukrmap.com.ua/news/editions/
Івченко А.С. “Вся Украина”, 656 стор. Ціна: 39,00 грн.
“Вся Україна” – перший у країні авторський путівник, створений протягом останніх трьох років. Автор проїхав країною 30 000 кілометрів і використав сотні метрів фотоплівки, вивчив майже всі доступні літературні джерела. Путівник містить близько п’ять тисяч окремих ілюстрацій, на кожну з яких є посилання у тексті. Видання доповнено оглядовими картами України (політико-адміністративною, загально географічною і картою автошляхів), картами АР Крим і 24 областей, а також 60 планами міст. Перед читачами-найширший і найсучасніший погляд на Україну, яка - завдяки розмаїттю природних умов і архітектурних шедеврів - не залишить байдужим нікого.

*** Вчора мені трапилась нагода тримати це видання у руках – всього кілька хвилин. Автор досить детально розповідає про історію, архітектурні пам’ятки укр. міст і сіл, вдало доповнюючи матеріал ч/б знімками. Правда, хотілося б знайти інформацію і про готелі, кафе, розпорядок роботи музеїв та вартість вхідних квитків. (Пишу це як особа, яка “зіпсована” путівниками Бедекера і Routh Guide). Неприємно вражає недбала передача укр. географічних назв російською (напр., КриворОвня). Дивно, що, скажімо, для Верховини місця у книжці чомусь не знайшлося.
Оскільки за путівник у тому місці треба було викласти 90 грн., я завагався.(Цікаво, скільки за нього хочуть на Петрівці?) Також майнула думка: а може, невдовзі з’явиться й україномовна версія?


Артем
Донецк
09.12.05 13:08
Наша фирма получила эту книгу, я еще не видел, т.к. склад забит книгами и только на следующей неделе попадет в магазин. Цена будет около 60 грн


СБ

09.12.05 14:00
Тих, хто хоче отримати детальнішу інформацію про Рахів і Рахівщину, може зацікавити нещодавно виданий барвистий буклет укр. й англ. мовами (з планом міста та картою району). В картонному футлярі це видання коштує, здається, 16 грн. У Рахові путівник продається, напр.,в крамниці КУЛЬТТОВАРИ: якщо йти до центру міста з авто- чи зал. вокзалу і перейти міст, вона розташована поруч з пам*ятником О.Борканюку.

У сьогоднішній КОМСОМОЛКЕ-"толстушке" можна знайти цікаві цілосторінкові матеріали про сувенірний бізнес у Львові та гостріння лиж. На жаль, ці статті зможуть прочитати тільки читачі Заходу в регіональній вкладці.
Натомість сьогоднішній номер ГАЗЕТИ ПО-УКРАЇНСЬКИ можна придбати на території цілої держави.На стор. 22 - детальна інформація про зимовий відпочинок у Славському: з цінами й корисними телефонами. "Селищу дали спокій навіть рекетири,- пише газета. - Хоча ще кілька років тому вони збирали з людей ДАНИНУ ЗА ТУРИСТІВ.(...)Люди бояться, що прийдуть за податками або повернуться бандити.А заробіток зовсім не копійчаний: за більш-менш нормальні умови доведеться заплатити від 75 до 350 грн. за добу з людини."


Инна
Киев
09.12.05 16:17
На форуме сайта: http://www.karpaty.net.ua прочитала такой замечательный рассказ, который тронул до слез. Мы обсуждаем, что все плохо, сервис плохой, все затмили деньги. прочитаешь такой маленький рассказ и совсем по-другому смотришь на все.

Просто щастя
Віталій Чупак, м. Івано-Франківськ (2005).
Один із шляхів добирання до карпатського хребта Мармарош, що на кордоні Закарпатської області та Румунії, тягнеться через село Богдан Рахівського району. Ділянку Рахів-Богдан варто долати маршрутним автобусом, дочекавшись його на автостанції дві години по прибуттю потяга Івано-Франківськ-Рахів. Але нас, штрихнених та схиблених, 15 кілометрів за картою не насторожили. Тому першого разу, коли нас закинуло в ті «городи», півдня (бо тягнули з собою ще двійко дівчат) волоклися довгою розбитою дорогою. Вже на виході з Богдана надибали дві лавчини попри гуцульський пліт, тай повсідалися собі спочити на три хвилини. А по тих трьох хвилинах я відчув щастя. Так-так, саме щастя. Просто іншого слова описати свій стан не знаходив ані тоді, ані зараз. І не я один став таким щасливим по тих трьох хвилинах. Таке враження, що світ навколо втратив своє попереднє обличчя і набув нового, зовсім не такого, і, що головне — доброго та багатообіцяюче надійного. Таке щастя у кожного трапляється по-різному. Бачив я і не такі, і подібні, і зовсім ні. І мабуть ще не одне мені трапиться. А то було просте до неможливості. Хоча певно на то воно і щастя, що саме таким приходить...
З гуцульської хати вибігло гуцульське дівчисько і ПОПРОСИЛО зачекати хвильку та не рушати. А по тій хвильці повернулося з гуцулкою-мамою та з філіжанками кави на підносі, та з кльошом, наповненим пляцків, та гукало гуцула з півлітрою. Так ми з ними і прогостилися на лавчині зо 2-3 години...
Для подорожнього нічого кайфовішого за той випадок і не придумаєш. Далі вони пішли у своїх справах, а ми — у своїх. Але радість від таких людей чується в мені і зараз.
Так само відчуваю приплив найвеличніших емоцій коли іду на гору Довбошанку. Там біля новобудов, що позначені на карті на південній стороні тієї гори, у колибі влітку живе пані Марія. Саме ПАНІ! Перейнята роботою біля колиби, купою худоби та час від часу зграєю дітвори, вона ніколи не відмовить вам у притулку та допомозі зі свого боку. Ця вражаюча риса деколи мене аж гнітить. Траплялося, що у кепську погоду в малесенькій хатинці знаходять місце на ночівлю до 15-теро туристів, завісивши всі можливі та неможливі місця своїм мокрим одягом. І та сама ПАНІ Марія ще й старається нагодувати всіх та догодити кожному. Не раз мені самому припадало зі своєю бандою отримати по добрій скибі сиру та відро молока. А гроші ВОНА не бере. Хай йому грець — принципово не бере грошей! А ще як у казці, коли надворі виє негода, у колибі літня гуцулка цитує поезію та співає, та розповідає до болю чуттєві історії...


СБ

09.12.05 17:03
Про особливості цьогорічного зимового відпочинку в Карпатах розповідає і сьогоднішній випуск ЕКСПРЕСУ (мені вже якось доводилось тут писати, що ця львівська газета часто рясніє публікаціями на карпатську тематику).
Ось лише деякі витяги зі статті на стор.14.

Цього року турфірми укладають дедалі більше угод з господарями садиб.
Водночас відчувається брак великих готелів, насамперед у Славському та Яремчому.Поки що і сервіс, і пропоновані програми відстають від того, що хоче клієнт. Крім їзди на лижах і організації якихось окремих свят чи екскурсій, майже нічого не пропонується.Екскурсії доволі традиційні, й їх мало.Замало готелів, облаштованих басейнами. У Славському не вистачає ресторанів і кафе відповідного класу.Пропозиції на ринку не відзначаються різноманітністю.
Окремі турфірми пропонують не просто приїзд і розміщення, а 3-4-денні маршрути з переїздами. Наприклад, приїзд до Львова, потім до Славського, Тисовця, Яремчого і т.д.- чого минулого року на ринку майже не було.
Щодо дорогого відпочинку та відпочинку середнього класу, то, на жаль, укр. курорти, зокрема, карпатські, програють закордонним, особливо в сенсі масовості та комфортності.

Далі детально подано ціни й умови проживання в агрооселях, гірськолижних приватних базах, приватних готелях, дорогих туркомплексах і т.д.


Артем
Донецк
09.12.05 17:03
Шановний СБ. Держу в руках путеводитель "Вся Украина". Пока возмущает полиграфия. Ужасная бумага, плохого качества фото. За что в Киеве берут 90 грн тайна великая есть


СБ

09.12.05 18:25
Шановний Артеме, дякую за відгук!


СБ

09.12.05 18:27
Я щойно натрапив на офіційний сайт Коломиї. Там можна знайти дещо з історії, про музеї...
http://www.ko.if.ua/index~.htm


Артем
Донецк
15.12.05 14:09
Статья о Славском в Комсомолке
http://www.kp.kiev.ua/2005/12/15/doc95067/
В КП Украины за 15,12,05 статья о новом путеводителе "Вся Украина". Положительная оценка с чем согласен, если бы не полиграфия.


СБ

15.12.05 20:39
Шановний Артеме, спасибі за чергову інформацію!

А у вчорашній газеті ДЕЛО можна прочитати, серед іншого, таке:
http://www.delo.ua/ru/news/2050.html?PHPSESSID=534ee48127c23cc9050c8e3595165959
Чудеса в центре Европы
(...)
Как ни странно, но в зимнее время меньше всего людей едут отдыхать в Крым, сообщили «ДЕЛУ» в турагентствах. Всего лишь 5% всех украинских “цивилизованных” туристов. Причиной тому является несоответствие цены путевок и качества сервиса. В среднем 3 дня проживания в Крыму обойдутся в 200$. Что же касается другого украинского туристического маршрута – Карпаты, то туда, по информации экспертов, едет около 10% украинских туристов.
Видимо, в сознании наших соотечественников крепко утвердилась мысль о том, что все самое красивое, самое привлекательное, самое совершенное и экзотическое находится «где-то там», в странах Востока или Западной Европы. А ведь можно просто взять паспорт, фотокамеру, купить билет на поезд «Киев-Львов» (…Тернополь, Каменец-Подольский, Ужгород, Ивано-Франковск) или на собственном авто отправиться в путешествие.
Нигде больше на территории бывшего СССР, кроме Закарпатья, нет такого количества источников уникальных вод. По химическому составу и лечебным свойствам они не уступают, а иногда превосходят воды Кавказа, Венгрии и Франции.
Еще четыре столетия назад, в 1558 году, российские послы Ивана Грозного, возвращаясь через Закарпатье в Москву из Цареграда, доложили посольскому ведомству: “В горах Полонины есть колодец, в котором вода сладкая, как грушевый квас. Есть и другие колодцы, но в них вода, как кислые щи. В горах тех вода из камня течет, и есть там вода горячая, можно даже яйца сварить. И в те воды много людей приходит с тазными болезнями, ложатся в них, и всем приходящим является исцеление...” И не ради причуды минеральную воду карпатских источников поставляли к столу венгерских королей, монархов Австро-Венгрии и Франции, а правители многих держав высоко оценивали эту воду за ее чудесную силу. А в середине ХIХ века «Поляна Квасова» была признана лучшей в Европе.
Лечебно-оздоровительные комплексы “Верховина” (с. Лумшоры), “Трембита” (с. Кобылецкая Поляна), “Ялынка” (с. Усть-Чорна), “Дельфин” (пгт Солотвино), “Перлина Карпат” (с. Карпаты), “Квасный поток” (с. Стройное), “Минерал” (с. Диброва) специализируются на лечении органов дыхания, сосудистых, гинекологических заболеваний, мануальной терапии, игло-укалывание, психотерапии и фитолечении.
На территории Закарпатской области находится 32 озера, самое красивое из которых – высокогорное Синевирское озеро – настоящее чудо Закарпатья. Оно образовалось в результате мощного сдвига, вызванного землетрясением, около 10 тысяч лет назад. На высоте 989 м горные каменистые породы выросли на пути быстрого потока, образовав плотину и полностью перегородив узкую долину. Люди своей творческой фантазией стараются дополнить красоту природы. Архитектор Юрий Соломин удачно вписал обзорные площадки в окружающий ландшафт.
В разных печатных источниках существуют упоминания о существовании 11-ти или 13-ти замков. Большинство из них (Невицкий, Середнянский, Квасовский, Хустский, Боржавский, Виноградарский) относились к феодальным или рыцарским, были небольшими по размерами и служили для своих хозяев жильем и крепостью одновременно. Сегодня в корпусах Ужгородского замка размещен Закарпатский краеведческий музей. А в помещениях Мукачевского замка расположены исторический музей и этнографическая экспозиция, на его территории находится галерея русского, украинского и закарпатского изобразительного искусства, а также выставка старинных икон XVІІ-XVІІІ столетий.

Сколько стоит Новый год в Карпатах

Самым дорогим считается отдых в курортном горнолыжном комплексе «Буковель» (600 грн. в сутки), дешевле в Славском (50-150 грн в сутки). А если отдыхать в частных садыбах, то проживание обойдется от 50 до 80 грн. в сутки.
Другие варианты предлагаемых турфирмами путевок: база отдыха «Олеся» – $30–35 в сутки (с трехразовым питанием); спортивный комплекс «Карпатия» - $69-70, санаторий-профилакторий «Теплица» - 215 грн. в сутки; туристическо-оздоровительный комплекс «Синевирское озеро» - 110 грн в сутки, санаторий «Горная Тиса» - 80 грн. в сутки, санаторий «Лазы» - 30 грн в сутки.(...)


Михайлов Иванна Ивановна
Ивано-Іфранковск
16.12.05 10:05
Дякую Поліна за дуде цікаве оповідання ДЕ НАРОДИЛАСЯ ВЕСНА І ЗАГУБИЛОСЯ ЛІТО


СБ

28.12.05 19:19
Як пише львівський “ПОСТУП” 24.12. у великій статті (номер в неті чомусь відсутній), найдорожчими щодо зимового відпочинку в цей період є Австрійські Альпи та Українські Карпати. Набагато нижчі ціни в Польських та Словацьких Татрах. Так, 4 дні перебування у Словаччині – з харчуванням та новорічним святкуванням - обійдуться у 250-300 грн., а в Україні за ті ж 4 дні, тільки без харчування та святкування, з вас здеруть 290-300 грн.
Тільки 2 укр. гірськолижні курорти – Буковель та Славське - мають снігові гармати та достатню кількість підйомників. На інших курортах є проблеми – від добирання і застарілих підйомників до браку місць, де можна перекусити. Новорічно-різдвяний відпочинок на Івано-Франківщині (тур 6-7 днів) коштуватиме від 685 до 7350 гривень, на Закарпатті – від 460 до 2350 грн. Вартість новорічного бенкету в окремих закладах сягає 600-660 грн.
Заповнення Карпат оператори турвідпочинку оцінили 105 відсотками. Оскільки попит перевищує пропозицію, доводиться нерідко миритись із пострадянським сервісом та європейською ціною.

У вчорашньому "Високому Замку" на чільному місці з’явилась резонансна стаття Лариси ПОПРОЦЬКОЇ:
У Славському тепер небезпечно! Лижна прогулянка ледь не стала останньою (http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=44381)
(…)Швидкісну канатну дорогу на Центральному спуску гори Тростян у Славському запустили вперше після ремонту. За словами потерпілих Андрія та Василя, австрійський підйомник (б/в) виглядав досить гарно та надійно, тому того, що сталося буквально через декілька хвилин після підйому, не очікував ніхто. Спочатку, з невідомих технічних причин, підйомник зупинився і стояв близько п’яти хвилин, а коли знову почався рух, на очах у молодих людей один із тросів обірвався, і бугельна котушка полетіла прямо на хлопців... Андрій отримав забій лівого ока, ліву частину Василевого обличчя, підборіддя та губи “прикрашали” глибокі подряпини, але ніхто не збирався надавати їм допомогу. Увагу працівників привертало тільки те, що канатна дорога зупинилася і її треба ремонтувати, тому просити елементарної медичної допомоги довелося самим. Через деякий час прийшов лікар. За словами потерпілих, він не мав при собі ні білого халата, ні спеціальних лікарських рукавиць. Приніс із собою стару аптечку, де був лише бинт з “радянських запасів”. По перекис водню довелося бігти на базу, де хтось із відпочивальників погодився позичити свій дезінфікуючий засіб. Більше нічим допомогти хлопцям не могли, тому за свій кошт (спуск з гори на машині, так само як і заїзд, коштує 10 гривень) вони поїхали шукати директора бази “Динамо” Володимира Будулича, оскільки саме він відповідає за рух підйомника. “Єдине, що я можу зробити, - це вибачитися перед вами!”,- розвів руками Володимир Євстахійович. Він відмовився дати довідку та якось компенсувати травми. За довідкою відіслав хлопців знову на гору, до одного з рятівників, який був свідком нещасного випадку. Звичайно ж, ніякої довідки потерпілим не дали, незважаючи на те, що вони ще кілька разів зверталися як до директора, так і до рятівників та вдвох проїздили 80 гривень. (…)

Серед відгуків на форумі газети на цю статтю мені видалася цікавою така думка:
"Ціни в Славську взагалі постійно ростуть, і, порівнюючи з попереднім сезоном, зросли суттєво, і навіть більше загального росту цін по країні - чого вартий тільки шашлик по 20 грн... всі заробляють як можуть. І все ж таки, незважаючи на ріст цін, рівень сервісу не зростає, дорогу теж ніколи не зроблять: місцеві жителі не дадуть просто її зробити, бо це їх хліб - навіть якщо зроблять, вони візьмуть гусеничний трактор і будуть ганяти його, поки не повернуть знову цю дорогу до сьогоднішнього стану. І грошей так просто ніхто не дасть на покращення. Зараз там вкладається дуже багато грошей, все будується, і ті хто вкладають - хочуть швидше повернути ці гроші і почати отримувати прибуток. Тому найближчим часом ціни будуть рости і рости. Тільки з часом, можливо, щось почне покращуватись, коли ті, хто вклали гроші і вже отримують прибуток, побачать, що їм ВИГІДНО покращити інфраструктуру. А поки що всіх все влаштовує, люди їдуть і будуть їхати в Славськ - незважаючи на те, що там поганий сервіс, високі ціни і можна покалічитись".


Артем
Донецк
29.12.05 15:14
http://www.news.uzhgorod.ua/news/15095/
У Карпатах горів гірськолижний курорт


Ввечері 27 грудня згорів один з приватних котеджів чи не найвідомішого гірськолижного курорту Закарпаття "Драгобрат".

Як повідомив начальник Центру пропаганди МНС України в Закарпатській області Ярослав Баб’як, на горі Драгобрат останнім часом було побудовано декілька десятків двоповерхових приватних будинків, які здаються господарями в оренду. Згорілий котедж був достатньо великим (22х10 м), щоб вогонь з нього міг перекинутися на найближчі будови, але пожежну команду проте ніхто не викликав. Наступного дня в пожежну частину селища Ясіня – найближчого населеного пункту поблизу гори Драгобрат – господарі згорілої садиби принесли заяву про пожежу.
За словами Ярослава Баб’яка, причиною пожежі стало порушення правил монтажу пічного опалювання. При цьому, за його словами, не варто дивуватися з того, що пожежну машину на Драгобрат ніхто не викликав: "З найближчого пожежного депо в селищі Ясіня їхати до цих садиб 18 кілометрів. Щоб перетнути цю відстань в гірських умовах і в таку погоду, пожежній машині потрібно близько двох годин".
В. о. начальника головного управління МНС в Закарпатській області Володимир Бодак вважає, що проблеми забезпечення пожежної і іншої безпеки місцеві оператори туристичного бізнесу і влади явно упускають з вигляду. "Забудова територій туристичними об’єктами ведеться без відповідного протипожежного забезпечення. Системи зв’язку і сповіщення про надзвичайні ситуації, зовнішнє протипожежне водопостачання, пожежне депо і під’їзні дороги з твердим покриттям тут відсутні", — заявив пан Бодак.


СБ

03.01.06 15:43
http://bezcenzury.com.ua/ua/archive/4425/4454/4455.html

Карпати нагострили лижі

На гірськолижних курортах Карпат розпочався зимовий сезон. Напередодні масового паломництва любителів екстриму констатую факт: самі гірськолижні спуски й підйомники перебувають у пристойному стані. Але якщо чесно, біду зимові курорти мають тільки одну – під’їзні шляхи.

андрій кузьмін, №51-52, 29 грудня 2005

Готовність бугель один

О пів на восьму ранку. З поїзда Київ–Ужгород, що пригальмував на дві хвилини в селищі Славське, поруч із яким височіє популярна серед любителів гірських лиж гора Тростян, у темряву й заметіль десантується із десяток явних туристів. Потопаючи в заметах, молоді люди з рюкзаками плентаються до залізничної станції. Там їх уже чекають.
«Ви де плануєте зупинитися? Ідіть до нас! Сімдесят гривень із людини, у пансіонатах від двохсот за добу беруть», – приплескуючи руками, чемно пропонують чоловіки біля уазиків, передні колеса яких обплутані сталевими ланцюгами.
Узимку (втім, як і влітку) місцеві живуть практично за рахунок туристів, кожний із них буквально на вагу золота, тому торг навіть дуже доречний. Буквально на моїх очах компанія із чотирьох дівчат і хлопця доводить вартість проживання до 30 гривень із людини (приватний будинок, три кімнати, душ, телевізор) і радісно зникає. За півгодини станція порожніє, а я вирушаю на навчально-спортивну базу олімпійської підготовки та гірськолижного спорту «Динамо», якій на горі Тростян належать шість гірськолижних трас із загальною довжиною двадцять кілометрів, один крісельний підйомник (у просторіччі – канатна дорога) і сім бугельних. (Бугель – палиця, прикріплена еластичним тросом до каната підйомника. Спустившись із гори, людина сідає на підйомник і з лижами на ногах піднімається назад). Треба зауважити, що в селищі близько двадцяти турбаз. Деякі з них – «Політехнік», «Карпати», «Варшава» – мають власні бугельні підйомники та відповідно гірськолижні траси. Але вони проходять меншими, ніж на Тростяні, схилами, і більшість туристів для спусків і підйомів користуються послугами «Динамо».
– Як тут у вас із погляду безпеки? – запитую я заступника директора «Динамо» Вільяма Школьникова. – Безпечно? Крісла не падають, троси не рвуться?
Вільям Романович через мою безтактність явно розсердився:
– Коли 1976 року крісельний підйомник пустили в експлуатацію, всі його вузли мали 12-разовий запас міцності. Ми перевіряємо його двічі на рік – перед літнім і зимовим сезоном, п’ять років тому замінили трос. Бугельні підйомники також регулярно проходять техогляд. До речі, один бугель ми цього року замінили – був чеський, 1970 року, а поставили новий, австрійський. Більш як сто тисяч доларів коштує. Траси теж упорядковані, готуємо – зараз на них працюють три снігоущільнювачі. Приходьте за годину – від нас наверх поїде машина, самі туди з’їздите, подивитеся.
Гуляю. У центрі селища буяють кав’ярні та пункти прокату гірськолижного спорядження (набори з лиж, палиць і черевиків, сноуборди й санки). Коли я через годину прийшов до Вільяма Школьникова, машина п’ятнадцять хвилин як пішла.
– Ну нічого, – заспокоїв заступник директора «Динамо», – приходьте за три години. Машина повернеться, ми її трохи полагодимо, і тоді разом поїдемо.

Профілактика підйому

Чекати три години зовсім не хотілося, і на Тростян я поїхав із п’ятьма попутниками, спокійно влаштувавшись на ящику за заднім сидінням уазика. (Почалася своєрідна година пік, і основний вид транспорту селища Славське курсував між станцією та горою щоп’ятнадцять хвилин).
Якби добиратися довелося конем, його із жалості варто було б пристрелити. Найкращого радянського позашляховика шкода було не менше. Неприємних відчуттів від хаотичного переміщення усередині машини не було – їх перебивала думка: чому ж ми дотепер не перекинулися?
За десять хвилин автопробігу слизькою пересіченою місцевістю ми опинилися біля канатної дороги, і ось – зі швидкістю два метри за секунду я підношуся на висоту 1232 метри над рівнем моря. Підніматися на вершину Тростяна 25 хвилин – довжина крісельного підйомника майже три кілометри. Незручності від снігу, що б’є в обличчя, та вітру, що дме з усіх боків, компенсуються красою Карпатських гір.
На вершині одночасно перебувають чоловік двадцять – вони піднімаються на бугелі (працює поки що тільки один) і відразу мчать схилом униз. Ті, хто катаються довго, затримуються відігрітися в колибі – дерев’яному будиночку, де місцеві жителі пропонують глінтвейн, шашлик та інші радощі життя. (Колибами, слід зауважити, забудовано практично всю вершину, але працює поки що одна – основний наплив туристів очікується 27–28 грудня).
За півгодини вирішив їхати назад, та де там. У сезон канатна дорога працює безперервно з ранку до вечора, але зараз, користуючись тим, що людей мало, електрики відключили підйомник і провадять профілактичні роботи. «Через дві години поїдеш, не хвилюйся. Нехай тільки численна група набереться, не вмикати ж канатку для однієї людини», – заспокоює мене контролер. Добряче змерзнувши, через дві години їду назад. Запорошені снігом вікові ялини, що пропливають унизу, око вже не радують.

Робота кам’яної доби

– А якщо взагалі електрику вимкне, що люди на підйомнику робитимуть?! – запитую я командира львівського пошуково-рятувального взводу Михайла Яворівського, який, незважаючи на те, що основний сезон ще не розпочався, приїхав на Тростян із вісьмома рятувальниками.
– Як що робитимуть?! Далі їхатимуть, – дивується Михайло. – Коли що, вмикається резервний дизель-генератор. Узагалі, на моїй пам’яті неприємність із крісельним підйомником була тільки раз. Якось зламався редуктор – колесо, що приводить у рух усю систему, – і люди на дві з половиною години зависли в повітрі. Та ми їх, природно, зняли.
– Дві з половиною години... Змерзли, мабуть, бідолахи.
– Претензії до держави. Працюємо, як за кам’яної доби. У трьох областях – Львівській, Закарпатській та Івано-Франківській – стільки гірськолижних курортів, а рятувальники не мають жодного снігохода. Поки дістанешся... Знову ж, ви бачили, у якому стані дорога від селища до схилу гори?!
З’ясувалося, що в рятувальників немає не те що снігоходів, а навіть нормальних пристосувань для надання допомоги травмованим лижникам. Ак’ї – металеві ночви, на яких спускають із трас униз до машин потерпілих, рятувальники роблять самі. До слова, у минулому гірськолижному сезоні взвод львівських рятувальників надав допомогу трьомстам туристам, а загалом постраждало 443 людини.
За словами Михайла Яворівського, найпоширеніші травми – переломи кінцівок, вивихи, розриви й розтягнення зв’язок. Головна причина – неправильно підібрані кріплення й довжина лиж. («Мало розумних прокатників», – пояснює командир рятувальників). Дуже затягли – під час падіння нога не вивільняється, ось тобі й вивих. Затягли слабко – лижі летять в один бік, лижник в інший. Отут і до перелому недалеко. Друга причина травм – погана підготовка трас. «Це вже від їхніх власників залежить. Траси треба з осені готувати, пеньки підрубувати, корчі забирати, щоб лижник, який нічого не підозрює, за що-небудь не перечепився. Багато що залежить від товщини снігового покриву. Я вважаю, що власники трас повинні мати снігові гармати», – каже Михайло Яворівський.
– А через підйомники травми часто бувають?
– Хоч як дивно, підйомники небезпечні не в дорозі, а під час посадки – наприклад, бугелем голову комусь зачепить. Але це нестрашно. А щоб троси рвалися або аварійні гальма не спрацювали – я такого не пригадаю.
Якщо рятувальників турбують дороги й траси, то співробітників МНС більше непокоїть протипожежний стан баз відпочинку та пансіонатів.
– У нас один із найпопулярніших гірськолижних курортів – полонина Драгобрат, – розповідає начальник центру пропаганди головного управління МНС Закарпатської області Ярослав Баб’як. – Від найближчого селища Ясиня до гори – вісімнадцять кілометрів. І щоб подолати цей шлях бездоріжжям, треба згаяти майже дві години! А невідкладну медичну допомогу треба надавати протягом найближчої півгодини! Крім того, на полонині більш як сорок приватних готелів, і тільки три з них мають нормальні засоби протипожежної безпеки.


СБ

03.01.06 15:45
На русском:
http://bezcenzury.com.ua/ru/archive/4425/4454/4455.html?PHPSESSID=8e64de06a9cb2982d91de6c4a8343b1e


СБ

03.01.06 16:19
http://2000.net.ua/print/sportrevyu/otdyhvzakarpateopasendlya.html

Отдых в Закарпатье опасен для здоровья

Анастасия ПОПОВИЧ 30.12.2005 15:00

Парадоксальная ситуация сложилась с зимним отдыхом в Закарпатье: сервис не ахти, лыжные трассы — тоже, но, по словам экспертов, платить за это приходится больше, чем за приличный активный отдых на лыжных курортах Словакии или Австрии.
Раньше зимние Карпаты также были популярны, но именно благодаря демократичным ценам. В этом же году места в отелях и домах отдыха на новогодне-рождественский период начали активно раскупать еще летом, и видя такой спрос, их хозяева быстренько подняли цены чуть ли не вдвое.
Так, переночевать в сельской хате близ подъемника стоит 100 грн. с человека, а «цивилизованный» одноместный номер в гостинице или турбазе с новогодней программой «потянет» на полторы тысячи гривен. Сутки в двухместном номере без питания обойдутся в праздничный период в среднем около 260 грн., в коттедже — 200 долл. Но главное — при огромных ценах качество лыжных трасс и околоспортивного сервиса, из-за чего, собственно, и едут сюда туристы, осталось на прежнем весьма невысоком уровне.
Тревогу по этому поводу забили закарпатские спасатели. Они считают, что активный зимний отдых в таких условиях опасен для здоровья. И это не пустые «страшилки». По данным Главного управления МЧС Украины в Закарпатской области, из почти 60 действующих подъемников большинство функционирует с нарушением правил эксплуатации. В частности, почти на всех не действуют системы аварийной остановки на случай обрыва троса. А множество прокатных пунктов Закарпатья предлагают туристам списанную горнолыжную экипировку.
Отдельная проблема — горнолыжные трассы. Они не маркированы знаками безопасности, да и на турбазах нет информации, предупреждающей об особенностях данной трассы. Неудивительно, что для многих неопытных или чересчур азартных лыжников отдых заканчивается на больничной койке.
Кстати, добиться квалифицированной медпомощи на трассе тоже нелегко — подъездные дороги таковыми можно назвать лишь условно. Например, к одной из самых популярных у туристов трасс на полонине Драгобрат «скорая» из расположенного в 18 километрах поселка Ясиня ползет по бездорожью почти два часа! Та же участь в случае необходимости ждет и пожарные машины. На Драгобрате уже построили около сорока гостиниц и мотелей, но система связи и оповещения о чрезвычайных ситуациях, внешнее пожарное водоснабжение, пожарное депо и подъездные дороги с твердым покрытием отсутствуют.
За безопасность отдыхающих по закону отвечают местные органы власти и хозяева турбаз. Но первые беспомощно разводят руками и кивают на вторых, а те, используя возможность побольше заработать при минимальных затратах, надеются на «авось».
В такой ситуации туристам остается действовать по принципу «спасение утопающих — дело рук самих утопающих». А вот за границей почему-то действует другое правило: «за ваши деньги — любой каприз».


СБ

03.01.06 16:23
В останньому номері газети =2000= у розділі =Спорт-ревю= опубліковано також велику статтю про зимовий відпочинок у Львові й Карпатах (з поданням цін).Мені не вдалося знайти її в неті - мабуть, вона рекламна...


Артем
Донецк
05.01.06 10:15
В Газеті "Україна молода" 2006.01.04. надрукована цікава стаття "Екстрім карпатських плотогонів"
А кто нибудь знает, будут ли восстанавливать уникальный музей плотогонов на Синевире


СБ

05.01.06 13:23
Спасибі, Артеме, за доповнення!Подам тільки спрощену адресу статті:
http://www.umoloda.kiev.ua/number/587/175/21259/


СБ

12.01.06 15:30
http://www.interklasa.pl/portal/dokumenty/r_mowa/strony_ukr02/rozne/zwyczaje.htm

Коляда на Гуцульщині

Особливо цікаво проходить коляда в гуцулів. Колядники-парубки, також і дорослі чоловіки ходять колядувати дуже урочисто: одягнені в національне святочне вбрання, з бартками, спеціальними дзвінками, з музиками, танечниками. Гучно входять колядники на подвір"я. В усіх підняті бартки догори, трясуть дзвінками. Питають дозволу заколядувати. Знак подає - береза. Усі вправно, доладно й мистецьки колядують. Під час коляди цікаво жестикулюють бартками, трясуть і дзвонять дзвінками. Усі учасники коляди весь час у рухові -ритмічно відбивають такт ногами. Закінчують коляду звеличанням і накликанням добробуту -багатства двору:. ..Бувай нам здоров, господаречку, Не сам собою, а з газдинькою, Та з ґаздинькою, з родиною! Віншуємо тим щастям, здоров"ям, Щастям, здоров"ям, Різдвом Христовим! Дай же, ти, Боже, в городі зело, В городі зело, в хаті весело! Подай же, Боже, всім здоровийочко На худобоньку, на роговую, На челядоньку, на домовую! За кожним рядком співають рефрен: Ой дай, Боже!... Ось коляда закінчена -тоді на подвір"я виходять танечники, а часто й усі, та й танцюють колишній священний танок - "Кругляк".


СБ

12.01.06 18:39
http://www2.dw-world.de/ukrainian/kultur/1.165076.1.html

18.12.2005 - Трембіта для німецьких прихожан Днями відвідувачі берлінської церкви Ґезелькірхен мали нагоду послухати не лише добре знайомі німецькі передріздвяні мелодії, але й українські. Такий подарунок прихожанам церкви влаштував берлінський культурний центр „Шіллерпале”, який ініціював запрошення українського дуету “Маріягільфер” з карпатського міста Коломиї. Власне, ідея запросити українців для виконання українських та німецьких різдвяних мелодій спала на думку співробітникові берлінського культурного центру „Шіллерпале” Маркусу Пахов”якові, родичі якого були вихідцями з Прикарпаття. Тож, свій інтерес до старовинної карпатської культури він пояснює просто: „Дует “Маріагільфер” я знаю з Коломиї. Узагалі Маріагільфер – це поселення, яке заснували австрійські переселенці на Прикарпатті. Звідти походять моя мама та дідусь з бабусею. Коли в Україні змінилася політична ситуація, у нас з”явилася можливість знову сюди приїхати.” У Коломиї Маркус познайомився з діяльністю місцевого товариства німців “Відерґебурт” та його активістами. Дізнавшись, що керівник товариства ще й музикант, він запропонував організувати виступ дуету в Німеччині. Коломийський дует “Маріягільфер” складається з українця німецького походження Зіновія Шмідля та карпатського гуцула Володимира Ясінчука. До запрошення Пахов”яка коломийські музиканти частенько бували з виступами в Баварії, звідки походять предки Володимира Шмідля. Але перед берлінськими слухачами виступали вперше. Особливо до смаку німецькій публіці припало старовинне звучання карпатської трембіти, а також більш знайомого альпійського горну. Звучання духових інструментів та церковна акустика створювали дуже особливий настрій. Володимир Ясінчук, який грає на трембіті, спеціально виступав у традиційному гуцульському вбранні, аби передати колорит українських Карпат. Після концерту всі охочі ближче познайомитися з українськими Карпатами могли залишити організаторам свої координати. Маркус Пахов”як розповів, що вже знайшов туристичну фірму, у співпраці з якою возитиме німців до України. Адже звук прадавньої трембіти на просторах полонин сприймається зовсім інакше. Наталія Фібріг


Артем
Донецк
14.01.06 14:00
В Зеркале недели №1 цикл статей о Карпатах в разделе "Туризм и спорт"
http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/index/580/


СБ

16.01.06 13:20
Розвивати туристичний напрямок у Карпатах сам Бог велів — чудова природа та сила-силенна історичних пам"яток завжди приваблювали цікавих. Тепер же обласна влада Франківщини вирішила внести у цю культурно-комерційну сферу присмак «туги за всім українським» та елементи патріотичного виховання. Відтак цього року на Прикарпатті розвиватимуть цікавий і «благородний» напрямок — «ностальгійний» туризм.
Далі- на сайті: http://www.umoloda.kiev.ua/number/591/116/21412/


Артем
Донецк
30.01.06 12:06
Получил часопис "Ї" №36 "Галичина - країна людей" в основном посвящен Львову, много интересной информации
www.ji.lviv.ua


СБ

30.01.06 15:00
Дещо з того є й у неті:
http://www.ji.lviv.ua/n36-1texts/36-1-zmist.htm
http://www.ji.lviv.ua/n36texts/36-zmist.htm


СБ

02.02.06 14:18
У сьогоднішньому числі =Аргументов и фактов в Украине= на стор. 33 є стаття, де дуже хвалять Славське як найпопулярніше місце для зимового відпочинку.


Алла

02.02.06 14:28
У нас, в Киеве, стр. 41 "Курорты до звезд не дотягивают" - Ксения Мелешко.
Лучший горнолыжный кеурорт Украины - Славск, так сказал Бронислав Омецинський, советник Министерства культуры и туризма Украины.


СБ

08.02.06 17:38
http://if.vlasti.net/index.php?Screen=news&id=142602
08-02-2006 10:19] В Закарпатье фестиваль, посвященный традиционному "украинскому наркотику"

Девиз, предназначенный для потенциальных поедателей национального продукта Украины, звучал (…): "Попробуй настоящее сало и почувствуй себя украинцем".
Впрочем, само мероприятие, которое с ошеломляющим успехом прошло в Закарпатье, назвать фестивалем сложно. Скорее всего, это была здоровая смесь своеобразного перформанса и праздника калорийной пищи, который в этом регионе проводится практически ежегодно. Организаторы акции заявили журналистам, что своей главной целью они считают пропаганду украинской кухни, которая, как известно, базируется не на сливочном или растительном масле, а на так называемом "свином продукте".
И впрямь, даже сегодня большинство украинских домохозяек предпочитают жарить картофель, куриные яйца, фасоль и еще сотни продуктов исключительно на сале, заявляя, что это, во-первых, вкусно, во-вторых, калорийно, а в-третьих - относительно дешево. "Ни для кого не секрет, что в условиях современной Украины большинство граждан не в состоянии купить качественное сливочное масло, а сало, которое вроде бы уже приелось, заменяет нам многие овощи и фрукты, - сказал в интервью "Yкраина.Yтро.Ru" один из участников фестиваля, известный украинский художник Олег Саевич. – Салу посвящены десятки работ выдающихся мастеров кисти, так почему же мы не должны чествовать этот "украинский наркотик"?".
Между тем организаторы закарпатской акции поставили перед собой вполне определенную цель: доказать всему миру и, прежде всего, своим землякам, что юго-западные регионы Украины в состоянии обеспечить всю страну качественным салом, начисто лишенным всяческих биодобавок. Главный приз - 300 грн - был вручен за самый толстый кусок. Организаторы говорят, что нынешний праздник - своеобразная разминка перед будущими конкурсами. Они уверены - в следующем году в закарпатском Межгорье соберется гораздо больше ценителей исконно украинской закуски, сообщают "Подробности".
Более того, инициативная группа пока официально непризнанной на Украине Партии любителей сала намерена экспортировать "сальную революцию". Как ожидается, в самое ближайшее время подобные перформансы пройдут в Канаде, США и Австралии – государствах, где живут представители украинской диаспоры.


Артем
Донецк
09.02.06 11:32
В прошлом году в издательстве "Центр Европы" вышла книга "Замки та фортеці України" О. Мацюка. Рекомедую, особенно кто впервые собирается на Западную Украину


СБ

09.02.06 18:35
Артеме, нарешті я зумів більш-менш недорого придбати путівник =Вся Украина= (див. мій постинг від 8.12.) - за 31 грн.Якщо перегляну детальніше, напишу про свої враження.
А щойно згадану Вами книжку О.Мацюка знаю ще з першого видання кілька літ тому.


СБ

11.02.06 14:39
Сьогодні побачив у продажу №1/2006 журналу МІЖНАРОДНИЙ ТУРИЗМ (8 грн.), де трохи пишуть й про Україну.


СБ

11.02.06 16:33
http://trekking.iatp.org.ua/books/sobashko.htm
Путеводитель "Дорогами i стежками Карпат": инструкция по применению

Відкрився магазин "Картографія" (Київ, В.Васильківська, 69, 537-06-18).


СБ

24.02.06 18:16
Сьогоднішній № =Газети по-українськи= (стор.3)пише, що в с.Горохолин Богородчанського р-ну І.-Ф. обл. через несправну електропроводку згоріла (споруджена 1943- за німців! - року) дерев*яна церква Пресв. Богородиці. 1967 р. тут знімали фільм =Вій= за однойменною повістю Гоголя.


Артем
Донецк
25.02.06 12:46
Я журнал "Карпаты" получил по подписке. Связался с главным редактором и со второго полугодия будем распространять журнал нашим клиентам


СБ

28.02.06 14:22
Перше цьогорічне число "Карпат" я придбав у кіоску минулої суботи і вже прочитав його. На жаль, журнал коштує уроздріб вже 8 грн. замість колишніх шести, тому залишається шкодувати, що свого часу не передплатив його за вельми вигідною ціною. Напевно,тривалі свята зумовили і те, що змістове наповнення цього номера є досить слабким,особливо якщо порівнювати його з попереднім випуском. Зрештою, це моя суб"єктивна думка, і я все одно зроблю огляд цього числа.


СБ

02.03.06 15:12
Перегляд свіжого числа “Карпат” (№1/2006) найкраще розпочати з написаної головним редактором вельми інформативної статті “Зачарований Драгобрат”, позаяк урочище коло смт. Ясіння користується серед читачів нашого форуму неабиякою популярністю. Окрім легенди про походження назви Драгобрат, знаходимо тут чимало пізнавальної інформації про особливості тутешнього зимового відпочинку. З цікавістю читаються також публікації про косівського майстра Романа Стринадюка, що виготовляє сувенірну зброю, та про річний цикл життя карпатського бурого ведмедя. Шанувальники церковної дерев’яної архітектури звернуть увагу на дорожні нотатки Ірини Пустиннікової Хустщиною. Недоглядом можна вважати хіба що різне написання деяких топонімів у статті й на карті-схемі (ДаниловО-ДаниловЕ, КрайниковО-КрайниковЕ), які, коли спиратись на академічні словники, варто писати з –е. Напевно, порожнеча в редакційному портфелі зумовила появу на сторінках видання величезного (на 8 стор.) матеріалу про Сирію, - аби хоч якось прив’язати його до карпатської тематики, автор радить починати подорож … з Хотина. Залишається хіба подивуватись: чому автор оминув якраз доречний для цього випадку журнал “Міжнародний туризм”? Незвично читати на стор. 22 вираз “в ЯремчЕ” - краще слід було, мабуть, написати “в Яремчому”.
Якщо говорити про цей номер в загальному, то левова частка його публікацій розрахована на досвідчених туристів - любителів. альпінізму.

А “Експрес” (28.02.) повідомляє, що 3.03. у закарпатському Береговому стартує традиційний міжнародний фестиваль вина, на якому за почесні золоті медалі “Найкраще біле/червоне вино” змагатимуться, крім українських, також і австрійські, угорські та сербські винороби.


Андрій
Івано-Франківськ
07.03.06 09:46
Шановний СБ, доброго дня! Дякую за цікаві огляди номерів журналу "Карпати. Туризм. Відпочинок". Редакція також розбирає кожен номер, шукає помилки, щоби не робити їх у майбутньому. Потім робить нові помилки та знову їх аналізує. Це нормально. Але не можу втриматися від відповіді на вашу дуже обережну критику. Те, що Крайниково й Данилово на карті та в тексті названі з різним закінченням -- звичайно, недогляд. Але вони так само по різному називаються навіть в документах. Як і Яремче. Будете їхати зі сторони Делятина, зверніть увагу: великий дерев"яний вказівник пише "Яремче", а поруч "даішний" (чорним по білому) -- Яремча. Місцеві теж не знають точно. Різні назви на картах і в документах, а словниками користуються далеко не всі. Правильно таки -- Яремча, Яремчі, яремчанський. У словнику й села Дземброня немає взагалі...:-) А хто знає карпатське Берестечко?
Сирія, як і Антарктида з"явилася в журналі цілком свідомо. Скажімо так, "на прохання читачів". І Хотин тут ніяким чином не причетний. Дуже багато наших карпатців час від часу вирушають у вільні мандрівки чужими краями: автостопом по Європі, в Африку, на лодці через Антлантику, в гори Південної Америки. Без турфірм, турів та готелів. Привозять цікаві фото, живі враження. Журнал пише не тільки про наші гори, а й про наших людей. Я згадував це колись у редакторському зверненні...
Тому не дивуйтеся, коли побачите в одній з 12-14 журнальних рубрик репортажі з Кавказу, Румунських Карпат, Польщі, мандрівки Іспанією або Сибіром, а то й матеріал про українців, що "пересуваються" світом в радіоефірі.
"Міжнародний туризм" мандрує занадто цівілізовано (це теж -- моя суб"єктивна думка), а ми -- спонтанно та вільно.
Такі пироги.
Ще раз дякую.
До зв"язку.
Андрій Філіппський.


СБ

09.03.06 13:05
Шановний пане Філіппський, дуже дякую за детальний відгук на мій огляд редагованого Вами журналу.Дивно, що Ви вважаєте правильною все-таки форму ЯремчА, а в журналі повсюдно пишете ЯремчЕ (особливо в списках господарів зелених садиб).Можливо, Ви переконаєте працівників тамтешньої міськради, райгазети, санаторію в Ямній і т.д. писати по-Вашому? А столична газета =Україна молода= подає цей топонім на своїй останній сторінці то так, то сяк...


СБ

09.03.06 13:25
Київський журнал =Корреспондент= (4.03., стор. 31-32)помістив дуже цікаву публікацію =Инвестиции в снег= (про Буковель і т.п.).Із цією статтею перегукується і матеріал Отто Поля, опублікований через два дні в респектабельних =Нью-Йорк таймс= та =Інтернешнл геральд трібюн= (до речі, може хтось чув сьогодні уранці по Бі-Бі-Сі його виклад українською?). Особливо цікаво було прочитати, що популярний Драгобрат ще до минулого року сильно потерпав від жадібної на хабарі різноликої перевіряючої братії (міліція, пожежники), а за нової влади ці хапуги ніби зникли... Спеціально для цього форуму я розшукав цей матеріал в оригіналі:
http://www.iht.com/articles/2006/03/06/news/ukraine.php

Ukraine sees a bright future on the slopes

By Otto Pohl /The New York Times - MONDAY, MARCH 6, 2006

VOROKHTA, Ukraine
What does a young man fresh out of college in the poverty-stricken Carpathian Mountains of western Ukraine do with his life?
Selling mushrooms by the roadside, a common career path here, was not quite what Yuri Dobrovolsky had in mind. It would be better, he thought, to start a ski area.
So, too, did a number of well-heeled investors. With master plans from Canada, high-speed lifts from Austria and $125 million in start-up capital, Dobrovolsky"s Bukovel resort is the most significant investment in the region.
That is no great claim for this distant land of weathered wood houses and horse-drawn carriages in the Ivano- Frankovsk oblast, or administrative region. But if investment plans for the next few years are met, Bukovel will be one of the largest ski resorts in the world, with more guest accommodations than megaresorts like Whistler, in British Columbia, or Vail, Colorado.
Plans call for a total of $1 billion to be invested by 2010, when the resort will have 26 lifts and 120 kilometers, or 75 miles, of trails, said Dobrovolsky, now 31. The airport in nearby Ivano- Frankovsk is slated for expansion to handle international visitors.
Bukovel, while hundreds of miles from a major international city, lies at the heart of a vast area of rapidly developing economies and a growing middle class that thirsts for amenities. In fact, skiing is a good indicator of a developing middle class, said Don Murray, vice president of Ecosign, one of the world"s largest mountain resort designers and creator of Bukovel"s master plan.
"Eastern Europe and China is where the growth currently is," he said in an interview in February, adding that Bukovel was probably the largest ski resort in the world under development.
"We saw the market opportunity not only for tourism, but for building an entire market," said Bogdan Lesiuk, the regional director of the Ukrainian bank Privatbank, who led his company"s negotiations to invest in the resort in 2002. Profit will come not only from the ski resort, he said, but from the other businesses made possible because of the visitor traffic.
For now, the enormous base area dwarfs the scattered restaurants, ski rental shops, hotel complex and sleigh horses used to bring visitors from nearby hotels and, sometimes, to pull cars out of snowbanks.
But construction cranes sway and the resort already bustles with visitors in bright snow outfits, clomping from the parking lots to the lifts in the latest ski boots. With 600,000 visitors expected by the end of this season, Bukovel is already ing life in this region of 1.4 million inhabitants.
Sport utility vehicles with Thule ski racks zip past people pushing battered milk cans on wheelbarrows. In local markets, entrepreneurs offer old, scratched Voelkl skis for about $50.
The Soviet collapse in 1991 hit this region hard. The wood mill in Vorokhta, for example, closed a decade ago, eliminating the only significant employer in this city of 8,000.
So the influx is welcome to people like Halena Heredijuk and her husband, Yuri, who rent two rooms in their home to visiting skiers and recently began building a guesthouse. About a third of villagers offer rooms for overnight stays, and everyone is discussing the skyrocketing value of real estate. The Heredijuks plan to sell a 1.5-hectare, or 3.7-acre, lot they estimate is worth $300,000 and to build a small hotel with the proceeds.
In nearby Kolomyya, Vitaliy Pavliuk runs a small hotel, which he fills with skiers willing to exchange the 45-minute commute to Bukovel for cheaper accommodations. He is working with investors on a new ski hotel in the mountains."Now that I"ve done this first hotel, I want more," he said. "Everything is possible now."
Others agree. "There are 20 places you could build a ski resort," said Arkadiy Mudraninets, who abandoned a classical music career when his orchestra in nearby Uzhhorod went bankrupt in the wake of the Soviet Union"s collapse. He has built a new career as a ski instructor.
The closest competitor to Bukovel is Dragobrat, a resort with Soviet-era roots but now upgraded with used European equipment. Up a 20-kilometer dirt-and-snow road passable only with military-grade trucks, Dragobrat offers Ukraine"s highest skiing - and many say its best.
Yuri Bidniy, 54, one of Dragobrat"s owners, says their $1.5-million investment attracted plenty of local attention, but that it was not always desirable. "The local prosecutor, the police, the fire department, they all came for their bribes." Since Ukraine"s Orange Revolution in 2004, however, local officials have not bothered him, Bidniy said. These days, his guests are a more likely source of gray hair."Two young kids on snowboards came in after midnight and emptied a fire extinguisher on a sleepy professor who opened his door," he said. "I don"t let snowboarders into the hotel anymore."
Bidniy and Mudraninets know that a vibrant ski industry is just one step in the right direction for a poor country.
"If I had a lot of money, I"d rebuild the Uzhhorod orchestra," Mudraninets said. "It"s the sign of a good city. Good roads and a good symphony orchestra. When we have those things, you know Ukraine will have arrived."


СБ

09.03.06 19:30
Сайт Укр. служби Бі-Бі-Сі вже помістив переклад статті:
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/pressreview/story/2006/03/060308_gerald_bukovel_oh.shtml

середа, 08 березня 2006 p., 19:15 GMT 21:15 за Києвом

"Україна бачить світле майбутнє на гірськолижних схилах" - під таким заголовком газета International Herald Tribune вмішує статтю про бум з обладнання гірськолижних курортів в українських Карпатах. Там нині здійснюється, пише газета, один із найбільших інвестиційних проектів у світі в галузі гірськолижного туризму.
Що робить молода людина, випускник інституту в бідний районах карпатських гір, як перед ним відкривається життєва дорога? Продавати зібрані гриби, стоячи обабіч доріг - типова кар’єра, але це не те, чого прагнув Юрій Добровольський. Краще, подумав він, створити гірськолижний курорт.
Так само, пише International Herald Tribune, думали й кілька солідних інвесторів. З планами, розробленими в Канаді, швидкими лижними ліфтами з Австрії та стартовим капіталом у 125 мільйонів доларів курорт Буковель є найбільшим інвестиційним проектом у регіоні.
Газета пише, що в цій частині Івано-Франківської області будинки дерев’яні, а подекуди можна бачити підводу з кіньми.
Якщо інвестиційні плани на наступні кілька років буде реалізовано, Буковель стане одним із найбільших гірськолижних курортів світу, маючи змогу прийняти більше відвідувачів, аніж знані на весь світ мегакурорти Вістлер в Канаді чи Вейл в американському Колорадо.Згідно з планами, до 2010 року має бути інвестовано мільярд доларів, і тоді курорт матиме 26 лижних підйомників і 120 кілометрів лижних трас, каже Юрій Добровольський, якому 31 рік. Аеропорт в Івано-Франківську також має бути розширений, аби мати змогу приймати міжнародні рейси.
International Herald Tribune пише, що Буковель, який розташований в сотнях кілометрів від найближчого значного міста з міжнародним сполученням, є в центрі регіону, який економічно стрімко розвивається і де зростає середній клас, спраглий зручностей. Газета цитує Дона Мурея, віце президента компанії Ecosign, яка одним з найбільших у світі проектувальників гірськолижних курортів і розробляла план Буковеля.Він каже, що гірські лижі є чудовим індикатором того, що розвивається середній клас. Східна Європа та Китай - ось місця, де є нині зростання.Дон Мурей додав, що Буковель - це, ймовірно, найбільший нині у світі гірськолижний курорт під забудовою. Богдан Лесюк, регіональний директор Приватбанку, який вів переговори про інвестування в 2002-му році, каже, що в регіоні є ніша не лише для туризму, а для цілого ринку, й інші бізнес-сфери процвітатимуть в разі напливу людей.
Тільки до кінця сезону в регіоні побуває 600 тисяч туристів. Газета пише, що економічна криза після розпаду СРСР важко вдарила по регіону. Скажімо, деревообробне підприємство в сусідній Ворохті закрилося десять років тому. Отже нинішній туристичний бум вітається місцевими людьми, наприклад, родиною Гередюків, яка нині винаймає дві кімнати для лижників і планує збудувати цілий будинок для гостей.
Багато місцевих людей планують продаж частини вже дуже дорогої землі і збудувати приватні готелі. В сусідній Коломиї, пише газета, Віталій Павлюк має невеликий приватний готель для тих, хто ладен доїздити до Буковеля 45 хвилин, але зате платить дешевше за готельні номери.Нині пан Павлюк веде переговори з інвесторами щодо будівництва нового гірського готелю. Він сказав в інтерв’ю International Herald Tribune: "Зараз, коли я збудував перший готель, я хочу більшого. Нині все є можливим."
Інші погоджуються. Газета пише про сусідній курорт Драгобрат, який є найвищим в Україні. Вона цитує Юрія Бідного, власника одного з готелів, який поскаржився, що раніше не було відбою від прокуратури, міліції, пожежників. Усі робили часті інспекції, вимагаючи хабарів. International Herald Tribune зазначає: "Від часу української помаранчевої революції в 2004-му році місцеві чиновники вже не турбують місцевих підприємців».
International Herald Tribune пише також про Аркадія Мудранінця, який полишив кар’єру класичного музиканта в Ужгороді і поїхав до Буковеля працювати лижним інструктором. Він каже, що в регіоні потенційно можна збудувати 20 лижних курортів. Але він тужить і за музикою, тим більше, що ужгородський оркестр, який виконував класичну музику, розпався. Газета цитує Аркадія Мудранінця: "Якби я мав багато грошей, я б відбудував оркестр в Ужгороді. Бо оркестр є ознакою гарного міста. Власне, ознаками є гарні дороги і гарні симфонічні оркестри. Коли ми будемо в країні мати гарні дороги і гарні симфонічні оркестри, тоді можна буде сказати, що Україна відбулася."


Андрій
Івано-Франківськ
10.03.06 12:39
СБ, доброго дня!
Знову про Яремче (Яремчу). Яремча -- це за словником. Ми теж, як "Україна молода" пишемо і так, і так. Може це й неправильно... Зрештою, узгодимо, це не проблема. А місцевих і переконувати не потрібно, вони не дуже переймаються однозначним написанням.
З Отто Полем спілкувався, але текстів його не читав, дякую, що знайшли та розмістили. Він бачив тільки те, що йому показали, і написав тільки те, що йому вирішили розповісти... Все не так просто, як у нього в матеріалі. На жаль.
До зв"язку.
Андрій Філіппський, журнал "Карпати".


СБ

14.03.06 13:28
Пане Андрію, дякую за відгук!
****
Через самий центр Коломиї кілька разів на добу повагом, зі швидкістю 5-10 кілометрів на годину, гуркотить чорний, як смола, вузькоколійний паротяг. Він сумлінно відпрацьовує гроші, які вклали в нього власники підприємств з переробки нафти, виготовлення цегли, лісоматеріалів, перевозячи їхній ходовий товар найкоротшим шляхом. Під час кожного такого рейсу, коли поїзд проходить за якийсь метр від тротуару, перехожі нервово здригаються, жінки-міщанки нагрівають воду, щоб вкотре попрати закіптюжені диханням великої машини фіранки, а злодії, яким вдається поцупити лантух з вугіллям від самої топки паровозного котла, рвучко насідають на п’яти під пронизливий свист поліціянта. Час від часу, особливо взимку, натужена праця паровоза закінчується трагічно для громади Коломиї — якийсь роззява-перехожий фатально потрапляє під колеса чорної машини…
Статтю “Карпатський трамвай” Ольги ШВАГУЛЯК-ШОСТАК читайте у тижневику "Контракти" / № 07 вiд 13-02-2006 (стор. 56-61) , в неті - http://kontrakty.com.ua/show/ukr/article/15/0720066931.html , на русском - http://kontrakty.com.ua/show/rus/article/15/0720066931.html


СБ

21.03.06 20:34
http://www2.dw-world.de/ukrainian/europa/1.174671.1.html
Минулого року Україну відвідала рекордна кількість іноземних туристів – 17 з половиною мільйонів. Такий підсумок підбили українські учасники найбільшої у світі Міжнародної туристичної біржі ITB, що завершилася в Берліні.(…)

Водночас не секрет, що вітчизняний сервіс зазвичай ще не готовий на належному рівні приймати досвідчених європейських туристів. Це підтвердив один з відвідувачів українського стенду Юрґен Брухгаус. Уже кілька років він спільно зі своїм колегою керує туристичним агентством, яке спеціалізується на подорожах в Україну:
„Якось я їхав потягом зі Львова - потяг був переповнений та не особливо чистий. Звичайно, це ті речі, до яких іноземні туристи не готові. Навіть звичайна автобусна поїздка українським селом може перетворитися на справжню пригоду. У ресторанах інколи трохи дивно обслуговують або взагалі ігнорують клієнтів. Це той досвід, з яким треба миритися туристам з-за кордону. Водночас ми стикаємося і з протилежними явищами, коли до іноземців ставляться дуже гостинно та дружньо.”


СБ

30.03.06 12:08
Выставка живописи Владимира Микиты, народного художника Украины, которая проходит в Национальном художественном музее, приурочена к 75-летию автора и представляет работы, созданные более чем за полвека творческой деятельности.
(http://cn.com.ua/N397/culture/expo/expo.html) КАРПАТСКИЙ ЭПОС - Ольга Савицкая

Від СБ: позаминулого тижня одні недбалі особи (або зловмисники)витерли на моєму комп*ютері понад половину моїх документів. Особливо мені шкода статей, над якими я працював для цього форуму впродовж не одного місяця.Окремі з них були майже завершені.
ВІЧНА ЇМ ПАМ*ЯТЬ!


Артем
Донецк
07.04.06 11:14
В российском "Вокруг света" №4 2006 статья А. Антонова "Гуцульская рапсодия" о гуцулах, с цветными фото и картой. Статья несколько поверхностная, но сам факт появления этого материала в популярном журнале интересен


СБ

18.04.06 15:04
http://www.gpu-ua.info/index.php?&id=109235&rid=35
Карстові вирви глибшають - ГПУ, №109 ,17.04.2006

У Солотвинському солеруднику на Закарпатті збільшується кількість земляних западин. За останні три місяці виникли ще три. Найбільша має 100 м у ширину та 130 м у глибину. Через це видобуток солі на місцевих копальнях можуть припинити. Карстові провалля у Солотвині утворюються уже 100 років — відколи тут добувають сіль. Ґрунтові води розмивають вертикальні стволи шахти, тому й земля просідає. Коли тане сніг, процеси активізуються. Цього року найбільша з воронок поглибшала на 15 м й обвалилася по краях.
— Я дивилася на ту воронку... Трохи моторошно було, — каже селянка з Солотвина Вероніка Солтис, 35 років. — Вона уже кілька років росте, а тепер іще глибшою стала. Дітям наказую, аби навіть не думали ходити туди. Війт Юрій Ухаль, 42 роки, каже, що жителі селища зараз спокійні, бо воронки утворюються далеко від хат, кілометрів за два-три. — Люди звикли, більше непокояться, що закриють виробництво. Тоді хоч вибирайся кудись на заробітки, — додає.
На шахтах працюють 600 родин солотвинців, отримують по 600–1000 грн на місяць. Видобуток солі за десятиріччя зменшився. На початку 90-х років підіймали 900 тис. тонн у рік, нині — лише 120 тис. тонн. Улітку жителі селища заробляють на туристах, які приїжджають відпочити на солоні озера. Глибокі водойми утворилися у карстових проваллях.


СБ

21.04.06 18:13
(...)Об"єкт складався із трьох зон. Доступ до першої, де мешкали сім"ї військовослужбовців, перегороджували два КПП із посиленою охороною та залізобетонними дзотами по боках. У другій зоні дислокувалася військова частина, в ієрархії якої найвищою посадовою особою був генерал. І, власне, серце об"єкта — заховані під багатометровою гранітною товщею військові виробничі лабіринти, доступ до яких мали лише елітні офіцери-ядерники в білих накрохмалених халатах.
За одержаною з різних джерел інформацією, «лупали сю скалу», тобто творили фортифікаційне диво середини ХХ століття, руки тисяч зеків, серед яких у ті часи, зрозуміло, було чимало «ворогів народу», засуджених за наклепами або маніакальними підозрами каральних органів. Очевидно, всі будівничі в тюремних робах наклали головами на об"єкті, бо, за законами залізної логіки Лаврентія Берії: немає людини — немає витоку інформації.
З метою найретельнішої конспірації, аби введені в оману ворожі шпигуни-супутники сприйняли військову частину за авіаційну, на видному місці спорудили постамент з радянським літаком-винищувачем. Окрім того, відкрита на території безіменного містечка школа, дістала офіційну назву «Московська СШ № 826» з відповідною гербовою печаткою і російською, звичайно ж, мовою викладання, що засвідчував атестат зрілості кожного її випускника. Статус своєрідного куточка Москви в Українських Карпатах підтримували й маркітантські служби: магазини тамтешнього воєнторгу були нафаршировані нечуваним для провінції дефіцитом: від лососевої ікри до найсучаснішої побутової техніки.
(Іван Крайній: Місто-фантом «архітектора» Берії/
На північній окраїні Українських Карпат у повоєнні роки виник суперсекретний об"єкт із комфортабельним поселенням, де було все, навіть московська середня школа № 826)
Детальніше- на сайті http://www.umoloda.kiev.ua/number/659/291/23944/


СБ

21.04.06 19:23
Старі знимки Делятина, Ворохти, Косова:
http://www.castles.com.ua/index.php?id=deliatyn


СБ

03.05.06 19:14
Минулого тижня з*явилось цьогорічне друге число журналу КАРПАТИ.Враження непогане. До того ж не так багато обридливої реклами.


СБ

18.05.06 12:16
Про Міжнародний фестиваль ковалів преса пише чимало. Для прикладу одна з публікацій (доступна також російською):
http://bezcenzury.com.ua/ua/archive/6738/culture/6766.html
№18-19 (163-164), 11 травня 2006

Свято, яке дарують ковалі

Ковалі із 17 країн знову зібралися в Івано-Франківську

юка гаврилова, 10 травня 2006

(...)До площі Шептицького не треба питати дороги – звідти лунає ритмічний перестук молотів та дзвін ковадл. Там же, перед кафедральним собором, кавалькади яскраво прикрашених весільних автомобілів. Після вінчання молодих та гостей як магнітом тягне до ковальських наметів, розташованих по всьому майдану. Гефести різних країн на свій манір благословляють нові родини: молодому дають постукати важелезним молотом по розпеченому металу, підморгують нареченим і позують разом із ними перед фото- та відеокамерами. Побажання щасливого подружнього життя лунають багатьма мовами, але всі розуміють одне одного. Недарма ковалі завжди, в усіх народів, вважалися ще й чарівниками.(...)


Артем
Донецк
18.05.06 15:35
В Закарпатье открылся новый, построенный в соответствии с немецкими стандартами, четырехзвездный гостиничный комплекс "Квелле Поляна". Комплекс находится возле источников целебных минеральных вод - "Поляна Квасова" и "Поляна Купель". Об этом корреспонденту ЛІГАБізнесІнформ сообщили в Закарпатской областной государственной администрации.


Гостиничный комплекс был сдан в эксплуатацию в декабре 2005 года. Инфраструктура комплекса рассчитана не только на отдых, но и на оздоровление. В частности, на данный момент в комплексе функционируют массажные кабинеты, гидромассажные ванны, закрытый бассейн, сауна и т.д. В комплексе 39 номеров, максимальная загрузка - 80 человек.


Напомним, на сегодня сеть санаторно-курортных, туристическо-рекреационных учреждений и отелей области насчитывает 273 объекта, среди которых 36 санаториев и санаториев профилакториев, 133 туристические базы и базы отдыха, а также 104 отеля.


СБ

18.05.06 21:53
Про перший ужгородський фестиваль-ярмарок вина і меду дуже гарну статтю надрукувала львівська "Аргумент-газета"(10.05., стор. 25).Оскільки цього матеріалу на веб-сторінці видання не виявилось, довелося задовольнитись
іншими матеріалами.

30.04.2006 р. в Ужгороді, на Київській набережній навпроти театру, проходив фестиваль-ярмарок “Сонячний напій-2006”. Ініціатором проведення цього свята став приватний підприємець Олександр Ковач із села Концове. Окрім білих і червоних вин, на фестивалі був широкий вибір меду і супутніх виробів з нього, а також смачна продукція сироварів із Хустщини. Щось подібне в Ужгороді вже давно не проводилось. Мукачево, наприклад, своїм винним фестивалем в День Святого Василя вже стало відомим далеко за межами області. Подібні конкурси виробники краю пробують проводити і в деяких райцентрах. Фото: http://zakarpat.info/images/2006/sn2006.jpg


СБ

24.05.06 13:16
У «день бика» головні герої – вівчарі і вівці/ Іван ФАРІОН - Високий Замок, 23.05.2006 http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=47437
У Дубовому Тячівського району Закарпатської області в минулі вихідні відзначили одне з найгарніших тутешніх свят – проводи на полонину. У радянські часи воно збігалося з Днем тваринника, тож з волі жартунів успадкувало іронічну назву “день бика”. Але всі знають, що цього дня головні іменинники - вівчарі, які на кілька місяців покидають родини і разом з овечками та козами повернуться додому аж з початком осені. За своїм колоритом свято нагадує народний фестиваль: звучать трембіти, цимбали, плаче-сміється скрипка, гарцюють замаєні червоними стрічками, китицями коні, малиновими звуками перегукуються дзвіночки на шиї у маржини, палає ватра, грає у келихах вино. Так урочисто, як пастухів, не проводжають у далеку дорогу ні моряків, ні солдатів.
Головний ватаг у Дубовому – 66-річний Іван Ребарь, один із найшанованіших ґазд у селі. У його роду всі були вівчарями. У гори разом з двома напарниками він поведе 340 овечок і кіз. Неодмінні його помічники і головні “завертайли” отари – кавказькі вівчарки Тарій і Пентя.(…) Ще один неодмінний супутник пана Івана – мобільний телефон. Завдяки йому він знає всі сільські новини, в разі потреби може попросити допомогу.(…) Іван Миколайович каже, що за їхню важку шестимісячну працю (одне з основних зобов’язань вівчара - привести з полонини всю отару у доброму здоров’ї) кожен господар платить по 50 гривень від однієї кози-овечки. Взамін отримує з полонини молоко, сир, вурду. Головний ватаг двічі на тиждень спускається на коні з полонини і передає ці продукти селянам.(…)


СБ

24.05.06 15:32
http://www.2000.cv.ua/2006/19/03 - 18 травня 2006 року - Парк атракціонів, введений у експлуатацію у с.Бояни Новоселицького району на Буковині, є унікальним не тільки за місцем розташування. Таким розмаїттям розваг не може пишатися більшість обласних центрів України. Тут відпочинок знайде собі кожен - від трирічного малюка до аматора надмірної кількості адреналіну. Розповісти про це важко - це треба відчути.(…)


СБ

24.05.06 18:06
http://www.day.ua/33955/
«Там, де гори, полонини...»
Чим зацікавити туристів у Закарпатті-
Наталя МЕЛЬНИК

Від СБ: як видите, вжесмо си дожили до 100-го допису на цій темі!


СБ

30.05.06 19:46
http://vidido.com.ua/more.php?id=1615_0_1_0_M

У неділю, 28.05.2006 р., відбулося 43-тє традиційне святкування виходу на полонину на буковинській Гуцульщині: для когось – екзотика, а для когось – нелегкі трудові будні.
Люди, які приїздять до віддаленого районного центру нашої області – Путили, – сприймають традиційне мистецьке дійство “Вихід на полонину” як явище дещо екзотичне й цікаве своїм карпатським колоритом. Путильські гості сподіваються пережити тут щось бодай трохи містичне, незвичне, наприклад, побачити у традиційній ватрі душі померлих гуцулів або, принаймні, помітити у хащах симпатичних чугайстрика чи мавку.
Щоправда, за 43 роки існування самого полонинського свята, а також унаслідок осучаснення гуцульського краю та звичності свята-не свята, а так, якоїсь інертної повинності, ні чугайстриків, ні мавок, ні потерчат в Путилі не побачиш, як, зрештою, і носіїв цих міфологічних вірувань – старих колоритних гуцулів. Адже саме для них всі ці містичні реалії були не екзотикою, не чимось стороннім, що необхідно плекати й зберігати, а були ці вірування частиною них самих, складовою їхнього світобачення й світовідчуття, невід’ємним життєвим досвідом. Сьогодні ж полонинське літування, точніше, його символічно-бутафорське відзначення, є всього-на-всього своєрідним оглядом різних колективів художньої самодіяльності. І якби не поспішне офіційне зачитування на початку свята мети й короткого смислового навантаження самого виходу на полонину, то сприймався б захід взагалі як чергова формальність, таке собі “храмове” путильське свято, на яке приїздять гості звідусіль, а місцеві жителі мають змогу пошпацірувати містом – “людей подивитися й себе показати”. Бо навіть базарчик, який раніше був все-таки переважно ринком гуцульських декоративно-ужиткових виробів, сьогодні нагадує звичайний ринок китайсько-польського ширвжитку. (…)
Cамі гуцули вважають, що свято вже стало настільки традиційним, що зовсім втратило свою самобутність. Дмитро Торак та Микола Пилип’юк (мешканці відповідно села Киселиці та Путили) згадують, що раніше, багато років тому, вихід на полонину був значно цікавішим. Свято не було лише бутафорією, на ньому були вівці, корови, яких і гнали до гірських колиб і загорож. Насправді ж літування (а триває воно десь із середини травня майже до кінця вересня, позаяк зима у горах настає швидко) є дуже важкою працею.(…)Тим часом гості могли-таки подивитися виступи самодіяльних ансамблів, придбати собі якісь сувеніри на згадку, скуштувати мамалиги чи бануша та покататися за символічну плату на святково прибраних у бинди та брязкяльця конях. А також побачити незвичні музичні інструменти та послухати гуцульських співанок. (…)
Наталія ГОСИК (hosyk@ukr.net)

Детальніше - на темі "Путила- столиця буковинських гуцулів..."


СБ

02.06.06 14:54
http://www.gpu-ua.info/index.php?&id=114368&rid=35
Легковажні туристи допікають рятувальникам

Три жінки з Кривого Рогу загубилися в п’ятницю ввечері під Говерлою. Густий туман накрив стежки, й вони збилися з маршруту. Потім з неба полило як з відра, піднявся вітер. — Знайшли їх поблизу гори Пожежевської. Змерзли, потомилися, але без травм, — каже командир ворохтянського рятувального загону Михайло Савчук, 68 років (Івано-Франківщина). — Відвезли в оздоровчий табір ”Глобус”, де вже й відігрівали.
У суботу рятувальники шукали вже 18-річного Володимира з Волочиська Хмельницької області. Хлопчина відстав від групи туристів, яка піднімалася на Говерлу. — Час від часу Володимир виходив на зв’язок по мобільному. Так його вивели до села Лазещина в Закарпатській області, — розповідає Михайло Савчук.
Рятувальники застерігають туристів від легковажності. Весною погода в горах дуже мінлива. Будь-коли може початися гроза чи впасти туман. Минулої неділі, приміром, верхи вкрило снігом.
Пригоди можна знайти й у долинах. В Яремчі 49-річна тернопільчанка вирішила перейти пішки Прут. — Течія змила її й понесла рікою десь зо 150 метрів. На щастя, не побилася дуже, лише коліно травмувала, — кажуть рятувальники. Біля Яремчанського водоспаду нині постійно чергують двоє рятувальників.
Дмитро ГАМАШ / №134 (31.05.2006)

http://www.gpu-ua.info/index.php?&id=114203&rid=35
На полонинах стає менше овець

Проводи вівчарів на полонини пройшли у Верховинському районі Івано-Франківщини. Колись отари проводжали в гори всім селом. Нині ж свято перетворилося на звичайнісінький будень. Вівчар Василь Тонюк, 48 років, повів на полонину Щівник майже одну тисячу овець. Назбирав їх із двох десятків сіл Косівського та Верховинського районів. Каже, що у господарів овець по селах лишилося мало.
— За останніх десять років у Верховинському районі поголів’я зменшилося уп’ятеро. Нині тут усього тисяч шість овець, — говорить начальник райуправління сільського господарства Василь Мицканюк, 47 років. — Держава не дає дотацій на вівчарство. Тож гуцули тепер не тримають худоби, а їздять на заробітки.
Кажуть, лише туристи досі тримають вівчарство в Карпатах ”на плаву”. Приїжджі купують овець на шашлик. На базарі баранчик коштує щонайдорожче 200 грн.
Олександра ЛІСКОНОГ / №133 (30.05.2006) - ЛЬВІВ


СБ

05.06.06 13:10
http://www.zik.com.ua/index.php?news_id=45495 (30 травня 2006 р.)
Гуцули Буковини запалили «Полонинську ватру»

Весняний полонинський хід вже сорок третій раз в останню неділю травня провели у Путилі. Спостерігати за проводами вівчарів на літування зібралися гості з різних куточків Буковини, а також із Росії, Молдови, Білорусі, Румунії, США та Канади. Цього року учасники свята мали змогу не лише оглянути худобу, яку гуцули спорядили для випасу на полонинах, а й ознайомитися з процесом отримання кінцевого продукту – гуцульської бринзи. Всі охочі ласували кулешею та іншими гуцульськими стравами, каталися на конях, оглядали виставку оленячих рогів та сувенірів.(...)Вперше на святі було організовано показові стрибки парашутистів, які спустилися біля символічної ватри з державними прапорами.(...)

Отари проводжали з парашутистами
("Молодий буковинець", 30.05.2006)

Цього року на високогірних пасовищах Путильщини випасатиметься майже 15 тисяч голів худоби та 12 тисяч овець
У неділю, 28 травня, у Путилі відбулося традиційне щорічне свято виходу на полонину. Ще зранку до Путили потягнулися файно вбрані газди і газдині, закосичені коні і заквітчані вози, а автомашин й автобусів і не порахувати – гості прибули не лише з усієї Буковини, а й із сусідньої Румунії, Закарпаття, Івано-Франківщини. Надзвичайно гарно привітав учасників театралізованого дійства луганський вокально-інструментальний ансамбль з промовистою назвою «Воля», який приїхав до нас на запрошення новопризначеного голови облдержадміністрації Володимира Куліша.
Вперше глядачі мали можливість побачити, як косять сіно на полонині, як готують бринзу, як сукають нитки з овечої вовни – щоправда, в імпровізованому варіанті, де сценою були автомобільні помости, а виконавцями – аматори художньої самодіяльності.
З неабияким напруженням і острахом спостерігали учасники свята за польотом трьох парашутистів, які вистрибнули з невеличкого літака і плавно приземлилися на стадіоні – це були спортсмени з Косова. Незважаючи на короткочасний дощ, який так і не зміг загасити полонинську ватру, навколо неї вирував «Аркан», а зі сцени лунали гуцульські пісні – латканки. Кожен гість міг придбати собі гарний сувенір й скуштувати запашної кулеші з бринзою чи гуслянкою, а також ароматних шашликів.
Зрозуміло, не минулося й без офіційної частини – крім привітань, кращих тваринників було нагороджено грамотами й грошовими преміями. Серед них і цьогорічний ватаг – Микола Штефуряк, який в Усть-Путилі очолює приватне орендне підприємство «Толока».Має в оренді 70 гектарів випасу, і вже декілька років поспіль організовує полонину, за що йому вдячні не лише односельчани, а й мешканці навколишніх сіл. - Василь Гринюк

Повний текст - на сайті:
http://www.molbuk.cv.ua/article.asp?art_id=18117&retpath=archive


СБ

06.06.06 19:04
http://www.partorg.com/articles/2006/05/26/6429/
У Яремчі відбулася презентація туристичної геоінформаційної системи «Прикарпаття запрошує»
П"ятниця, 26 травня, 2006

25 травня в Яремчі відбувся семінар-презентація туристичної геоінформаційної системи Івано-Франківщини \"Прикарпаття запрошує\". «Єдина геоінформаційна система області є новим кроком у просуванні туристичного продукту краю. Вона дає змогу не лише зібрати в одне ціле інформацію про все, що може цікавити туриста і що може бути йому потрібним, але і моментально знайти це місце на карті, виміряти відстані між об’єктами, прокласти маршрут добирання до кожної точки», – розповів ЗІКу голова правління Тур (...)


СБ

09.06.06 15:08
Карпати: Плануючи похід у гори, варто завжди готуватися до найгіршого... (13.10.05)
Походи на Говерлу є сьогодні дуже популярними, якщо не сказати — масовими. Щоправда, одночасно сходити нині дозволено не більше, як трьомстам особам. Такі обмеження ввели після трагічних подій цього літа — заради безпеки туристів. Крім того, ці заходи допоможуть зберегти унікальну гірську рослинність. Фахівці кажуть, що далеко не всі підкорювачі цікавляться прогнозами метеослужб та вміють за підказками природи правильно визначати момент, коли треба негайно тікати донизу. Ще більша відповідальність покладена на тих, хто веде у гори дитячу команду. Про те, як найкраще організувати таку екскурсію, я дізналася від інструкторів та рятувальників. І не лише в теорії, а й на практиці спостерігала під час першого в моєму житті підкорення Говерли.

Читайте далі на сайті http://www.ua-reporter.com/news/13896


СБ

13.06.06 19:34
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2006/06/13/15886/
Гул смерті

Нещодавно знайомий лікар-терапевт розповів історію про гірське село П. на Івано-Франківщині, де лише за декілька місяців (від жовтня 2005 до лютого нинішнього року) від невстановлених причин померло восьмеро людей. Вік померлих був далеким від старості. Наймолодшому, одруженому чоловікові, який приїхав із європейських заробітків, було 29 років, найстаршій – родичці голови сільради – 54. Незадовго до смерті, за свідченнями родичів і друзів, кожен із них чув дивний неприємний гул – глухий і нав’язливий стугін, який не мав визначеного джерела та переслідував жертв навіть уночі, не даючи заснути. Жодних спеціальних слідчих дій із цього приводу не проводили. Село П. розташоване в місцевості, де й раніше спостерігали різні аномальні явища.(…) Не виключено, що Галичина невдовзі також може стати місцем постійних проявів “гулу смерті”. Найрадикальнішим засобом від нього, як здається, є негайне відселення людей із того місця, де виникає це вкрай небезпечне та незрозуміле для сучасної науки явище.
Володимир Єшкілєв


СБ

13.06.06 20:56
Журнал “Міжнародний туризм“, номер 2 від 01 квітня 2006 p.
Село на весь світ
Марія ВЛАД

Розписати б вам Розтоки, мов писанку, вишити барвистим узором — таким, як околишнi лiси, долини й потоки. Та в орнаментi вийде бiльше темного, менше ясного. Село розкидане по горах, як зорi по небу. Не розрiзнити вночi — де хата свiтиться, а де зiрниця. А в долинi воно пролягло понад Черемошем на 13 кiлометрiв. I межує iз галицькими селами Бiлоберезка, Ясенiв Горiшнiй, Великий Рожен, Яворiв, а ще — з iншими Розтоками, на тому боцi рiчки Черемош, уже на Буковинi.(...)
Леся Українка, їдучи на початку 1900-х через перевал Нiмчич пiдводою до водолiкарнi в полонинськiй мiсцинi Буркут, спинилася нагорi вiд казкового краєвиду. Побачила в долинi обабiч рiчки щось таке дивне, таке срiбне, наче мрiя, наче казка в паволоцi яблуневого цвiту, з виринаючими банями церков... Спитала — їй вiдповiли: мовляв, це називається Розтоки. Але велика поетеса вирiшила, що це видиво нiяк не називається, воно неповторне!(...)
«Я стояв, дивився i не мiг надивитися на сей прекрасний народ, що не зазнав панщини, що зберiг вiльну душу, мову i старосвiтськi звичаї, повнi краси... Скiльки цiкавих людей я пiзнав. Цими днями їду на дарабi аж до Вижницi верст з 10. Зо мною їде Коцюбинський. Забава цiлком безпечна i надзвичайно цiкава,» —писав у 1912 роцi поет Олександр Олесь. Вiн їхав на дарабi-плотi Черемошем через мої Розтоки. Шкода, що фотографiя стара, дрiбна — не розрiзнити облич письменникiв, якi навiки залишили у своїх творах красу гiр i людських душ. (…)
В моєму гiрському селi Розтоки, у маминiй хатi господарює брат Микола Влад. У його зеленiй гостиннiй оселi над Черемошем щороку вiдпочивають люди, стомленi мiстами. Вiн вiдпоює їх свiжим молоком, водить горами. Вони збирають гриби та ягоди i вбирають у себе живу ауру невмирущостi красивого, сильного краю.
Повна версія- на сайті:http://intour.com.ua/index.php?n_id=8&p_id=8&atc_id=147

Від СБ: як Ви, мабуть, зрозуміли, письменниця Марія Влад народилася в Ростоках на Косівщині, а письменниця Марія Матіос - "на тому боці", в буковинських Ростоках (Путильський р-н Чернівецької обл.). Обидва села розділяє всього-навсього Черемош...


СБ

13.06.06 21:15
http://intour.com.ua/index.php?n_id=3&p_id=2&atc_id=54
Карпати — мій найулюбленіший край. Залюбки проміняв би на нього столицю, якби давала змогу професія. Там, серед душевних людей, серед розкішної природи я зростав. Вважаю, кожному городянину, «східнякові» та іноземному гостеві України треба туди хоч раз приїхати і побачити життя таким, яким воно, на мою думку, має бути.
(Василь Вірастюк, 31 рік. Неодноразовий чемпіон світу зі стронгмену)


СБ

14.06.06 19:05
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=47974
Півхати - під музей/ Олександр ГАВРОШ (14.06.2006)
Закарпатець Василь Тегза віддав половину помешкання для приватної колекції

Заходимо у двоповерховий будинок на початку вулиці Прикордонної у Грушевому (прикордонна, бо через річку - Румунія). У звичайній хаті – справжній музей. Весь другий поверх свого помешкання Василь Тегза віддав під колекції. У 120 квадратних метрах – тисячі експонатів. Тут треба бути максимально обережним, аби не наступити на який-небудь атрибут давно минулого життя. Над деякими експонатами доводиться довго ламати голову: як же ними користувалися? Наприклад, над тодішньою дерев’яною “праскою”.
Господар сам проводить коротку екскурсію. Він до цього звик. Туристи тут часті гості. На трасі до гуцульського Рахова це - найколоритніша зупинка, яка може конкурувати навіть з географічним Центром Європи в Діловому.
Єдиний приватний музей у Закарпатті має поетичну назву “Сріберна Земля” (за переказами, колись тут добували срібло). Зібрана Василем Тегзою колекція настільки велика, що музею присвоїли звання “народного”. До речі, теж єдиного в Закарпатті.(…) Почав збирати свою колекцію Василь Тегза завсім недавно – якихось п’ять років тому. Тож виникає питання: скільки цього добра розкидано по краю, якщо одна людина зуміла створити цілий музей?
“Мій музей має дві суттєві переваги, - ділиться роздумами господар. - По-перше, він - безкоштовний. А по-друге, у мене люди контактують з речами. Ви їх можете торкнутися, порозглядати, приміряти. Хто вам ще таке дозволить? А в цій старовині - столітня енергетика! Було таке, що американець з діаспори зайшов у цю світлицю, сів та й заплакав”.(…)
Ми спускаємося поверхом нижче, де дружина Людмила готує закарпатський обід. Адже страви теж є елементом екскурсії. Токан з бринзою – невіддільний від “Срібної Землі”, як і куделя чи гуня. “Я хочу, аби люди відчули колорит нашого краю”, - проказує господар, наливаючи погар червоного вина власного виробництва.


СБ

15.06.06 11:42
Дуже зрадів, придбавши щойно свіжі номери журналів КАРПАТИ (7 грн.)та СІTY LIFE (6.50). Поки що переглянув там фотоілюстрації - воістину фантастичні!(Тому рекомендую й вам придбати обидва часописи, не чекаючи на появу нет-версій). Змістове наповнення (про яке згодом напишу)теж у загальному непогане.


СБ

21.06.06 17:08
Власти Каменец-Подольского — третьего в Украине города после Киева и Львова по количеству архитектурно-исторических памятников - затеяли масштабную реконструкцию инфраструктуры. Hынешним летом предполагается начать реставрацию Дневной башни Старого замка, а также заняться восстановлением Заповедного бульвара.
Детальніше:
http://www.dsnews.com.ua/index.php?action=article&r_id=32&article_id=26531


СБ

21.06.06 19:04
Галицький кореспондент, № 25, 22 червня 2006 року
http://www.gk-press.info/8.htm

"ТАКИ БІГМЕ КОЛОМИЯ КРАЩА!"
Цю історичну фразу, за переказами, промовили коломияни, увійшовши в складі австрійської армії 1814 року до Парижа. Кожен, хто приїжджає в це місто, ловить себе на думці, що все це він начебто вже десь бачив, що ці вулиці, майдани, двоповерхові кам"яниці, запахи, люди йому чимось знайомі, на диво впізнавані, свої. Все це — Коломия, неповторна у своїй чарівності та самобутності столиця Покуття.
Її досі називають маленьким Віднем, Парижем чи принаймні Львовом. І для таких порівнянь Коломия має вагомі підстави. Адже тут збережено дещо занедбану, але не спотворену новітніми "архітектурними знахідками" (як це відбулося в Івано-Франківську) історичну частину міста. Коломия впродовж століть не втратила власного "обличчя", того своєрідного шарму, який ніколи не повторюється і водночас по-домашньому привабливий, рідний.

Минувшина
Коломия, як стверджують науковці, належить до найдавніших галицьких міст. Перша літописна згадка про неї зафіксована ще 1241 року, хоча, на думку дослідників, є всі підстави стверджувати, що вік міста значно поважніший. Упродовж своєї історії Коломия пережила різні періоди — це були часи занепаду та розквіту. Для прикладу варто бодай згадати, що лише в ХVІ столітті татари 24 рази проходили Коломийським повітом, місто тоді було тричі повністю спалене та зруйноване. І таких руйнувань Коломия від різних завойовників зазнавала постійно. Але місто щоразу відроджувалось, воно не втрачало свого значення великого торгового та культурного центру на шляху до Європи.
Коломия — це місто традиції, дотепер у музеї історії міста зберігається чимало експонатів, які засвідчують, що столиця Покуття уважно та шанобливо ставилась до всіх тих, хто примножував її славу.

Історичні проходи Коломиєю
Значення і вага Коломиї в історії настільки велика, що для розповіді про неї та її визначних мешканців забракло б і кількох об"ємних книг, а не лише однієї газетної статті. Тому ми вирішили здійснити невелику екскурсію вулицями Коломиї для того, щоб довідатись бодай декілька цікавих історій з життя міста. Нашим провідником була науковий співробітник музею історії міста Коломиї Мирослава Кочержук.
Історія перша: Коломия — місто без доріг. Якраз у цьому сенсі Коломия, очевидно, вирішила конкурувати з Івано-Франківськом — дороги в місті, навіть центральні, це суцільні ями та баюри. Але, як з"ясувалося, ситуація століття тому була зовсім не краща, громада благала магістрат виділити кошти на ремонт вулиць, австро-угорська влада виявилась більш свідомою, аніж нинішня українська, з часом усі основні шляхи міста були вимощені бруківкою (у радянські часи практично вся знищена). Водночас у міста на початку минулого століття були також інші, не менш важливі проблеми. Тогочасне видання "Газета коломийська" від 28.08.1895 р. писала: "Кілька днів на вулиці Кілінського лежить здохлий кіт, а в Чорному потоці, який протікає вздовж вулиці Беднарської, нагромаджена така кількість здохлих псів, котів та всяких нечистот, що при дуже мілкій воді та наближенні спеки це може стати загрозою здоров"ю мешканців вулиці. Це відбувається, незважаючи на встановлену таблицю з написом "Заборонено засмічувати потік. Штраф два злотих". Санітарна служба повинна звернути особливу увагу на стан потоку". Наче навмисно, як розповідали коломияни, за кілька днів до нашого приїзду навпроти музею Гуцульщини лежав здохлий пес... Очевидно, історія має здатність повторюватись навіть у такий дещо комічний спосіб.
Однак славу Коломиї принесли аж ніяк не комунальні проблеми, яких не бракує ледь не в кожному нашому місті. Упродовж тривалого часу наприкінці ХІХ-на початку ХХ століття місто утримувало першість за кількістю видавництв в усій Галичині, які друкували твори визначних українських письменників. Чимало з них неодноразово відвідували Коломию. А Іван Франко не лише часто бував у Коломиї, але, як відомо, навіть побував тут у в"язниці. Письменник неодноразово виступав на численних українських громадських зібраннях у місті, читаючи власні твори. Він також став тим, хто підтримав свого часу створення Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини. У музеї історії міста зберігається крісло, передане родиною коломиян, у якій зупинявся Великий Каменяр. Саме в цьому темно-багряному фотелі Іван Франко, цілком ймовірно, відпочивав після палких промов та дебатів.
Але місто було пов"язане не лише з прізвищами визначних діячів української культури та мистецтва. 1880 року приїжджав сюди також найясніший цісар Франц-Йосиф. Він був тут упродовж цілого дня. Пізніше в Коломиї цілих три місяці прожив, відбуваючи військову службу, племінник цісаря Карл, згодом останній кайзер Дунайської імперії разом з дружиною Зітою. Нащадки родини Габсбургів ще й зараз говорять про те, що їхня бабця Зіта все своє життя добрим словом згадувала Коломию. Вона любила це місце на світі і завше не залишала мрії туди повернутися. На жаль, будинок, де мешкав син цісаря, не зберігся. Його можна хіба побачити на листівках, альбоми з якими так старанно видають коломийські колекціонери.
Цими тісними затишними вуличками, не зіпсутими часом, мандрував також відомий в усьому світі літературний провокатор Леопольд фон Захер-Мазох. Пам"ятаєте його "Дон Жуана з Коломиї"? Цю постановку й зараз можна побачити в міському театрі, унікальній мистецькій установі, на кін якої виходили, без перебільшення, геніальні актори.
А вже згаданий Леопольд фон Захер-Мазох писав про Коломию так: "Якщо комусь захочеться створити невеликий образ Галичини, то нехай поїде на ярмарок до Коломиї. Там він опиниться на форумі давньої римської колонії. Серед штовханини гендлярів, які пропонують, купують, сновигають туди й сюди, він побачить, як перед ним пропливає в розмаїтих обличчях дивовижна країна. Йому здаватиметься, що він то на багдадському базарі, то на церковній площі якогось села у Шварцвальді. Як і там, ударять по руках смаглявий вірменин з довгим чубуком та білявий шваб з короткою файкою в кутику уст. Відчуття подібності проймає його, і він бачить, як Схід і Захід простягають один одному руки". Письменник не помилився. У Коломиї були великі колонії євреїв, які займалися торгівлею та ремеслами, вірмен; ціла німецька громада, переважно інженери, які приїхали добувати чорне золото Карпат — нафту в Слободі Рунгурській і транспортувати її колією спеціально прокладеної 1886 року через центр міста залізниці. Подейкують, що центром Коломиї її проклав Станіслав Щипановський, магнат, що добував нафту. Він дав хабара комусь із магістрату — і колія пролягла ледь не повз ратушу. І от перед тим, як поїзд мав проїхати містом, попереду нього йшов чоловік і палицею із дзвоником розганяв курей, свиней, псів та дітей, щоб хтось з них випадково не потрапив під потяг. 1967 року цей екзотичний залізничний маршрут ліквідували.
Нащадки тих коломиян ще й зараз навідуються до рідного міста. Генеральний директор департаменту Євросоюзу Гюнтер Бурхардт п"ять років тому привіз сімейні документи, що підтверджують походження його родини з коломийської німецької колонії. І таких прикладів чимало.
У музеї міста серед інших експонатів — велетенський якір, ніби підтвердження того, що Коломия знаходиться не лише на перехресті доріг у Європу. Ще не так давно повноводним Прутом усе те, що вироблялося в місті, можна було відправляти в усі сусідні країни.

Коломийська гімназія і не тільки
Василь Стефаник, Марко Черемшина, Лесь Мартович, Мирослав Ірчан, Петро Франко, Антін Крушельницький, Роман Іваничук і ще багато-багато інших визначних людей бачили стіни Коломийської гімназії. Це унікальний навчальний заклад. Створена в 1861 році, спершу мовою навчання мала німецьку, пізніше польську. І лише з 1900 року тут починають викладати українською. Професура в гімназії була не лише високоосвіченою. Усі вони були патріотами рідної землі, здебільшого відомими громадськими діячами. Очевидно, саме тому чимало з випускників Коломийської гімназії поповнили лави Українських січових стрільців, Української повстанської армії, дивізії "Галичина".
У центрі міста дотепер зберігся будинок, у якому працював і жив адвокат Кирило Трильовський, засновник січових товариств, які пізніше стали основою для створення легіонів Січових стрільців. Тут скарали на горло ватажка карпатських опришків Олексу Довбуша. Звідси у ХVІІІ столітті юдейська громада почала поширювати хасидизм — ідею свободи вибору, відповідальності перед Богом та сумлінням. Коломия свого часу стала одним з найкращих зразків співжиття людей різних національностей. Усім знаходилось місце в Коломиї. Нікому тут не було тісно. До Коломиї й тепер приїжджаєш із хвилюванням, адже добре усвідомлюєш, що це невелике місто завжди готує і має для тебе нові відкриття.

Іван КОСТЮК


СБ

21.06.06 19:10
P.S. У цьому ж номері:
http://www.gk-press.info/7.htm
КРИМСЬКИЙ СЕРВІС: СПІЙМАЙ ТУРИСТА!
(Hайпопулярніші способи обдурювання туристів у Криму)


СБ

22.06.06 14:35
http://www.umoloda.kiev.ua/number/697/171/25315/- розширена версія статті О.Гавроша про музей "Сріберна земля", що на Закарпатті (див. мій допис від 14.06.)


СБ

23.06.06 16:38
Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран – твоя домівка,
Два виміри, і третій – в глибину...
Ліна Костенко
“Я не знаю більш національного народного генія, – казав про Миколайчука Параджанов. – До нього це був Довженко”. До речі, незважаючи на те, що жоден із більш-менш помітних (у мистецькому плані) фільмів того часу не обходився без його участі, звання народного артиста Миколайчуку так і не надали. Народним актора визнав сам народ. Його любили, як нікого іншого з вітчизняних акторів. Цим люди засвідчували свою повагу Івановому таланту, а ще висловлювали справжнє, часто, може, і підсвідоме, ставлення до цієї держави, її цінностей і звань.
Повний текст – на сайті:
http://bezcenzury.com.ua/ua/archive/7091/cinema/7134.html – укр. мовою
http://bezcenzury.com.ua/ru/archive/7091/cinema/7134.html – на русском

У сьогоднішньому тижневику “Київські відомості”, стор. 4, опубліковано велике інтерв’ю з дружиною актора Марією. У російськомовній щоденній газеті текст мав з’явитися кілька днів тому. На жаль, веб-сторінка видання вже 2 тижні не оновлюється.


СБ

23.06.06 17:00
http://www.umoloda.kiev.ua/regions/72/208/0/15830/ - Карпатська вузькоколійка


СБ

23.06.06 17:57
Цьогорічна забава музики з народницьким стрижнем "Шешори-2006" відбудеться у звичних для себе числах: 12-14 липня включно. Місце події не змінюється: карпатське село Шешори Косівського району Івано-Франківської області. Цього року фест збере гурти з Великобританії, Естонії, Німеччини, Польщі, Румунії, Франції, Чехії та, звичайно, з України. Звучатиме як автентична музика у виконанні народних, родинних колективів, так і найрізноманітніші сучасні її прочитання. Крім великої сцени, одночасно діятимуть кілька малих майданчиків.(//vidido.com.ua/archives.php?id=A2006061)


СБ

26.06.06 14:47
Група молодих людей кілька днів тому на майдані Івано-Франківська виступила з вимогою надати гуцульському діалектові статус регіональної мови, - пише “Газета по-українськи” за 23.06. Гуцули прийшли на майдан у вишиванках, із музиками місцевого гурту ”Петровичі”. У руках тримали плакати з написами ”Коломия — столиця України”, ”Фірман — наш господар”. Тут же влаштували і гуцульські танці. Молоді люди підсміювалися з рішень облрад східних регіонів, де російській мові надали статусу регіональної.
— Нам треба хоча б українсько-гуцульський словник. Але і його не маємо. Уже кілька років звертаємося до влади з проханням надати гуцулам певний статус, — вже серйозно сказав ”ГПУ” Дмитро Ватаманюк, 57 років, голова Всеукраїнського товариства ”Гуцульщина”. — Нам ніхто не допомагає. Ми все робимо на громадських засадах. Незабаром звернемося й до Ради Європи.
Нині на території Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей проживають близько 400 тис. гуцулів. Вони користуються власною мовою, виконують традиційні обряди і дотримуються звичаїв. У сусідній Румунії є 25 сіл, де живуть гуцули. Румунська влада виділяє щороку на кожного з них $15. За ці гроші гуцули влаштовують зустрічі, свята й фестивалі.(http://www.gpu-ua.info/index.php?&id=117412&rid=15)


СБ

26.06.06 15:33
ХVІ Міжнародний гуцульський фестиваль знову в Коломиї - з 25 до 27 серпня 2006 р. До прикарпатського міста він повернувся після шести років мандрів карпатським краєм. Попередній відбувся у Рахові на Закарпатті. А цьогорічний мав проходити в Надвірній. Однак делегація останньої на церемонію передачі естафети не з‘явилась. Всі учасники фестивалю отримають дипломи та гуцульські сувеніри.
Не буде і звичних хорових колективів. Завдяки цьому зменшиться кількість учасників фестивалю, а, відповідно, і витрати. В рамках святкування франкових днів відбудеться краєзнавчий круглий стіл та науково-практична конференція. Також вирішили, що фестиваль не буде проходити лише в Коломиї: другий його день буде у Печеніжині. А гала-концерт представники Коломиї планують об‘єднати з днем міста,- читаємо на сайті www.ngo.if.ua (09.06.2006).


СБ

26.06.06 15:46
У київському видавництві «Спалах» вийшли друком два престижні фотоальбоми, - читаємо на офіційному сайті www.if.gov.ua (07.06.). До першого – “Україна – любов моя” - вступну статтю написав Віталій Коротич, а поезія Ліни Костенко додала світлинам експресії та образності. Серед фотографій відомого фотохудожника з Тисмениці Богдана Мохняка переважають карпатські сюжети: барвисте, неповторне за своїм самобутнім колоритом гуцульське весілля, мальовничі полонини Кострича, схилів гори Хом’як, допитливі та безпосередні обличчя поляницьких дітлахів, картинки богородчанського сільського побуту. Фотоальбом значною мірою розрахований на зарубіжного читача – його видруковано сімома мовами й загальним тиражем 30 тисяч примірників. І хоча ціна книги трохи «кусається», вона не залежується на прилавках магазинів. Тому народився ще один фотоальбом - “Україна – край чарівний”, який у дещо зменшеному форматі повторює успіх свого попередника.


СБ

27.06.06 18:26
Дуже порадував сьогоднішній львівський ЕКСПРЕС, помістивши аж 3 статті з карпатської тематики.

1. На Закарпатті відкрито перший цех з виробництва бринзи. Сільськогосподарський кооператив "Рахівська бринза" дістав грант ПАМ на закупівлю обладнання. Молоко для виробництва "гуцульської віагри" постачатимуть з ферм, а кілограм продукції коштуватиме 18-25 грн.
Від СБ: було б доречним відкрити при кооперативі й дегустаційний зал з афинівкою...

2. На Буковелі у вихідні відбувся всеукраїнський фестиваль "Екстремальне літо-2006". У виконанні близько 200 професіоналів та аматорів гірського велоекстриму й вуличного хокею на роликах можна було побачити показові виступи ВМХ-райдерів, заїзди спортсменів з велотріалу на ролер-майданчику, змагання зі швидкісного спуску. За повідомленням директора ГК "Буковель" Олександра Шевченка, тут планують збудувати готель економ-класу з доступними для молоді цінами (50-70 грн./добу), щоб люди мали змогу відпочивати на гірськолижному курорті й улітку.

3. В розлогій статті "Куди поїхати влітку" розділ відведено й Карпатам. Цього року, пише газета, особливо пожвавішало Яремче, де туристи відтепер можуть підніматися човнами проти течії Прута, а тоді спускатися стрімкою річкою на понтонах. Серед літніх перлин для відпочинку найбільше вимальовуються Солотвине, Розлуч, Верхнє Синьовидне, Сколе. На Закарпатті модні низини з термальними водами, напр., у Берегівському районі. Однак відпочинок в агрооселях не такий уже й дешевий: 70-100 грн. з особи із харчуванням. Хоча можна знайти й за 50 або 150 грн., а то й за десятку.


СБ

27.06.06 20:41
http://www.expres.ua/articles/2006/06/26/9029/
В Iвано-Франкiвську кiлька молодiжних органiзацiй провело акцiю "Гуцульському дiалектовi - статус регiональної мови". Цей захiд мав комiчний характер. На Вiчовий майдан вийшли молодi активiсти з гаслами: "Писанка - файнiша матрьошки", "Гуцульському дiалекту - статус регiонального", "Гуцул i в Москвi гуцул". Пiд плакатами зiйшлися музиканти з гуцульськими iнструментами: дримбою, сопiлкою, цимбалами. Решта присутнiх танцювала аркан та спiвала коломийки.(…)


СБ

29.06.06 17:12
http://www.umoloda.kiev.ua/number/701/163/25448/
Славне місто Коломия у другій половині ХІХ — на початку ХХ століть вважалася провідним, другим за значимістю після Львова, науково-культурним центром Галичини.(…) У 1849 році священик Микола Синовіцький створив у Коломиї першу читальню, після чого популяризація знань серед простого люду поширилася по всій Галичині. Перед Першою світовою війною тут започаткувався потужний антиалкогольний рух та виник перший український аматорський театр під керівництвом отця Івана Озаркевича, діяло чотири друкарні та чимало видавництв.
У наш час пальму науково-культурної першості в Галичині після Львова перехопили Івано-Франківськ та Тернопіль, проте й Коломия не втратила свого особливого інтелігентного шарму. Не в останню чергу — завдяки організованому ще в 1926 році Музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського.
Як не дивно, пробудженню ідеї спорудження Народного дому і створення під його дахом музею певним чином посприяв цісар Франц-Йосиф І. До приїзду його імператорської величності в Коломию у вересні 1880 року представники польської та української громад міста підготували дві окремі етнографічні виставки, які знайомили із життям та побутом гуцулів і покутян. Франц-Йосиф І, котрий з почтом прибув у Коломию залізницею, з цікавістю, як писав згодом у книжці «Руська читанка» І. Крижанівський, оглядав експонати, звернувши особливу увагу на церковну різьбу, образи, а також на вироби домашнього селянського промислу, передусім різьбярські роботи гуцула Юрнюка, гончарні — Бахматюка. Він висловив повне задоволення побаченим. А дві весільні гуцульські пари, які прибули на конях з Криворівні та Космача, так подивували цісаря, що отримали від нього по 50 золотих дукатів.
Приїзд монарха завдяки тодішнім акулам пера, що його супроводжували, відкрив для Європи дуже цікаву етногрупу гуцулів. Настільки, що серед австро-угорської знаті стало модно прикрашати помешкання мистецькими виробами найвідоміших майстрів з краю Черемошу й Пруту. Їхні імена зазвучали у Відні. Австрійське етнографічне товариство вельми зацікавилося Гуцульщиною, і на його замовлення Іван Франко та Володимир Гнатюк здійснили експедицію в Карпати, де зібрали велику кількість цінних ужиткових речей для віденського Музею народного мистецтва. Нині його колекція нараховує близько 3 тисяч експонатів iз Гуцульщини та Бойківщини. Твори прикарпатських народних майстрів демонструвалися навіть на всесвітніх виставках у Парижі.
(…) Нині в музеї зберігається понад 50 тисяч експонатів від часів трипільської культури до наших днів. Із них виставлено лише близько трьох відсотків, решта — в запасниках. Окрім високомистецьких творів, зокрема інкрустованої зброї, розписів на кахлях, чудової колекції картин і жіночих прикрас, тут лежать речі ужиткового призначення — кептарі, кожухи, тайстри, череси, ліжники, кресані, бартки тощо. Музей — знаний і шанований в Україні і поза її межами. Його унікальні експонати захоплено — майже як цісар Франц-Йосиф І — оглядала «незалежна» владна еліта, включаючи перших осіб держави, - пише “Україна молода” в номері за 27.06.2006.


Артем
Донецк
30.06.06 13:12
«Шлях бравого вояка Швейка» завершиться у Львові
11:23 30.06.2006

Сьогодні, 30 червня, о 16 годині відбудеться символічне завершальне дійство біля пам’ятника Швейку, що поблизу «Віденської кав’ярні», пов’язане з презентацією на території Львівської області Першого міжнародного туристичного фестивалю «Шляхом бравого вояка Швейка». Фестиваль відбувся 14-18 червня у межах акції «Європа без кордонів» на території Словаччини, Польщі та України. Про це повідомила прес-служба Львівської ОДА, передає ЗІК

Міжнародний туристичний фестиваль «Шляхом бравого вояка Швейка» планується проводити щорічно, що сприятиме інтеграції України, зокрема Львівської області у Європейський культурний простір. Фестиваль проходив туристичним шляхом, який отримав за Європейською класифікацією туристичних шляхів код R63 «Прага-Львів» і охоплює 6 європейських країн: Чехію, Словаччину, Австрію, Угорщину, Польщу та Україну.

«Віденська кав’ярня» із скульптурним зображенням героя роману Я. Гашека – бравого вояка Швейка, планується у подальшому використовуватися як початковий пункт Міжнародного туристичного фестивалю «Шляхом бравого вояка Швейка».

УРА-Інформ.


СБ

03.07.06 18:27
Рясніє матеріалами з карпатської тематики й “ГПУ” (“Газета по-українськи”, присутня також y неті: www.gpu-ua.info), де останніми днями можна було, серед іншого, прочитати таке:
Чотири тисячі жителів села Нижні Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області залишилися відрізаними від світу: після триденних дощів почав руйнуватися міст, що з’єднував село із сусідніми Верхніми Петрівцями. Захиталися ще два мости через Сіретел у сусідньому Красноїльську. В Івано-Франківській області теж найбільше постраждали річкові мости — 8 пішохідних і 27 автомобільних. На 4 м вода піднялася всього за кілька годин. Багато жителів області залишилися без газу та телефонного зв’язку. У місті Яремче, наприклад, припинено газопостачання 80 будинків. - №155 (03.07.2006)
100 екіпажів джипів з України, Польщі, Австрії, Німеччини та Фінляндії з’їдуться 7–8 липня на Івано-Франківщину на Міжнародний джип-фестиваль ”Козацькі вертепи”. У селі Новий Мізунь Долинського району екстремали змагатимуться в швидкій їзді та вмінні долати несподівані перешкоди. Організовує фестиваль закарпатський клуб екстремальних подорожей та ”Вертеп-клуб Варшава”. - №155 (03.07.2006)
У популярному серед туристів урочищі Драгобрат відбудеться фестиваль ”Свято Купала на Драгобраті”. На гостей чекають із 6 липня. Уночі запалять гуцульську ватру. У вихідні туристів проведуть карпатськими стежками до високогірних озер, покатають верхи на конях. - №154 (30.06.2006)
У селі Баранинці (неподалік Ужгорода) 2 липня стартує міжнародний фестиваль народного гумору ”Словоблуд-2006”. У ньому візьме участь понад 70 гумористів з України, Угорщини та Словаччини — утричі більше, ніж торік. Другий етап фестивалю пройде в селі Гемерська Полома в Словаччині. Закриють ”Словоблуд” в ужгородському ресторані ”Деца у нотаря”. - №153 (29.06.2006)
60-річна художниця Євгенія Зарицька з Косова майже рік чекає на дзвінок Віктора Ющенка. Востаннє президент телефонував, щоб подякувати за три комплекти мальованих кахлів по 100 штук кожен, які художниця виготовила на його замовлення. На кахлях зображений родинний герб Ющенків: калина, стільники у вулику, бджоли. Вгорі напис: ”Віктор Ющенко”. Кахлі виготовили спеціально для дачі президента.(…)Євгенія Зарицька вже без ніг, права рука паралізована — нещодавно перенесла інсульт, різко погіршився зір. - №152 (27.06.2006)


СБ

03.07.06 18:35
Закарпатець Олександр Ковач, 36 років, —із тих, хто виступає за легалізацію приватного виробництва вин. Він має великий винний погріб під власним будинком, але жодного літра вина легально продати не може: забороняє закон.(…) До підвалу ведуть широкі бетонні сходи. За великими залізними дверима простора кімната. Стіни оздоблені тесаним камінням, підлога чисто виметена. Ніс лоскоче сирувато-пряний запах. Проходимо у двері ліворуч, повз дві пластмасові бочки літрів на 200. З них стирчать прозорі шланги. — Це для продажу, — зауважує Ковач.
Наступна зала облаштована для дегустацій. З одного боку зо 15 дубових бочок, із протилежного — на полицях пляшки, чисті фужери, маленькі бочечки. Посередині — два дерев’яні столи з лавками осіб на 15–20. На стінах кілька медалей і грамоти.
1998-го пан Олександр поїхав до Чехії на заробітки. Працював у місцевого винороба. Потім повернувся і спробував удома виготовляти якісні вина з європейських сортів: Мерло, Шардоне — без гібридів. Тепер Ковач виробляє дванадцять сортів вин. У діжках має вже десь із 5 тис. літрів вина. Таких виноробів, як він, на Закарпатті з півтора десятка. Наприклад, Василь Дрогобецький з-під Мукачевого, Карло Шош з-під Берегова. За оцінками Ковача, кожен другий господар на Закарпатті має до 800 л вина. У селах літр вина можна купити за 5–7 гривень. В іменитих виноробів — по 15–50. Зараз приватні господарі торгують вином нелегально. Бо, щоб законно виробляти та продавати вино, треба заплатити 250 тис. грн за річну державну ліцензію. Таких грошей ґазди не мають.
На Закарпатті приватних виноробів не переслідують. До них ходять постійні клієнти, або ті, кого вони рекомендують. Про візит домовляються по телефону, приватно. Але поставити справу на широку ногу винороб не може — його відразу приструнить податкова або міліція. — Єдине місце, де можу легально продавати вина, — розповідає Олександр, — виставки та фестивалі. Але їх мало. От востаннє — на Мукачівському в січні — продав понад 500 літрів. А можу ж набагато більше.
Олександр Ковач зараз створює Спілку приватних виноробів, яка перейматиметься проблемами дрібних виробників. - №154 (30.06.2006) - http://www.gpu-ua.info/index.php?&id=118352&rid=35


СБ

05.07.06 14:47
Міжнародний семінар професійних флористів (майстрів прикрас із рослин) відбувся у Ворохті на Прикарпатті. Витвори розкупили відпочивальники з місцевих турбаз, a плетені із зелених стебел панно - власники ворохтянських кав’ярень і колиб. Щоправда, на півтораметрові гриби із соломи покупця поки що не знайшли. Коштують вони кілька сотень гривень. – ГПУ, №156 (04.07.2006)

Восьмий ”Петрівський ярмарок” відбудеться в неділю у Чернівцях. Ярмаркуватимуть у Парку відпочинку ім. Шевченка, на вул. Головній та стадіоні ”Буковина”. Кондитерські цехи та міні-пекарні області пригощатимуть усіх смачною здобою, а винороби частуватимуть домашнім вином.

Змагання зі спуску на велосипеді по схилу гори пройшли у туркомплексі ”Буковель” на Івано- Франківщині. Тут проклали 1600-метрову ”доріжку” в навмисне жахливому стані — з трамплінами, поворотами, ямами. Організував змагання івано-франківський клуб ”Адреналіновий стиль”. Спуски з гори на велосипедах, що його називають ”даунхіл”, нині стають дедалі популярнішими. Завдання велосипедиста — якнайшвидше з’їхати вниз по горбах, ямах, корчах. Хто швидше це зробить, той і переміг. Для цього потрібен спеціальний низенький і дуже міцний велосипед, який коштує щонайменше тисячу доларів. На ньому їдуть напівсидячи в сідлі, тримаючи ноги на педалях напівзігнутими. Туркомплекс зробив велосипедистам знижки. Триразове харчування та проживання в чотиримісному номері коштувало 63 грн з особи на добу. – ГПУ, №157 (05.07.2006)


СБ

06.07.06 18:06
Чи ходитимемо на Чорну Гору
(Стаття під такою назвою з"явилась в рубриці "Б"ємо тривогу" у Верховинській районній газеті "Верховинські вісті" № 4 від 20 січня 2006 року).

У зв"язку зi запланованим будівництвом на території с. Дземброня гірськолижного курорту фірмою "Сімекс" починається масова приватизація земель від центру села в напрямку до гори Піп Іван.
Проблема в тому, що саме тут проходить один з найцікавіших карпатських туристичних маршрутів: с.Дземброня - г. Вухатий Камінь - г. Піп Іван - г. Смотрич - с. Дземброня. Якщо земля місцевими жителями і громадянами, які проживають за межами сільської ради, буде приватизована, а пізніше продана "Сімексу" чи іншій комерційній структурі, здійснити кількаденну подорож до Чорної гори стане нереальним. То чому ж ніхто не турбується про виділення спочатку землі для туристських стоянок, доступу до джерел води? А, можливо, приватизують навіть саму стежку?
Люди на Піп Іван ходили вже не одне століття, і в майбутньому вони ще більш активно підніматимуться до "Білого слона", але такі подорожі можуть максимально ускладнитись. Серед мандрівників немало як іноземців, що складає престиж Верховинщині, так і жителів району, для яких таке сходження вже стало традиційним. Але з часом на цьому традиційному маршруті мандрівники можуть побачити таблички з написом: "Прохід заборонено, приватна власність", а, може, й наткнутись на воєнізованих охоронців, які будуть зривати туристські намети з приватної землі, гасити вогнища туристів і т.д. Тому, поки не пройшла приватизація і власники не одержали приватизаційні акти на землю, потрібно визначитись і зробити так, щоб вся туристська стежка проходила по землях, які не відноситимуться до приватної власності. Враховуючи те, що по такій складній місцевості важко мандрувати одноденними походами, потрібно залишити в розпорядженні для мандрівників ділянки, де туристи зможуть встановлювати намети, влаштовувати бівуаки. Вони повинні мати доступ до джерел води. І, взагалі, недопустимим є те, коли приватизують землю, якою проходитиме сама стежка як до Чорної гори, так і до інших вершин: Смотрич, Вухатий Камінь, Дземброня, Менчул та ін. Тобто, приватизація земель і будівництво самого курорту в Дземброні повинні вирішуватись не на шкоду туризму, який саме на цих теренах чи не найкраще розвинений.
Гора Піп Іван Чорногірський (2028 м.) є чи не найпопулярнішою вершиною в Українських Карпатах після Говерли ( 2061 м.), і до неї повинен бути вільний доступ усім: й іноземцям, й українським туристам, і нашим гуцулам, які люблять гірські подорожі й регулярно піднімаються до руїн старої обсерваторії.
Отож, сільська і районна влада мали б не допустити непоправної помилки. Всіх небайдужих до цієї проблеми просимо відгукнутись і запропонувати правильні варіанти виходу із ситуації, що склалася.
Дмитро Ватаманюк -
депутат обласної ради, голова товариства "Гуцульщина"
Василь Кобилюк -
командир гірського рятувального підрозділу, дійсний член Ради з туризму Kарпатського регіону


СБ

12.07.06 15:42
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=48681
На Сріблястих водоспадах - вода двадцятиградусна
Галина ВДОВИЧЕНКО (12.07.2006)

Щороку 12 липня на березі річки Пістинки у Карпатах починається традиційний фестиваль «Шешори».
Раз приїдеш сюди - тягнутиме знову і знову. У село Шешори (наголос – на першому складі), що за дванадцять кілометрів від Косова на Івано-Франківщині, на річці Пістинці (притока Пруту) є двійко невеличких водоспадів. Їх називають Шешорськими, або Сріблястими. Нижній спадає з висоти 4-5 метрів. Менший – висотою два метри.
Нижній раджу обдивитися з усіх боків – залежно від кута зору він виглядає по-різному. З високого берега, з плетива коріння старого дерева, що нависло над прірвою, водоспад викликає захоплення, змішане з жахом. Моторошно дивитися вниз на кипіння води серед кам’яних валунів. Але саме сюди, у цю киплячу воронку, стрибають місцеві хлопці. Відпочивальники ж бавляться внизу, біля великого плаского каменя – у правому або лівому “котлі”. Опинишся у воді - тебе миттєво закрутить у вирі, немов у стрибку з парашутом. А викине, як тріску, нижче по течії, тільки встигай орієнтуватися, аби не налетіти на камені. Подивишся на водоспад з моста – бачиш одне, з бокових сходів - інше. Коли сидиш на великому камені серед води, перед тобою відкривається зовсім інша картина. Вода у водоспаді дивовижно тепла – купаєшся, не відчуваючи холоду, і думаєш, що це через спеку. Насправді ж, кажуть, двадцятиградусна вода у Шешорських водоспадах влітку – це швидше правило, аніж виняток. За чистотою – гірська. За теплотою – морська...
Зупинитися на ночівлю можна просто на березі – тут є кілька місцин, де ставлять намети, заплативши по 5-10 гривень. Навколо – краса. Єдине, що виглядає у ці дні непривабливо - захаращений лівий берег між двома водоспадами. Кілька днів тому тут йшла велика вода з гір і залишила по собі намули зі старим корінням, уламками гілок...
Не буде проблем і з цивілізованою ночівлею: на парканах навколишніх хат – таблички “Здаються кімнати”. Ціна – у середньому по 20 гривень за добу за одне ліжко. А можна домовитися про те, аби поставити свій намет на господарському подвір’ї або у садочку – і спокійно залишати без нагляду свої речі. Є тут і приватні, сучасні, з усіма принадами цивілізації, котеджі для відпочивальників. Але і ціна в них уже зовсім інша.
А сьогодні – саме на Петра і Павла – на берегах Пістинки традиційно починається фестиваль “Шешори”. Протягом трьох днів лунатиме етнічна музика, яка гармонійно вплітатиметься у шум води. Музиканти з України, Великобританії, Естонії, Німеччини, Польщі, Румунії, Франції, Чехії демонструватимуть свої можливості, тішитимуть туристів музикою, яка не підвладна тимчасовій моді...


СБ

12.07.06 15:45
З Кутівського базару повертаються о шостій ранку, пише у "Високому замку" (11.07.2006) Галина ВДОВИЧЕНКО (http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=48640)


СБ

14.07.06 12:49
Майже в усіх закарпатських водоймах і річках купатися небезпечно. На території області є лише чотири спеціально облаштовані місця для відпочинку поблизу води? – пише “Аргумент-газета “ за 12.07.(http://argument-ua.com/publikatsiyi/zahidna-ukrayina/kupatysya-zaboroneno.html). Купаючись у недозволених місцях, закарпатці ризикують не лише потонути, а й підхопити холеру, дизентерію, черевний тиф, гепатит та сальмонельоз. Бо вода кишить різноманітними кишково-шлунковими інфекціями, запевняють місцеві санепідеміологи. І додають, що до закарпатських річок та водоймищ впадають сотні каналізаційних стоків. А береги вкриті стихійними сміттєзвалищами. Менш забрудненою є вода в гірських річках, віддалених від населених пунктів. Про небезпеку для здоров’я багатьом відпочивальникам відомо. “Страшно тут купатися, вода брудна. Але в цю спеку треба кудись вийти, відпочити і сполоснутися у воді. Хай і брудній. Ці стоки, звичайно, псують відпочинок, поблизу них смердить”, – каже 53-річна ужгородка Марія, облюбувавши собі одну з каменюк посеред річки Уж в Ужгороді.


СБ

14.07.06 16:03
День села в закарпатському Нижньому Селищі цьогоріч перетворився на фестиваль етнічної музики, - пише сьогодні “Львівська Газета” (http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2006/07/14/16741 ). Фестиваль “Селиська співанка”, який декілька років тому започаткували місцевий сировар Петро Пригара та двоє переселенців з Європи Лонго Май Орест Дель Соль та Юрген Крефтнер, відбувається щодва роки в день Петра й Павла. Саме на це свято більшість заробітчан із навколишніх сіл повертаються додому. Як повідомив керівник фестивалю Олександр Липчей, головною умовою участі була якісна жива музика. Вдалося спорудити три сцени, на яких виступали гості та місцеві музики, а в залі будинку культури ставили театральні вистави. Головними учасниками фестивалю були: Олег Скрипка та “Ле Гранд Оркестр”, “Ді Гріне Кузіне” (Берлін), “Карпатіянs” (Київ), “ДахаБраха” (Київ), “Гудаки” (Нижнє Селище), а також театральні колективи з Києва та Рівного. Співорганізатор фестивалю Юрген Крефтнер вважає фестиваль “своєрідним весіллям культур”. Олег Скрипка зізнався: “Я їхав сюди й думав, що то буде якийсь захід у клубі на 150 осіб, а тут виявилася велика подія. Як для свята села, це дуже круто…Після того, як декілька разів узимку їздив кататися на лижах, я зрозумів, що російська попса – це гуцульська народна музика, тому дуже добре, що започатковують фестивалі справжньої етнічної музики, як-от у Шешорах і в Нижньому Селищі”. Олег Скрипка був хедлайнером “Селиської співанки”. Одразу ж після завершення фестивалю чимало виконавців і глядачів вирушили на фестиваль у Шешори.


СБ

18.07.06 15:08
Леся Олендій з “Львівської газети” (18.07.06, http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2006/07/18/16818/) детально описує недавній 4-й етнофестиваль у “надзвичайно мальовничому” гірському селі Шешори на Косівщині, де “гори течуть молоком і медом – так інтерпретують гуцули біблійний опис раю, яким, без сумніву, можна назвати Шешори з усіма його водоспадами та рікою Пістонькою”.


СБ

18.07.06 15:10
B “Україні молодій” (номер 127 за 15.07.) надруковано надзвичайно цікаву розвідку Олексія Зотикова “Зірки та планети буковинського гостинця” (http://www.umoloda.kiev.ua/number/713/316/25883/) - про малу батьківщину Івана Миколайчука, талановитої співачки Лілі Руснак та “буковинське Ельдорадо”, звідки родом Дмитро Гнатюк:
Красень-велетень і у свої вісімдесят із гаком, Дмитро Гнатюк із дитинства звик до інших водоймищ. До тих, що швидко плинуть із гір Карпатських і починають гальмувати тільки навпроти його Старих Мамаївців... Тепер це просто Мамаївці — багатюще село на буковинському «гостинці». У цісарські часи, коли «столиця Герцогства Буковина» Чернівці самі були для Відня екзотичною провінцією, на Старих Мамаївцях, вважалося, Австрійська імперія робить останню зупинку — і починаються пустки, що на них ренесансні картографи писали «Тут живуть леви». Хоча особисто цісар Франц-Йосиф обрав проект Чернівецької опери, далі передмістя Садгори імперська цивілізація, вважалося, не поширюється. Нещодавно віденський театр «Драхенгассе» здивував світ спектаклем Олександра Кукелки «Подорож у Старі Мамаївці». Там батьківщина Гнатюка видається бажаним Ельдорадо двом героям-вар"єтешникам, що їх вибили з Чернівців конкуренти з «Театру Буффало-Білла».


СБ

19.07.06 14:19
Репортаж ГЛОБАЛЬНАЯ ДЕРЕВНЯ ШЕШОРЫ!
Виктории Шестоперовой о нашумевшем фестивале этномузыки - в "Столичных новостях" №27 от 18-25 июля 2006 г.(http://cn.com.ua/N414/leasure/tradition/tradition.html)


СБ

19.07.06 14:25
Нынешний летний сезон в Карпатах продемонстрировал увеличение на треть (по сравнению с прошлым годом) количества желающих насладиться горами, минеральными водами и модным зеленым туризмом. В связи с этим цены на жилье в курортных центрах возросли на 15–20%. Местные риэлторы говорят, что выше они не станут даже в пик сезона, поскольку и тогда в многочисленных частных отелях и пансионатах останется масса пустующих номеров.
(Большая обзорная статья о летнем отдыхе в Карпатах ("Доступный Запад" Любови Осиповой) - в "Деловой столице", #29 за 17/07/06:http://www.dsnews.com.ua/index.php?action=article&r_id=33&article_id=26907)


СБ

19.07.06 14:51
У Карпатах що не тиждень – то якесь нове свято: як повідомляє "ГПУ" №166 (18.07.2006), традиційне свято Полонини відбудеться 22 липня неподалік однієї з найвищих вершин Українських Карпат - Піп Іван Марамороський (1937 м). На карпатській полонині Берлебашка в Рахівському районі Закарпатської області вівчарі зварять і розріжуть перший цьогорічний овечий сир.
Від себе ж порадимо досхочу наїстися там і м’яса - ця ж газета (№165) зауважує, що найдешевше м’ясо в Україні у Закарпатській та Чернівецькій областях: яловичину там продають по 17,90 грн/кг, свинину по 19,40 грн/кг. З цього ж номера довідуємось про перекриття через тиждень і до 15 вересня руху на ділянці Розівка-Ужгород автотраси Київ-Чоп, оскільки дорожникам слід терміново ремонтувати кілометровий міст. Транспорт об’їздитиме міст через села Кінчеш і Сторожницю.


СБ

19.07.06 14:58
Про щорічний (нині вже 14-й)з’їзд “хіпарської” спільноти в Карпатах - на галявині поряд із водоспадом Шипіт неподалік села Пилипець Міжгірського району Закарпатської області.
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2006/07/19/16863/


СБ

27.07.06 15:52
У селі Костилівка на Рахівщині (Закарпаття)є 12 садиб, які могли б приймати туристів на належному рівні: між ними навіть виникла конкуренція. Одна ніч без харчування в садибі коштує 20-25 гривень, а якщо зі сніданком, то на 15 гривень більше. Проект FORZA, який реалізують у Костилівці, передбачає, що туристи прибувають до села, ночують у садибах, наступного ранку пішки або автомобілем піднімаються на полонину Берлебашка (понад 1800 метрів над рівнем моря), де ночують у притулку, куштують свіжу бринзу та гуцульських страв (токан, бограч, кулеша з бринзою), а наступного дня досвідчені провідники допоможуть здійснити сходження на гору Піп Іван, Латундер або інші. Притулок буде збудовано до кінця вересня. У ньому постійно перебуватимуть провідники. (“Туризм порятує гірські села”, 25.07.06, http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2006/07/25/17048/)


СБ

27.07.06 17:06
На сайті: http://piar.org.ua/article/?art10226 - програма 16 Міжнародного гуцульського фестивалю "Коломийка-2006"(Коломия-Печеніжин, 25-27 серпня 2006 р.)


СБ

01.08.06 17:27
Якщо взимку до Славського приїжджає багато туристів, то влітку містечко фактично порожнє. Виправити ситуацію прагне туристична асоціація “Курорт Славське”. Усю роботу доведеться розпочинати фактично з нуля – хоча в Славському є декілька комфортабельних пансіонатів і готелів, усе ж загальної інфраструктури туризму наразі належно не розвинуто. Як наразі окреслюють свої проблеми учасники проекту, в зонах відпочинку практично не проводили ремонту доріг, більшість відомчих баз відпочинку в занедбаному стані, надають туристичні послуги дуже низької якості, немає гідів. Окрім того, сьогодні в селищі багато взаємопов’язаних нагальних проблем: дуже мала кількість туристів навесні, влітку та восени, невисокі стандарти послуг для клієнтів у приватному секторі, недостатня поінформованість туристів про види відпочинкових послуг.
Першим кроком має стати створення веб-сторінки курорту, де зберуть інформацію про всі готелі та пансіонати Славського, місця в них і ціни на номери. Другий крок – інформаційний центр, у якому будь-коли турист зможе отримати всі дані про містечко.
(http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2006/08/01/17225/)


СБ

04.08.06 14:03
Варті уваги статті в сьогоднішніх "Киевских ведомостях": у рос. виданні - про Шешори (на останній стор.), в укр. тижневику - про музей Івана Миколайчука.


СБ

14.08.06 17:59
Минулого тижня у продажу з*явився, як завжди, дуже цікавий журнал КАРПАТИ, №4(10), який з наступного року виходитиме ЩОМІСЯЦЯ! Оскільки ціна його весь час активно зростає (за згадане число заплатив майже на гривню більше ніж за попереднє!), доведеться, вочевидь, зробити на журнал передплату.


Наталія Кушніренко
Івано-Франківськ
23.08.06 13:09
Шановні друзі!
Окрім спеціалізованих путівників є доволі добра література про карпатські мандри. Наприклад, журнал "Карпати.Туризм.Відпочинок". Маршрути з картами для тих, хто ходить з наплечником (пройдені і випробувані журналістами журналу), автоподорожі, велосипедні тури, сплави - написані за тим же принципом. Блок про активний туризм поєднаний із матеріалами про подорожі до фортець і замків, на фестивалі і в туркомплекси. Плюс огляд зимових і літніх курортів. Плюс фестивалі. Плюс спорядження. Плюс карпатська екзотика - майстри гуцульських трембіт і пістолів, аркан і дримба, кіно і музика гір. А ще есеї, оповідання, нариси сучасних українських письменників про Карпати. Інтерв"ю з відомими особистостями з наших гір. Цей журнал можна означити і як видання для читання, і як практичний посібник. Гляньте, подивіться, що для Вас важливіше.
Є й без перебільшення інтелектуальне чтиво про подорожі Карпатським регіоном. Журнал "Ї" (Львів) видав товсте-е-енну збірку "Галичина - країна міст". 44 варіанти радіальних маршрутів зі Львова. Галичиною і трохи далі. А ще там є старі фото старих і штивних галицьких містечок. Можна проїхатися і порівняти, що залишилося. І досить цікаві розмірковування розумних авторів про урбаністику - колись і тепер, про те, чим і чому тут були різні твердині, і які ми жили тут кількасот років і кількадесят років тому.
Будь ласка, запитуйте ще. Буду рада відповісти.
Наталка Кушніренко, журналіст, Івано-Франківськ.


СБ

23.08.06 18:41
Дід Федір учить грати на трембіті

Минулими вихідними на березі озера Синевир у Міжгірському районі Закарпатської області відбувся п’ятий фестиваль ”На Синевир трембіти кличуть”. Щороку сюди приїжджають делегації з кожної сільської ради району. Навколо озера облаштовують ярмаркові намети. Гостей фестивалю радо пригощали домашньою горілкою-паленкою, бринзою, грибами та іншими закарпатськими смаколиками.
Уп’яте поспіль фестиваль відкрив трембітар 76-річний Федір Тарахонич із села Репинне. Дід Федір вже понад півстоліття власноруч виготовляє трембіти за технологією прадідів. “Вибираю лише те дерево, в яке влучила блискавка, — тоді воно наповнене енергією”, — пояснює трембітар.Цього року Тарахонич привіз дві трембіти й учив усіх охочих трембітати на самісінькому березі Синевира. “Це дуже складно, — розповідає 27-річний турист Павло Ороняк. — Поки правильно склав губи — минуло 15 хвилин. Іще півгодини вчився правильно дути. Тепер болить голова, тремтять руки і страшенно печуть губи. Ані звуку не видув. Не знаю, як-то виходить у діда!”
На свято прийшло понад 5 тис. відвідувачів — це рекорд для фестивалю. Організатори тішаться, адже зібрані на святі кошти підуть на допомогу дітям-сиротам. У Міжгірському районі близько 500 дітей без батьківського піклування перебувають на державному утриманні.
Михайло ГУЗАРЕВИЧ – ГПУ, №191 (22.08.2006)


СБ

24.08.06 11:48
Трамвай у Карпати проходить туристичний маршрут за вісім годин - ГПУ, №192 (23.08.2006) - ПОДОРОЖІ

”Карпатський трамвай” — це потяг із двох вагончиків, який у вихідні возить туристів на Івано-Франківщині. Із Вигоди Долинського району через Ширковець, Старий і Новий Мізунь, Дубовий Кут, Солотвин, Миндунок і Соболь він їде високо в гори, аж до урочища Магура — на 28 км від початку маршруту. Три роки тому підприємство ”Уніплит” організувало програму ”Карпатський трамвай”. Міні-потяг уперше вийшов на маршрут у липні 2004-го.
Продовження читайте на сайті http://www.gpu-ua.info/index.php?&id=126600


СБ

08.10.06 17:29
На перевалі найдорожчі ліжники

Торговиця на перевалі поблизу села Яблуниця, що біля Яремчого Івано-Франківської області чи не найвища в Карпатах — 931 м над рівнем моря. Біля неї часто зупиняються туристичні автобуси з Яремчого та Рахова — на ятках повно гуцульської кераміки, вишиванок, тканих рушників, ліжників та овчин. “Тут дорожче, може, й найдорожче в усій Гуцульщині, — 33-річна Христина Моргун із Тернополя мне в долонях півтораметровий рушник. — Але речі тут штивні. Ось золота нитка вплетена, бачите, — показує червоно-чорний візерунок. — Навіть у Косові таке рідко знайдеш. За це і сто гривень не шкода”.
Восени на торговиці більшає баранячих шкур, сердаків, вовняних безрукавок, рукавиць і шкарпеток. “Студінь скоро зайде, — 24-річна Калина з Яблуниці стріпує хутро на білій овчині. — То ви беріть і не думайте — кинете вівцю собі під ноги чи на піч — і будете здорові аж до літа. За 160 гривень віддаю”. Проте туристи приглядаються до ліжників і сорочок. Пробують торгуватися, але ґаздині більше десяти гривень не уступають. Півтораметрову вовняну ковдру цінять у 280 грн, сорочки з густо розшитими чорним рукавами — по 150–200.
Дмитро ГАМАШ – ГПУ, №220 (03.10.2006) - ЛЬВІВ


СБ

26.11.06 18:23
http://www.gk-press.info/20.htm
Ужгород за горами

За горами — Ужгород. Те, що гори можуть найсуттєвіше ділити світ на частини, стає зрозуміло вже відразу за Карпатами — як тільки починається Закарпаття. Коли ж потрапляєш до Ужгорода, відпадають останні сумніви у тому, що ти — в іншій країні. В іншій природній зоні, в іншому кліматі, в іншій мові, в інших цивілізації і культурі. У незнаній і незрозумілій зовсім іншій Україні.
Так якось склалося. Чи географічно, чи історично, чи економічно, хоч пере довсім, напевно, ментально, що в Ужгороді ми (живучи у сусідній області) буваємо досить рідко. А кількість тих франківців, які ніколи не були у цьому місті, значно більша від кількості тих, що не знають Львова або Києва. Натомість Ужгород вартує того, щоби побувати у ньому навіть без жодної причини (так, можливо, колись їздили з цілого Союзу у Прибалтику). В Ужгороді значно тепліше. І це міняє все ставлення до життя. Там достигає виноград майже на кожному подвір"ї, обплетеному виноградом. Частина кожного винограду перетворюється у вино. Добре вино тут роблять на кожному кроці. Загалом для себе. А крім того, у цілому місті можна випити склянку домашнього вина, яка коштує кілька копійок. Винний темп, винне спілкування створюють певну атмосферу неквапливості, при якій можна значно більше всього встигнути. Ще там роблять знаменитий коньяк. Тому ніде в Україні неможливо випити такого якісного коньяку у будь-якому кафе чи навіть гастрономі. Там майже не буває снігу. А коли він буває, то є значно теплішим, ніж у наших краях. Тому там спокійно зимують у садах і городах, на вулицях і квітниках магнолії, тиси, гінгко, персики, абрикоси, араукарії, гортензії, плющі, сакура та інша середземноморська рослинність. Всі ці вічнозелені кущі і дерева тримаються на стародавньому камені. На мурах незнищеного замку, на стінах, дахах, балконах і верандах, підвіконнях старих будинків, яких ніхто не спішить руйнувати і перебудовувати. Рослини на тлі дрібного акуратного бруку, яким тут все ще вимощені цілі вулиці, справжньої старої черепиці, яка додає містові особливого кольору, коли вже нема зелені. Є ще дві природні речі, поєднання яких робить Ужгород неповторним. Ріка Уж тече просто крізь центр міста. Відгалуження Карпат сповзають на ціле місто. Їх видно завжди, і це не може якось не впливати. Зрештою, нерівність ужгородської поверхні так само диктувала спосіб забудови міста, як і протічна вода.
Частини міста, які відтворюють вигини ріки, переходячи з берега на берег, зафіксували ті незбагненні повороти історії, якими пройшов Ужгород. Найзахідніша українська земля, твердиня. Найсхідніша угорська, семигородська, чеська земля, твердиня. Потім Австро-Угорщина, малесенький Відень, частина найпрогресивнішої у міжвоєнній Європі Чехо-Словаччини, кілька місяців незалежної Карпатської України, Угорщина, окуповані червоною армією території, наймолодша область Радянської України, крайній захід Радянського Союзу... Від початку незалежності Ужгород з особливою інтенсивністю почав жити як головний пункт на кордоні, вузол між кількома кордонами. Ще й досі ця роль є для міста визначальною. Так чи інакше вона визначає діяльність більшості ужгородців.
Прикордонний досвід допомагає долати різноманітні бар"єри, які проходять всередині самого міста. Рідко де можна зустріти щось подібне у тому сенсі, що називається мирним співіснуванням. Тут поруч живуть українці, угорці, словаки, цигани. Для кожного Ужгород є рідним, і для кожного він є місцем останнього бастіону. Але кожен з них добре знає, що війна, котра не відбулася, є найпереможнішою війною. Це найкраще видно на ужгородському продуктовому ринку. Він є тим морем, де об"єднуються води різних рік, стаючи єдиною водоймою. Угорська низовина з паприкою, помідорами, копченим салом, вино і яблука підгір"я, карпатські сири, бринзи, гриби і ягоди. Дитяча угорська мова, гуцульські архаїзми, словацька мелодика, бойківська фонетика.
А ще чеські будиночки, ліс, мінеральні води, найстійкіші греко-католики, найвойовничіші православні, впевнені римо-католики і реформатори, роми, що їздять фірами між велетенськими джипами, збираючи металобрухт, зібрані пляшки, які відвозять до Словаччини, безліч літераторів, котрі по-справжньому популярні, але тільки в Ужгороді, тижневі закупівлі продуктів в угорських "Теско", неймовірне кумівство, поважні професори університету, тяжка активна праця і щотижневі родинно-дружні пікніки, страшні впливові наївні бандити... Дуже багато добрих художників, картинами яких наповнені усі мешкання поважних громадян, і добрих джазових музикантів, в гості до котрих з"їжджаються колеги з цілої Європи.
І все це свято життя нон-стоп супроводжується кавою. Настільки кавовою, що після неї важко назвати кавою те, що п"ється навіть трохи північніше чи східніше. Далі — тільки на південь.
Тарас ПРОХАСЬКО
Галицький кореспондент, № 47, 23.11.2006


СБ

06.12.06 18:42
Різьба по дереву, ткацтво, вишивка, писанкарство, ковальство, гончарство, лозоплетіння, твори художнього мистецтва, ліжникарство — яких лише ремесел не було представлено на «Карпатському вернісажі»! Понад три сотні майстрів з 18 областей України, а також із Росії — таким було цьогорічне представництво на мистецькому форумі, який проходив у серці Івано-Франківська — на майдані Шептицького.
Читайте статтю за адресою http://www.citylife.com.ua/index.php?id=27&tid=327&art=455


СБ

12.01.07 16:52
Ночь в канун Нового года имеет такое же магическое значение, как и ночь перед Рождеством.(…)Пожалуй, самые богатые обычаи гаданий и верований в потусторонние силы сохранились у гуцулов. Михаил Грушевский записал такое поверье: «У гуцулов хозяин или хозяйка в мужниной шапке выходит с хлебом к воде, окунает его трижды в воду и говорит: «Не хлеб купался в воде, а я в здоровье и силе». Набирая воды в ковш, приговаривает: «Беру не воду, а мед и вино». Придя домой, хозяйка дотрагивается хлебом до голов домашних, приговаривая: «Чтобы были такие величественные, как Василий величественный». В ковшик с водой бросает несколько монет, и этой водой утром на Новый год все по старшинству умываются. Это приносит удачу к деньгам на целый год...» (http://www.bezcenzury.com.ua/ru/archive/8827/8881/8882.html)


СБ

18.01.07 18:16
У першому цьогорічному числі журналу “Карпати”, який щойно вийшов з друку, вартими уваги є, зокрема, “Опис подорожі Україною” польського письменника Анджея Стасюка та стаття про гуцульських коників. Велика добірка “лижних” матеріалів на початку номера поки що не може набути актуальності через відсутність у горах снігу. На жаль, останні два номери журналу – відколи п. Андрій Філіппський перестав бути його головним редактором – засвідчили різку зміну редакційної політики, через що видання помітно втратило читабельність та інформативність, набувши більше пропагандистсько-рекламного спрямування. Найцікавішим за останній час був, як на мене, №5 (11) за жовтень-листопад, що, як виявилося, став “лебединою піснею” Філіппського. Поява у складі редколегії талановитого автора Тараса Прохаська всього на один номер (№6(12), грудень 2006 р.) теж оповита загадковістю.
Читачам останнього минулорічного номера редакція вирішила зробити подарунок – мінікалендарик, прикріпивши його міцним (а не спеціальним для таких випадків) клеєм до 3-ї стор. обкладинки. Мені вдалося відірвати його тільки з м’ясом, “пожертвувавши” майже цілим квітнем та половиною травня.

Тижневик “Лиза” (15.01.) помістив на стор. 58-59 теж не вельми доречну статтю про Яблуницю, проілюструвавши її засніженими краєвидами й запрошуючи людей на лижі в гори. Напевно, редакція працює, повністю відгородившись від світу.


СБ

28.01.07 18:19
Бачив у книгарні путівник А.Івченка (див. постинг від 8.12.05) укр. мовою. На жаль, до першорядної літератури зарахувати його важко.


СБ

23.02.07 14:51
Чего нет в Турции (АиФ, #8 от 22.02.2007)

Над домами вьется дымок. До села Мигово от Черновцов - 55 км, до молдавской границы - всего 110. Морозный воздух так кристально чист, что его хочется забрать с собой в отравленный Киев. Дорога из Черновцов бежит через равнинные села с изящными коваными оградами и струится как лента, огибая глубокие яры и горные речки. В этих местах Сергей Параджанов снимал «Тени забытых предков», одевая на влюбленных молодоженов символическое ярмо. Знаменитый армянин эталонно воспел украинские земли, бывшие частью Австрийской империи вплоть до 1918 года.
«Это корабль с украинской командой, немецкими офицерами и еврейскими пассажирами на борту», - писал о Буковине немецкий историк Георг Гайнцен. В 1862 году после признания этих земель, уютно расположенных в предгорьях Карпат между речками Днестр и Прут, отдельным коронным краем Австрийской империи, им предоставили автономию. Так на Буковине появился свой президент, а официальным языком стал немецкий.
Позднее буковинский стиль жизни, впитавший в себя влияние римской провинции Дакии, Киевской Руси, Галичины, Молдавии, Польши, Турции и Венгрии, оказался под властью Румынии - до 1944 года. Пестрая, яркая история. Может быть, именно поэтому многие буковинские дома раскрашены в насыщенные цвета? Вот стена - голубая, там половина стены - зеленая, двери - фиолетовые, а наличники белые, трубы - лимонные, а деревянные планочки, набитые для красоты, аккуратно выкрашены в пасхально-желтый.
Картинка выглядит почти идеальной. Но вот топчется на снегу пани Орыся Марчук - собирательница песен и вышиванок. Эта колоритная дама специально приехала на масленичные гуляния в Мигово. «Честно говоря, я знаю немного обрядов Масленицы, - признается женщина. - Национальная культура потихоньку стирается, и люди даже сжигают старинные вышиванки. Я их собираю и хочу организовать выставку. В моей коллекции есть даже обгоревшая вышиванка - я вытащила ее из костра».
Вот и на курорте Мигово, появившемся на карте Украины всего десять месяцев назад, теперь озабочены сохранением обрядов. Местные бизнесмены построили коттеджи-срубы и придумали этнические туры в буковинское прошлое: теперь по заказу можно увидеть, как гуцулы гуляли свадьбы и крестины. А еще здесь собираются организовать вечорницы в гуцульских хатах, приговаривая: «Если Рим спасли гуси, то Карпаты спасет туризм».
Ксения Мелешко

У Буковины - заслуженная слава песенного края. Здесь родились София Ротару, Дмитрий Гнатюк, Ани Лорак, Николай Мозговой, Ян Табачник, Назарий Яремчук и др. В Черновцах появился Всеукраинский песенный фестиваль «Червона рута», проводится международный песенный конкурс им. Владимира Ивасюка. Кстати, именно в Черновцах Владимир Ивасюк написал знаменитый хит «Червона рута». (www.aif.ua)(...)


СБ

23.02.07 19:15
У известного горнолыжного курорта «Буковель» появится конкурент,- пишет Анна Денисенко в газете "ДЕЛО" за 22 Февраля 2007. Ивано-Франковский облсовет выделил 200 га лесов компании «Черногора» в селе Быстрец (Верховинский район). Земля будет использована для строительства горнолыжного курорта. Для туркомплекса инвестору необходимо порядка 300 га земли. Поэтому компания активно скупает земли у местного населения. Компания «Черногора» зарегистрирована в селе Быстрец в июле 2005 года. Соучредителями предприятия являются двое жителей Киева, которым принадлежит 50%. Еще 50% уставного фонда принадлежит компании из оффшорной зоны, зарегистрированной в Никосии (Кипр).


СБ

06.03.07 16:46
На Буковину прийшов Мерцишор

З цієї нагоди люди приколюють одне одному на груди “мерцишорчики” – маленьку композицію із червоних і білих ниток. Мерцишор – у перекладі з румунської означає “квітка”. А вже багато років поспіль на Буковині воно ще й асоціюється з урочистою зустріччю весни. Це свято – традиція румунського народу. Але у Чернівецькій області, де поруч з українцями мирно живуть і румуни, і молдавани, Мерцишор дуже добре прижився. Більше того – кожного року відзначається все з більшим розмахом.
Цього разу вже вдруге весну зустрічали просто неба. На головній площі Чернівців - Соборній - ще в перший день весни із самого ранку великий плакат зі сцени сповіщав чернівчанам про те, що настав Мерцишор. У Чернівецькому університеті провели два заходи з претензійними назвами “Євромерцишор“ та “Студентський Євромерцишор” за участі українських та румунських студентів. Весняні святкування завершилися фольклорним фестивалем “Мерцишор-2007”.

Наталія ФЕЩУК, “Високий Замок”, 06.03.2007


СБ

13.06.07 18:50
Сооруженные древними мастерами деревянные церкви Закарпатья простояли уже не одну сотню лет, и каждое поколение трепетно сохраняло их для потомков. Дело застопорилось лишь в прошлом веке и в нынешнем. Еще сто лет назад на Закарпатье насчитывалось около 800 деревянных церквей; сегодня же их количество уменьшилось почти в восемь раз. Однако если в советское время церкви сжигались или разбирались на дрова из идеологических соображений, то сегодня уникальные памятники культуры пропадают из-за нежелания государства выделять деньги на их сохранение, пишет журнал "Власть Денег", 8.06.07.


СБ

10.07.07 12:49
"Свято Купала на Драгобраті" (10.07.07)

У минулі вихідні на високогірному карпатському курорті Драгобрат (1440 м над рівнем моря), на турбазі "Оаза", відбувся туристичний фестиваль "Свято Купала на Драгобраті", який провів туроператор "Карпати. Туризм. Відпочинок" спільно з туристичним комплексом "Оаза" за підтримки Івано-франківської молодіжної організації "Клуб альтернативних видів спорту "Адреналіновий стиль". Окрім власне купальського дійства, яке передбачало стрибки через двометрову ватру, нічний похід на гору Жандарм (1780 м) і забави біля відкритої сцени на гірському схилі, учасники фесту мали змогу випробувати свої сили і вправність у турнірі лучників, у велосипедних змаганнях з крос-кантрі, в туристичній переправі на швидкість через озеро Догяска, у пейнтболі на горбистій місцевості, а також у мистецтві куховарства на ватрі. Переможці в кожному виді змагань отримали нагороди від організаторів і партнерів фестивалю — журналу "Карпати. Туризм. Відпочинок", торгової марки "Франківська", інтернет-магазину туристичного спорядження “Podoroj.com.ua” , мінеральної води "Шаянська".
За словами організатора, директора турфірми "Карпати. Туризм. Відпочинок" Світлани Вовк, метою проведення фестивалю було прагнення привернути увагу потенційних туристів та туристичних організацій до рекреаційного потенціалу курорту Драгобрат у літній період, презентувати можливості активного відпочинку в Карпатах.
Фестивальне дійство складалося з кількох частин. Етнографічна була представлена театралізованим святом "Ніч на Івана Купала", виступами гуцульських троїстих музик та етно-фольклорних колективів (Левко Бондар, "Пан Пупец", "Кораллі", "Рура", "Гуцул Бенд"), карпатською кухнею. Спортивно-туристична частина складалася з любительських змагань (велосипедних, альпіністських, турніру лучників, пейнт-болу) та показових виступів (гірськолижних, велосипедних). Третя презентаційна частина, включала демонстративні заїзди, семінар "Фестивальний туризм і перспективи його розвитку". (Ужгород.нет.уа)


СБ

06.06.08 17:19
Тури у Карпати – для тих, хто не терпить спеки

За словами Тамари РУДЯГИ, директора Чернівецького бюро подорожей та екскурсій, одні з найпопулярніших – тури до Маняви. Тут знаходиться старовинний монастир з чудотворною іконою, дивовижний витвір природи, з яким пов’язано чимало переказів – Блаженний камінь, а також Манявський водоспад та єдиний в Україні Музей ведмедя. Інший популярний тур - “Замками Тернопілля” - займе декілька днів.
Охочі побачити місця зйомок фільму “Тіні забутих предків” і пройтися підвісним мостом через бурхливий Чорний Черемош замовляють подорож до Криворівні.
Екскурсія до Селятина і пункту пропуску “Руська” дозволяє побачити оленів та ведмедів у природному заповіднику. Приїжджим навіть беруться влаштувати участь у буковинському весіллі з викупом дружок, покриванням молодої тощо.
Загалом програму поїздки можна замовити будь-яку. Автобуси надають в оренду кілька місцевих турфірм. А найняти екскурсовода для групи обійдеться у 200 гривень за добу.
- Не всі хочуть їхати на море, - розповіла Жанна ДУДНИК, комерційний директор фірми “Туристичний компас”. - Є люди, які мріють подихати влітку гірським повітрям – це і лікувальний фактор. А на море можна поїхати і в оксамитовий сезон. Або на початку травня відпочивають на морі, коли ціни значно нижчі, а влітку їдуть у Карпати.
У горах влітку теж досить тепло, і не спекотна, як на пляжах. Тому такий відпочинок радять тим, хто не переносить спеку.
- Серед 13-ти розроблених автомаршрутів, які ми пропонуємо своїм клієнтам, найпопулярніші – Яремче, Кам’янець-Подільський, Хотин, Аннина гора, - розповіла Альона ЧЕРНЯВСЬКА, адміністратор туркомплексу “Мигово”. – Цікаве також катання на всюдиходах, пропонуємо сходження на вершину гори Мендришорівка. Наші всюдиходи – це військова техніка, розрахована на десятьох осіб. Вони можуть проїхати там, де звичайний автомобіль не пройде: над каньйонами, крутою дорогою, річкою. Возимо до озер – неподалік є три озера. Є тир, скелелазіння, рафтинг (сплав гірською річкою). Із задоволенням у лісі грають у пейнтбол. Пропонуємо також виїзд з пікніком. Беремо в гори продукти, ресторан виїжджає, офіціанти, кухня. На вогні готуємо грибну юшку, мамалигу, бануш, білі гриби.
За словами адміністратора, найбільше запам’ятовуються туристам страви місцевої кухні, а також напої домашнього приготування: настояна на хроні горілка-хріновуха та вишняк. Доба проживання в туркомплексі обійдеться дорожче, ніж у приватному секрторі – за номер на двох без харчування потрібно заплатити, залежно від класу, 210 або 310 гривень.
- Ми розробили спеціальну пропозицію, це новинка сезону – тижневий відпочинок в Карпатах, - каже Жанна Дудник. - Відпочивальники живуть тиждень у Карпатах і щодня пропонуються нові екскурсії. Один день – на гірських вершинах, один день – центр Європи в Рахові, ще день – екскурсія в Яремче, ще один день – цілоденний відпочинок в Солотвино на солоних озерах. Цей тур коштує 1250 гривень з харчуванням.
Надія Макушинська, 5.06.08, molbuk.com


СБ

06.06.08 17:23
Під вінець тепер модно іти в горах

Відгуляти весілля у віддаленому гірському комплексі на Буковині сьогодні вирішують чимало молодят не лише з Чернівців, а і з Києва чи Львова. У карпатських ресторанах і базах відпочинку місця на літо й осінь почали займати ще навесні.
- Не можу сказати, що ми самі вирішили проводити весілля. Нас життя змусило, - каже Галина БЕЗУХ, директор ресторану “Гетьман” у Вижницькому районі. - У Чернівцях уже немає вільних місць на літо-осінь. Да нас люди їдуть не лише з Чернівців, а й Києва, Львова. Вже другий рік організовуємо весілля.
На базі відпочинку “Легенда Карпат”, що на Косівщині, весілля організовують уже років п’ять. Чернівчанам чи гостям із Івано-Франківщини їхати сюди недалеко – близько години, тож зробити “виїзне” весілля осіб на 60-70 не проблема. “Наречені у нас місцеві, - пояснює Наталія УГРИНЮК, адміністратор бази відпочинку “Легенда Карпат”. – Бувало, що студенти з Києва чи Львова відпочивали у нас, знайомилися з дівчатами з Кутів, і весілля робили тут”.
Влаштувати гулянку серед гірських вершин обійдеться від 150 гривень з особи. У подарунок молодятам туркомплекси, як правило, виділяють безкоштовно номер на два-три дні. А гостям надають знижки на проживання.
- Весілля проводять у тому стилі, в якому хоче замовник: гуцульському, релігійному, класичному, - розповідає Альона ЧЕРНЯВСЬКА, адміністратор туркомплексу “Мигово”. - Як правило, люди обирають свято в національному колориті. Для цього на весілля запрошують місцеві народні колективи. Готують буковинські страви. Подаємо бануш, білі гриби, бринзу, горілку-хріновуху, вишняк. В селі є дерев’яна церква. Можуть вінчатися там. Також маємо можливість офіційно давати нареченим розпис прямо в ресторані. Відповідно прикрашаємо зал, одягаємо деревце, робимо традиційне оздоблення на воротах. Молодята можуть сидіти під образами – така народна традиція. У нас є коні, ліжники. Дотримуємося усіх обрядів – молодята проходять під короваєм. Проводить весілля місцева жінка – ведуча, а не тамада. Зустрічаємо ми молодят з вишитим рушником, із хлібом. Периберія є – якщо хтось був у Вашківцях, то знає. Це, звичайно, за бажанням, але якщо молодята хочуть, то можемо влаштувати таку розвагу на весіллі.
- У нас була пара, яка організувала вінчання на Говерлі, - розповіла Наталія Угринюк. – Часто молодята також вінчаються у Старокутській церкві, вона старовинна. До церкви можуть їхати бричкою, запряженою кіньми.
Одна з переваг “гірського” весілля – оргінальна кухня. Як правило, великі карпатські комплекси з рестораном і базою відпочинку мають власний ковбасний, кондитерський, кулінарний цехи. Продукти закуповують у місцевих селян. І до святкового столу подають усе натуральне – від місцевих білих грибів і маринованих огірків до горілчаних настоїв і фруктових наливок власного виробництва.

Надія Макушинська, 3.06.08, molbuk.com


СБ

06.06.08 18:26
Як село курортом стало

Ще 10 років тому карпатське село паляниця було одним із багатьох "безперспективних". Нині половина Європи знає його під назвою Буковель, і сотка землі тут коштує $ 10 тисяч

На автовокзалі в Івано-Франківську висить дорожня мапа, де вказані маршрутні напрямки. Ми можемо побачити, як дістатися до Яремчі, Надвірної, Ворохти... А от Буковеля немає. Як туди потрапити, з цього настінного документа не довідаєшся: мапу затвердили кілька років тому, коли на місці знаного курорту знаходилося село Паляниця. Сюди навіть автобус із Надвірної не доїздив – у Паляниці були напіврозвалена пошта, медпункт і сотня дворів, розкиданих по довколишніх пагорбах. У дворах цих практично ніхто не жив – більшість мешканців виїхали на заробітки, меншість рубали ліс.
«Тут сіл майже не було, тільки ліс, тому грибів вистачало, – згадує Андрій Небелюк із сусіднього Делятина. – Ми з друзями, ще коли були школярами, брали велосипеди, щоб від дизеля доїхати до Паляниці, бо транспорт жоден не ходив. А тепер на в’їзді в село взимку бувають навіть затори з легковиків, як на Хрещатику».

«Євротаун» біля гуцульських хат
За прикарпатською міфологемою, своїм народженням Буковель зобов"язаний відвідинам колишнього івано-франківського губернатора Михайла Вишиванюка й екс-президента Кучми – в ті часи, коли обидва були при владі. Що змусило високих державних мужів поткнутися в лісову глушину? Історія замовчує. Але попередньому гарантові Конституції та губернаторові дуже вже сподобалося мальовниче місце. Згідно з легендою, Кучма так розчулився від побаченого та випитого, що навіть пустив мізерну президентську сльозу. «Хай живе курорт!» – вирішили тутешні аборигени й прийдешні інвестори та й заходилися будувати. Проте посправжньому Буковель розрісся вже після Кучми.
Зараз курорт – а він побудований «з нуля» – з червоними будиночками, вкритими дахами «під черепицю» виглядає як швейцарське або австрійське містечко в Альпах. Хіба тільки без численних туристів – улітку паломників меншає.
Прикметно, що новобуди ростуть тут як гриби після дощу, а імідж Буковеля змінюється мало не щомісяця. «Я приїжджала сюди три роки тому, тут були два котеджі. Зараз – справжнісіньке європейське містечко», – каже Ліда, туристка з Києва. Однак Ліда зі своєю родиною поселяється на «старому» кінці Паляниці, далі від підйомників –тому що ціни в буковельскому «євротауні» цілком відповідають цінам у справжньому європейському містечку. А то навіть і вищі, ніж в Альпах.
Найдешевший номер у місцевих готелях коштує 200 грн. Причому за ці гроші тут можна лише переночувати (плюс прийняти душ, подивитися телевізор – нормальний готельний сервіс), але за їжу потрібно доплачувати окремо. Годують, звичайно, смачно, та найскромніший обід обходиться гривень у п"ятдесят. Тому й не дивно, що ощадливі, як Ліда, вважають за краще жити «в гуцулів».

На джипі в гумових чоботях
Місцевих жителів можна поділити на три умовні категорії: 1) ті, які продали землю та виїхали з Паляниці; 2) ті, які залишились і яких не зіпсували «грубі гроші»; 3) нові мешканці села, які приїхали на курорт працювати і займатися бізнесом. Про мегаприбутки паляницьких у регіоні ходили не вельми добрі чутки. «Продавши землю, вуйко першим ділом купує джипа і так у гумаках сідає в нього, – несхвально каже Петро із сусідньої Яблуниці. – А потім, як усе проп’є, то їде десь у долину (себто з гір – Тиждень) і там купує хату на ті гроші, що залишилися».
Але таких персонажів небагато. «Нероба є нероба, а ґазда є ґазда, – визнає Петро. – Скільки б та земля не коштувала». Більшість навчилася поєднувати традиційне літнє господарство – годування худоби, заготівля сіна, збирання ягід і грибів – із зимовим сезоном.
Чи не в кожному паляницькому дворі з’явився додатковий зруб на два поверхи, який заселяють лижники з грудня по квітень. Побудувати ці «туристичні» хати допоміг той-таки Буковель – коли валили ліс, прокладаючи лижні траси, спиляні дерева віддавали ледь не за безцінь. «Навіть закопували ті смереки, як ніхто не хотів брати», – емоційно каже Петро, вражений таким марнотратством.
Узимку, крім готельних послуг, «продають» і екзотику. Вбираються в кептар, впрягають у красивий возик коня, закосичують йому гриву квітками – й возять пасажирів уздовж долини Прутця й Гнилиці по 5 гривень за кілометр. «Аби й улітку був такий сезон, як зимою, то можна було б і худобу не тримати, лише туристів», – жартують у селі. Але й улітку роботи на курорті не бракує – і не тільки для паляницьких.
Зараз Буковель наповнює какофонія будівництва: тут пиляють, б"ють, довбають і матюкаються трударі з усієї України. Завдання: підготувати до зими якомога більше експлуатаційних (тобто в майбутньому – грошовитих) об"єктів. Крім нових будиночків, тут зводять величезний гараж, розробляють кілька нових гірськолижних маршрутів. «Наше керівництво розуміє, що Буковель має функціонувати й улітку, а тому, крім усього іншого, робить ставку і на оздоровчий курорт, – розповідає Тижню Зоряна Дубкович, старший адміністратор готелю «Буковель». – У нас є всі передумови для цього. Зокрема, зараз уже пропонують лікувальні води «Буковельська-1» і «Буковельська-2». Влітку в нас головна ставка на велосипедні й піші прогулянки... Але, звісно, більшість туристів чекають на лижі».
Зоряна дивується, скільки тут усього понабудовано, а здається, все мало: інфраструктури бракує, люди хочуть ще й ще. Адміністратор каже, що, крім українців, у Буковелі люблять також відпочивати молдавани та білоруси, трохи менше росіян. Утім, люди їдуть сюди зі всіх куточків земної кулі. За день до приїзду Тижня тут побували американці.

Новий сільський фах - покоївка
Обслуга курорту – це переважно жителі Івано-Франківська. Практикують вахтовий метод: протягом тижня людина без передиху горбатиться на курортну інфраструктуру, наступного тижня – відпочиває вдома. Сама Дубкович свого часу дев"ять років пропрацювала вчителькою в школі. Вважає, що тепер їй пощастило. Щоправда, взимку на курорті надто клопітно, але це приємні турботи.
Толік – фаховий інструктор зі сноубордингу. Це, ясна річ, взимку, а влітку – менеджер з прокату велосипедів. Сам він киянин, однак фактично живе в Буковелі майже рік, і такий його свідомий вибір. «Тут зовсім інший світ», – каже Толік і не шкодує за печерськими пагорбами. До речі, про велосипеди: година оренди двоколісного друга тут коштує 50–80 грн – Європо, відпочивай! Буковель здасть в оренду ролики, тут діють літні одноденні пішохідні маршрути, також організовують сплави по гірських річках.
Про те, як змінилося життя мешканців після поширення курортної моди, розповідає голова Паляницької сільради Софія Щерб’юк. «Наша Паляниця, населення якої лише 810 мешканців, фактично межує з Буковелем і розвивається тільки завдяки курорту, – переконана вона. – Раніше наші чоловіки працювали у Ворохтянському лісгоспі, але це не приносило значних статків, тому постійно доводилося їздити на підробітки. Тепер усі наші працюють на будівлях у Буковелі. Зарплату багатьом, напевно, дають «по-сірому», але ж для «білої» потрібна відповідна кваліфікація, а її у наших селян, як правило, немає». Робота – це не єдине, що дає Буковель місцевим жителям. Раптом стала ласим товаром тутешня земля: сотка території біля дороги вже коштує приблизно $10–12 тис., далі в селі – $6–8 тис. Люди частково продають приватизовані городи, на виручені гроші будують котеджі, кімнати в яких здають в оренду приїжджим.
«Наші жінки раніше працювали вчителями в селі або сиділи без роботи, тепер вони – в Буковелі. Як же вони тепер називаються?.. В готелях працюють» – не може пригадати пані Щерб’юк новий фах односельчанок. – «Прибиральниці? Пралі?» – підказую. – «Ні, ні… Пригадала! Тепер вони – покоївки».

Навала смарт-лічильників Те, що жителі Паляниці тепер досить платоспроможні, швидко зметикували на «Прикарпаттяобленерго» – підприємстві, яке поставляє в село електрострум. Місцевим жителям встановили в будинках смарт-лічильники. Коли це відбувалося, ніхто не знав, із чим «їдять» цю техніку. З’ясувалося, халепа.
Номери смарт-лічильників занесені в комп’ютер, їх програмує база обленерго. І якщо в споживача лічильник запрограмований, приміром, на потужність у три кіловати (так попервах встановили багатьом селянам), то за одночасного увімкнення, наприклад, бойлера і праски будинок залишається без світла. В такий варварський спосіб підступний прилад заощаджує енергію. А щоб увести в дію хоча б іще один додатковий кіловат, треба заплатити енергетикам 8 тис. грн – мабуть, за інтелектуальні послуги з перепрограмування. Паляницька адміністрація вибила для своїх жителів ліміт по п’ять кіловат. Але ж і цього не вистачає. Зараз майже в кожному будинку є повний джентльменський набір побутової техніки. Тому в селі раз по раз відбуваються відключення. Жителі Паляниці – а лише їм, неборакам, єдиним у всій області поставили такі хитрі лічильники – зараз ведуть боротьбу з «Прикарпаттяобленерго» за кожен зайвий кіловат. Ще один неприємний момент пов"язаний із курортизацією глухого карпатського кута: масове будівництво в Буковелі призвело до забруднення річки Прутець. Звертаюся до пана Юліана, жителя Паляниці, який саме сіткою-рабицею укріплює берег, щоб убезпечити його від зсувів. Він каже: «Річку знищили повністю. Сьогодні цю воду не те що пити, митися не можна: одразу на обличчі з"являється висип». Загалом же Юліан скептично ставиться до змін на його малій батьківщині. «Люди продали землю, отримали гроші, але кращими їх це не зробило», – філософськи помічає він.
Басейн, Довбуш і канатна дорога з Яремчі Дисбаланс між «пересічно українським» рівнем сервісу і євроцінами на курорті ще величезний. І нікуди не подітися від реклами горілки «Хортиця» й банку «Приват» (відомо, що Буковель забудовують саме «приватівські» структури), що дуже сильно псує нерви. Та все ж Буковель уже приніс Карпатам більше доброго, ніж сумного. Та й жителі, попри їхнє бурчання, мають свою живу копійчину. Зрештою, в Карпатах, де природні умови не дозволяють вести нормальне сільське господарство, традиція туристичних послуг тягнеться ще з австрійських часів – згадаймо Моршин і Яремчу.
Економічний бум надав можливість у тій же Паляниці розпочати будівництво нової школи з басейном. Справа, щоправда, рушає повільно. Спочатку заявлена вартість школи становила 4 млн грн, потім кошторис зростав – і сьогодні необхідно вже 12 млн грн. Коли ці гроші з"являться, залежить від того, як швидко адміністрація зможе провести процедуру відчуження й продажу землі курорту. Що ж до «вбитого» Прутця, Софія Щерб’юк сподівається, що річка ще відновиться у природний спосіб. Все поступово ввійде до цивілізованих берегів – потрібен час. І все ж Буковель ніколи не стане по-справжньому загальнонаціональним курортом без потужної автотраси з Івано-Франківська. Інакше, як сюди діставатися? Той манівець, що зараз пов"язує обласний центр із цією периферією, навіть дорогою назвати складно.
Тому певні сподівання на Буковель покладають і з іншого боку гір, де є траса із Франківська й Надвірної уздовж річки Бистриця-Надвірнянська. Там ходять чутки, що дорогу продовжать на перевал Столи, а звідти вже на Буковель, у долину Гнилиці й Прутця. Певна логіка в цьому є: такий шлях буде значно коротшим і безпечнішим, але ж перевал Столи, що за 5 км від курорту, – це частина природного заповідника «Ґорґани».
«Я тут жив – я тут і вмру, – емоційно каже Іван Іванович, колишній інструктор з туризму, який мешкає в закинутому туристичному притулку на Столах уже другий десяток років. – Буковель унизу, а тут – гори! Тут ще Довбуш із хлопцями ходив». Довбуш – Робін Гуд місцевого фольклору – і справді мав штаб на схилах сусіднього гірського хребта. Зараз із вершини гори Довбушанка добре видно прорізані посеред смерекового лісу лижні траси.
Можливо, невдовзі гори проріже ще одна просіка – один із найсенсаційніших проектів покращення транспортного сполучення між Франківськом і Буковелем. За черговими чутками, інвестори збираються возити туристів з Івано- Франківська до Яремчі (поки є нормальний асфальт), а звідти протягнуть канатну дорогу – повз вершини Хом’як і Синяк, з видом на ту ж таки Довбушанку, Говерлу й Петрос. Але ж це – кілька десятків кілометрів! Виглядає неймовірно. Однак хіба ще кілька років тому хтось міг повірити, що в такій карпатській глушині виникне сучасне місто?
P.S.: «Гуцулів уже й не лишилося, – скаржився на буковельські порядки якийсь випивоха у придорожній корчмі в Яремчі. – Понаїхали ті київські, набудували своїх палаців! Нічого, прийде ще другий Довбуш, тоді палаців поменшає». Знайомі інтонації…
Антон Зікора, 06.06.2008
ut.net.ua/art/168/0/989/


СБ

21.11.08 19:03
Одни гуцулы зарабатывают на свадьбах, другие служат в пансионатах

Как выживают горцы на Ивано-Франковщине, - узнавала корреспондент «КП»

Для городских жителей горы – это возможность оторваться от ежедневной суеты и отдохнуть на свежем воздухе. Для людей, которые там живут, горы – родная среда, в которой им не только приходится любоваться высокими вершинами, но и противостоять природным стихиям и как-то зарабатывать на жизнь.
Село Микуличин – самое большое в Ивано­-Франковской области. На сегодняшний день там живет 3 тысячи человек. 10% из них предприниматели – владельцы ресторанов, баров и другого бизнеса, который в горах приносит наибольшую прибыль. Некоторые микуличане работают в Яремчанской больнице и школе. Некоторые мужчины задействованы в облгосстрое на работах по ремонту дорог. «Комсомолка» узнавала, как зарабатывают в этом селе на жизнь те жители, у которых нет собственного бизнеса.
Одна из работ Юрия Федунько, которая приносит кое-какой заработок для него и его семьи, связана с одним из наиболее радостных событий в нашей жизни – свадьбами. “Я играю на цимбалах в музыкальном коллективе из пяти человек, – рассказал он «Комсомолке». – Зарабатываем мы за это немного – по 250 грн. на человека”. Кроме игры на цимбалах, Юрий возит людям из леса дрова, подрабатывает на строительстве. По его словам, он любит помогать «спокойным людям, которые не обижают нас, а мы – их».
Жена Юрия Наталья, с которой он воспитывает двоих детей школьного возраста, работает в местном горном пансионате. “Хозяева у нас хорошие, – рассказывает Наталья. – Пансионат состоит из трехэтажных коттеджей. Утром я прихожу на работу и принимаю смену у коллег: убираю комнаты, меняю постель после отдыхающих, стираю. Кроме того, убираю во дворе, где туристы едят и жарят шашлыки. Мы работаем допоздна, поэтому всегда остаемся ночевать в пансионате. После суток работы два дня отдыхаем”. По словам Натальи, заработки в пансионате зависят от количества отдыхающих. В период несезона – весной и осенью, когда туристов в горах немного, она зарабатывает по 800­-900 грн. в месяц, в сезон – немного больше.
Кстати, вне работы горяне всегда стараются помогать друг другу, чем могут – поле скосить, дрова привезти, по строительству помочь. По словам микуличан, когда-то у них в селе жили мастера по дереву, которые делали изделия для продажи туристам. Теперь таких нет. Только один молодой человек из этого села на заказ собирает мебель, остальные занимаются резьбой, но не для продажи, а для себя.
21­летняя Ольга Иванкив окончила Ивано­-Франковский туристический техникум, по специальности финансист. Временно не работает – воспитывает двухлетнего сына, но после декрета надеется получить работу в каком-нибудь из банков. Ее муж работает в Микуличине на пилораме деревообрабатывающей фирмы – срезает деревья, зарабатывает 700 грн. в месяц. Кроме этого, по словам Ольги, иногда ему еще «попадаются кое-какие подзаработки». Мама Ольги – парикмахер в Яремче, а отец – помощник лесничего в Ворохте. У Ольги есть еще старший брат и младшая сестра с братом. Самый старший брат работает в Ворохте лесничим, а младший – помогает строить дома, по профессии резьбяр, по заказам собирает мебель. На сегодняшний день молодая женщина единственная из этой семьи, кто уже свил собственное гнездышко.
Интеллигентного вида женщина Василина Мирославовна – жительница Ивано-­Франковска – в теплый осенний вечер хозяйничала возле старого домика. В этой «избушке» когда-то жила ее мама, семь лет назад она умерла и после смерти старушки дочь пытается хоть как-то поддерживать хозяйство. Она рассказала, что в ближайшее время планирует переселиться в Микуличин, построить новый дом и начать предпринимательскую деятельность. “Возможно, открою здесь небольшую колыбу”, – приоткрыла свои планы Василина Мирославовна. По специальности она строитель, а на жизнь приходилось зарабатывать на разных работах – в детском садике работала, управлении статистики, в медицинской академии, в магазине. “У людей в Карпатах никогда не было постоянной работы, – рассказывает Василина Мирославовна. – А с 90­х гг. прошлого века горные гуцулы начали ездить на заработки в те же страны, куда и остальные жители Западной Украины – Италию, Испанию, Россию, США. Едут везде, где можно заработать деньги, чтобы обеспечить собственную семью”.
На базарах всей Ивано­-Франковской области полно вышиванок и изделий из дерева. И это естественно. Ведь именно в этом регионе Украины живет наибольшее количество гуцулов-мастеров по вышиванию, резьбе по дереву и инкрустации, а также по производству изделий из овечьей шерсти. А больше всего такими специалистами славятся Косовский и Верховинский районы Ивано-­Франковщины. Именно к ним ездят на оптовые закупки предприниматели из разных городов Ивано­-Франковщины.
Петр Мироняк вместе с женой изготавливают разные сувениры из дерева и сами же их и продают. “Рубим лес, а на токарных станках все это изготавливаем”, – рассказывает Петр, обводя рукой длинный стол, уставленный товаром из дерева. В частности, они делают деревянные кружки для пива, шкатулки, ложки, тарелки, булавы, приспособления для самомассажа. По словам Марии Мироняк, больше всего времени требуется на изготовление инкрустированных шкатулок и тарелок, ведь украшение их бусинками – очень деликатная работа. Производство одной тарелки занимает от двух недель до месяца. А стоит инкрустированная тарелка – 70­-80 грн. Петр Мироняк сообщил, что туристы покупают любой товар из дерева и, несмотря на большую конкуренцию среди продавцов, на хлеб им хватает.
По словам Галины, владелицы небольшого магазинчика в Яремче, в котором продаются сувениры из дерева, вышиванки и изделия из овечьей шерсти, лучше всего у них продаются вышиванки и товары из овечьей шерсти – одеяла, подушки, тапки и пр. В зимний туристический сезон, который начинается здесь во второй половине декабря и продолжается до февраля, она заказывает у производителей больше вышиванок и изделий из овчины. Из вышиванок самым большим спросом среди отдыхающих пользуются белые вышиванки для женщин и одеяла из овчины. Одно одеяло из овечьей шерсти в этом магазине стоит 250 грн., а подушка из овчины – 100 грн. В среднем в период несезона Галина зарабатывает 25-­30 тыс. грн. По ее словам, раньше на месте этого магазина у нее было кафе. “Кафе требует много капитало­вложений, а доход приносит меньший, чем торговля в таком вот магазине, поэтому мы с мужем решили его закрыть. Но корчму возле коттеджа оставили, и ею сейчас занимается муж. Только вот работает наша корчма не для местных жителей, а в туристический сезон для приезжих”, – рассказала молодая предприниматель.
Олеся АНДРИЕНКО, kp.ua, 18 ноября 2008




Добавить отзыв

Поля отмеченные * - обязятельные для заполнения

Частная усадьба "У Лидии"
Карпаты
Ясиня
от 100 грн
до 200 грн
Палаточный городок "Хваранг"
Крым
Весёлое
от 0 грн
до 150 грн
Семейный отель "Набережная-13"
Азов
Юрьевка
от 80 грн
до 130 грн
Гостинично-туристический комплекс "Веселые птички"
Причерноморье
Затока
от 0 грн
до 0 грн
Частный коттедж "Затышок"
Шацк
Мельники
от 175 грн
до 175 грн

Статистика


Rambler's Top100 Яндекс цитирования

Copyright © 2002 - 2014 "ASINFO"
Материалы и фото защищены авторским правом. Использование материалов без разрешения авторов запрещено.